Рішення № 100597662, 22.10.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13118/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2021 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Козак А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Стойка Василь Васильовича, до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оберіг-Ужгород», про визнання наймачем житлового приміщення у гуртожитку замість попереднього наймача,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Стойка В.В., звернулася в суд з позовною заявою до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про визнання наймачем житлового приміщення у гуртожитку замість попереднього наймача.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона є матір`ю двох малолітніх дітей: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти народженні у шлюбі з її чоловіком ОСОБА_4 . Шлюб між ними було укладено у лютому 2008 року.

Зазначає, що у період з лютого 2008 року до вересень 2018 року вона та їх діти постійно фактично проживали в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , у її чоловіка ОСОБА_4 , який був наймачем та проживав, починаючи з 2005 року, на законних підставах у вказаному житлову приміщенні в гуртожитку згідно з ордером № 7 серії ПУП-03 від 05.04.2005 року, виданим Закарпатською дирекцією УДППЗ «Укрпошта».

Наголошує, що у вказаному житловому приміщенні в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , також проживала (наймач) мати її чоловіка ОСОБА_5 , що підтверджується ордером № 7 серії ПУП-03 від 05.04.2005 року, виданим Закарпатською дирекцією УДППЗ «Укрпошта», договором № НОМЕР_1 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 2006 року, договором № 113 від 01.11.2015 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, технічним паспортом (інвентаризаційна справа № 16-90/7).

Вказує, що 14.06.2013 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області шлюб між ними було розірвано. Згідно з рішення суду дітей залишено проживати з нею.

Починаючи з жовтня 2018 року і по сьогоднішній день вона разом з дітьми - донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , у її матері. Крім них у вказаному гуртожитку прописано та фактично проживає ще двоє осіб. Отже, в гуртожитку на житловій площі в 22,2 кв.м. за вказаною адресою проживає п`ятеро осіб: вона, її діти, мати та родичі.

Враховуючи вказане, її діти мають право на гідні умови життя та потребують мінімального покращення житлових умов, шляхом отримання житлової площі.

Посилаючись на положення ст. 47 Житлового кодексу України, якою встановлюється норма жилої площі на одну особу у розмірі 13,65 кв.м., вказує, що фактично, виходячи з норм Житлового кодексу України, вона та її двоє малолітніх дітей мають право претендувати на отримання ще додаткової житлової площі у розмірі 46,05 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати її колишнього чоловіка ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її колишній чоловік ОСОБА_4 .

Зауважує, що ні її колишня свекруха ОСОБА_5 , яка померла, ні її колишній чоловік ОСОБА_4 , який помер (попередній наймач), з невідомих їй причин, не приватизували (не скористалися правом на приватизацію) житлового приміщення у гуртожитку, де були наймачами, а саме: житлове приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20,26 кв.м.

Зазначає, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» вказане житлове приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , належить до державного житлового фонду та є об`єктом права комунальної власності представницького органу місцевого самоврядування - Ужгородської міської ради в особі її виконавчого органу - виконавчого комітету.

Мотивуючи позов положеннями ч. 2 ст. 64, ст. 106 Житлового кодексу України, ст. 242 ЦК України, вказує, що оскільки вона є матір`ю її малолітніх дітей: доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вона відповідно до норм цивільного законодавства наділена правом представляти їхні інтереси з метою реалізації їхніх житлових прав, а саме: вимагати визнання наймачами за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, замість попереднього наймача - їхнього померлого батька ОСОБА_4 у житловому приміщенні № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20,26 кв.м.

Позивач вважає, що вказане право - вимагати визнання наймачами у житловому приміщенні за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, замість попереднього наймача (їхнього померлого батька ОСОБА_4 ) кореспондується їй, оскільки вона є законним представником їх спільних малолітніх дітей.

На підставі наведеного, позивач просить суд визнати її - ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20,26 кв.м., як законного представника малолітніх дітей, замість попереднього наймача - ОСОБА_4 , який помер.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.01.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02.02.2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вимога, з якою позивач звернулася до суду, та підстави, на які вона посилається, не підлягають до задоволенню. Зауважує, що виконавчий комітет міської ради вважає вимоги позивача незаконними, безпідставними, такими що не підлягають до задоволення з огляду на те, що ОСОБА_5 , як квартиронаймач квартири по АДРЕСА_1 , не зверталася до виконавчого комітету міської ради щодо приватизації житлового приміщення. З аналізу доказів, які надані позивачем до позовної заяви, як зазначає представник відповідач, можна дійти до висновку, що вона не довела своїх позовних вимог. Зокрема, не надано належних та допустимих доказів того, що вона постійно і тривалий час проживала з квартиронаймачем, вселилася до спірного житлового приміщення зі згоди останнього, вела з ним спільне господарство і не мала іншого житла. Відповідно до матеріалів позовної заяви, а саме ксерокопії паспорта позивача, за адресою: по АДРЕСА_1 , зареєстрована ніколи не була, а місцем реєстрації та проживання останньої були: з 15.04.2006 року по АДРЕСА_4 , знята з реєстрації 29.01.2009 року; з 29.01.2009 року по АДРЕСА_2 . Будь-яких відомостей про те, чи була позивач вселена, та чи проживала у житловому приміщенні по АДРЕСА_1 , відповідно до вимог закону, позивачем не надано. Щодо права на покращення житлових умов, про які вказує позивач, представник відповідач зазначає, що станом на день подання відзиву у справі інформація про те, що позивач зверталася для взяття її на облік як таку, що потребує поліпшення житлових умов, відсутня.

Ухвалою суду від 08.02.2021 року постановлено залучити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оберіг-Ужгород» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача до участі у цивільній справі № 308/13118/20 за даною позовною заявою.

03.03.2021 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив, згідно з якою просить не враховувати доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

13.05.2021 року представником позивача подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме листа голови правління ОСББ «Оберіг-Ужгород».

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, при цьому останній подав до суду заяву, згідно з якою просить розгляд справи проводити без його участі за наявними матеріалами у справі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, при цьому надіслала до суду клопотання, відповідно до якого просить розглянути справу без участі представника відповідача на підставі наявних матеріалів у справі з урахуванням поданого відзиву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмові пояснення щодо позову та відзиву на позов не подано, клопотання про відкладення розгляду справи не надходило.

За приписами статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, з 23.02.2008 року позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який між ними було розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.06.2013 року (справа № 308/3824/13-ц).

Від шлюбу у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням суду неповнолітніх дітей залишено проживати разом з матір`ю.

Матеріалами справи встановлено, що ордером № 7 серії РУП-03 від 05.04.2006 року на жилу площу в гуртожитку Ужгородського поштамту Закарпатської дирекції УДППЗ «Укрпошта» по вул. Можайського, 9 «а», було видано ОСОБА_5 , яка працює на Закарпатській дирекції «Укрпошта», надано право на зайняття з сім`єю з двох чоловік жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 , розміром 20,26 кв.м. Даний ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкових комітетів Ужгородського поштамту та Закарпатської дирекції УДППЗ «Укрпошта» та обкому профспілки від 26.02.2006 року, склад сім`ї двоє осіб: ОСОБА_5 , 1966 року народження, ОСОБА_4 , 1986 року народження.

Між Ужгородським поштамт та ОСОБА_5 було укладено типовий договір № НОМЕР_1 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, а саме житла за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 20,26 кв.м.

З довідки (виписки із будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 04.04.2012 року, виданої ОСОБА_5 , вбачається, що вона проживає і прописана в АДРЕСА_1 , житловою площею 20,26 кв. метрів, на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку, який належить ЗД УДППЗ «Укрпошта» Ужгородський поштамт. На зазначеній житловій площі проживають та прописані: ОСОБА_5 - квартиронаймач, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 - син, ІНФОРМАЦІЯ_7 .

01.11.2015 року між ОСОБА_5 та будинковим комітетом «Оберіг» було укладено договір № НОМЕР_1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно з рішенням І сесії Ужгородської міської ради VII скликання 23.12.2015 року № 32 «Про передачу гуртожитку в оперативне управління та дозвіл на приватизацію» залишено цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , у статусі «гуртожиток» та дозволено мешканцям приватизацію житлових і нежитлових приміщень. Передано гуртожиток по АДРЕСА_1 , в оперативне управління органу самоорганізації населення - будинковому комітету «Оберіг».

16.05.2016 року на ім`я ОСОБА_5 було виготовлено технічний паспорт житлове приміщення гуртожитку АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № 16-90/7).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 ., а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 .

ОСОБА_5 , як квартиронаймач квартири по АДРЕСА_1 , не зверталася до виконавчого комітету міської ради щодо приватизації житлового приміщення.

Актом про проживання від 30.11.2020 року за № 84, складеним комісією ОСББ «Оберіг-Ужгород», стверджується, ОСОБА_1 разом з сім`єю та дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з лютого 2008 року по червень 2016 року.

Згідно з листом голови правління ОСББ «Оберіг-Ужгород», адресованого міському голові м. Ужгород, міського голову доведено до відому, що за адресою: АДРЕСА_1 , в житлових приміщеннях гуртожитку к. НОМЕР_1 проживав ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з тим, що він хворів та потребував стороннього догляду, догляд за ним здійснювала його колишня дружина ОСОБА_1 з його неповнолітніми дітьми, яка проживала з ним і вела спільне господарство, однак зареєстрована за іншою. В інтересах неповнолітніх дітей ОСББ «Оберіг-Ужгород» звертається із проханням визнати наймачем житлового приміщення гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (18 кв.м.) ОСОБА_1 та підтримати позов.

На даний час позивач зареєстрована та разом з дітьми проживає в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їй та членам її сім`ї на праві приватної спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про права власності № 112 від 29.04.2009 року, виданим виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позивач вказує, що на підставі ч. 2 ст. 64, ст. 106 Житлового кодексу України, ст. 242 ЦК України, вона, як матір двох малолітніх дітей, батьком яких є ОСОБА_4 , наділена правом представляти їхні інтереси з метою реалізації їхніх житлових прав, а тому просить визнати її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, замість попереднього наймача - їх померлого батька ОСОБА_4 , у житловому приміщенні № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За положеннями статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК Української РСР).

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.

Частиною другою статті 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить суд визнати її наймачем житлового приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20,26 кв.м., як законного представника малолітніх дітей, замість попереднього наймача - ОСОБА_4 , який помер та разом з його матір`ю ОСОБА_5 був наймачем спірного житла, оскільки з лютого 2008 року по червень 2016 року разом з дітьми проживала у зазначеному приміщенні.

Суд вважає, що позивачем надано суду достатньо доказів, які свідчать про вселення її у спірне житлове приміщення за згодою основного наймача, протилежного матеріалами справи не встановлено та відповідачем не спростовано, постійне проживання у зазначеному приміщенні з лютого 2008 року по червень 2016 року, ведення спільного господарства з померлим наймачем.

Крім того, наявність зареєстрованих шлюбних відносин з лютого 2008 року до червня 2013 року, двох дітей від шлюбу, свідчить про ведення спільного господарства подружжям та підтверджує спільне проживання з ОСОБА_4 у спірному житловому приміщенні.

Проживання позивача разом з дітьми як члена сім`ї наймача в житловому приміщенні № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , протягом тривалого часу без реєстрації не може бути підставою для відмови у визнанні за нею права користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

На підставі наведеного, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, а саме: справедливість, добросовісність та розумність, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, суд вважає безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами справи.

У відповідності до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем судові витрати у розмірі 1681,60 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 13, 76, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Стойка Василь Васильовича, до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оберіг-Ужгород», про визнання наймачем житлового приміщення у гуртожитку замість попереднього наймача - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , наймачем житлового приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20,26 кв.м., як законного представника малолітніх дітей, замість попереднього наймача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер.

Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи: 04053699, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оберіг-Ужгород», ідентифікаційний код юридичної особи: 41757208, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2021 року.

Головуюча А.І. Сарай