Рішення № 100588247, 18.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року м. Київ № 640/12013/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, представника відповідача Борисюк А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 доКиївської обласної прокуратурипростягнення недоотриманої заробітної плати,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської обласної прокуратури (відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з Держави України в особі Київської обласної прокуратури, код ЄРДПОУ 02909996, на користь ОСОБА_1 , індивідуальний номер картки платника податків НОМЕР_1 , частину неотриманої заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та надбавки за вислугу років визначеної ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року у сумі 1 672 391, 17 (один мільйон шістсот сімдесят дві тисячі триста дев`яносто одна гривня сімнадцять копійок).

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що починаючи з 01 липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року до жовтня 2020 року заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативно правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормами міжнародного права, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України 26.03.2020 у справі №6-р/2020 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визнано неконституційним положенням п. 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а відповідно вказане положення втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 26.03.2020.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки Київська обласна прокуратура не наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Відповідач зазначає, що Рішення КСУ від 26.03.2020 № 2-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 25.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з липня 1992 року по теперішній час працює в органах прокуратури Київської області, Київської обласної прокуратури, з вислугою років, яка враховується в обрахуванні грошового забезпечення - 33 повних календарних років.

22 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Київської обласної прокуратури із клопотанням щодо здійснення перерахунку розміру посадового окладу та надбавки за вислугу років відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за час перебування на посадах прокурора відділу прокуратури Київської області за період з 01 липня 2015 року по 14 вересня 2020 року; виплати матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та надбавки за вислугу років, визначеної ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2019 року; виплати неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та надбавки за вислугу років, визначеної ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» 26 березня 2020 року по сьогоднішній день.

Листом від 06.04.2021 №21ф-101 Київська обласна прокуратура повідомила, що заробітна плата за вказаний у клопотанні період розраховувалася на підставі діючих на той момент нормативних актів та первинних документів (наказів Генерального прокурора України; наказів прокурора області; штатного розпису, затвердженого Генеральною прокуратурою України, кошторисів на кожний рік, затверджених Генеральною прокуратурою України), які були надані до відділу фінансування та бухгалтерського обліку.

Зазначено, ні головний бухгалтер, ні працівники відділу не наділені правом самостійно встановлювати, змінювати будь-які складові по заробітній платі, а також робити перерахунок, виплачувати матеріальну шкоду та ін.

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

За приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин,) заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» були внесені зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В своїх рішеннях Конституційний Суд України (абзаци шостий, восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020) неодноразово звертав увагу на те, що «…предмет регулювання Кодексу (Бюджетного кодексу України), так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.».

З посиланням на вказані висновки в раніше розглянутих справах Конституційний Суд України в рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), крім іншого, зазначив, що «…відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким встановлене відмінне від спеціального нормативного регулювання заробітної плати прокурора, закріпленого частиною першою статті 81 Закону, за якою заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу, згідно з яким норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону, а отже, є таким, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.».

Отже, на підставі викладеного, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зазначене положення визнане неконституційним і таким, що втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення - з 26 березня 2020 року.

На думку позивача, наявність підстав для перерахунку його заробітної плати підтверджується висновками рішення КСУ № 6-р/2020 від 26.03.2020, згідно з якими нарахування заробітної плати працівникам прокуратури мало здійснюватися саме на підставі спеціального закону (Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (ЗУ «Про прокуратуру» -надалі)), частиною першою статті 81 якого передбачено, що заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Таке застосування норм законодавства відповідає принципу правової визначеності та принципу Верховенства права.

Суд погоджується з аргументами позивача, що дія норми статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ як спеціального закону, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не могла бути зупинена шляхом видання рівнозначного за юридичною силою нормативного акту (підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII чи законів про Держбюджет на відповідний рік, які, як визнано неодноразово Конституційним Судом України, мають інший окремий предмет регулювання правовідносин, що віднесений до бюджетної сфери).

Отже така норма (статті 81 ЗУ "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ) не втрачала своєї чинності і до визнання неконституційною зазначеної норми Бюджетного кодексу України за рішенням Конституційного суду, і тому саме ця норма як норма спеціального закону мала бути застосована відповідачем для визначення розміру заробітної плати позивача за загальним правилом правозастосовної практики при наявності конкуренції норм права.

Факт виплати позивачу заробітної плати в спірний період в меншому розмірі, ніж передбачено спеціальним законодавством (статтею 81 Закону України «Про прокуратуру»), відповідачем не заперечується.

Враховуючи вказане, суд акцентує увагу, частина 3 статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Однак, закон, який встановлює порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, до цього часу в України не прийнято.

Зважаючи на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» ("C. G. and Others v. BULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи. Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої у зв`язку із дією закону, який визнано неконституційним.

Згідно частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 6 частини 2 цієї ж статті визначено, що у разі прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, суд може прийняти рішення стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Таким чином, наслідком вирішення позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є стягнення конкретної суми, визначеної судом.

Суд звертає увагу на ті обставини, що з часу постановлення Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, заробітна плата прокурорам мала бути нарахована у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції до змін, внесених № 79-VIII від 28 грудня 2014 року. Відтак, сума заробітної плати, яка не була нарахована та виплачена в період дії неконституційного акту (до 26 березня 2020 року) підлягає відшкодуванню, як матеріальна шкода.

Разом з цим, в період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

З 01 січня 2017 року по 24 вересня 2019 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 25 вересня 2019 року абз. 1 ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладений в наступній редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Згідно зі змістом ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Перевіривши розрахунок позивача, здійснений на підставі відомостей відділу фінансування та бухгалтерського обліку Київської обласної прокуратури та відповідних розрахункових листів про нарахування та виплату заробітної плати позивачу в розрізі складових за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є математично вірним. Різниця у виплаті складає 1672391 грн., що є сумою матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Відповідач не навів суду жодних доводів щодо невірного визначення позивачем суми матеріальної шкоди у заявленому розмірі.

Варто зазначити, що оскільки Державою Україна конкретного порядку та конкретного органу уповноваженого на відшкодування шкоди за ч. 3 ст. 152 Конституції України на законодавчому рівні не закріплено у спірних правовідносинах щодо компенсації шкоди завданої прийняттям неконституційного акту, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, Держава діє через державний орган, в якому фактично працював позивач - Київську обласну прокуратуру.

Тому належним способом відновлення порушених прав позивача буде саме стягнення сум матеріальної шкоди з Київської обласної прокуратури.

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем строків, встановлених ч.2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд такі посилання відхиляє та зазначає, що згідно з вимогами ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 надавались в Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київської обласної прокуратури (бул. Л.Українки, 27/2,Київ,01601, код ЄДРПОУ02909996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) недоотриману заробітну плату за період з 01.07.2015р. по 25.03.20р. в сумі 1672391 (один мільйон шістсот сімдесят дві тисячі триста дев`яносто одну) грн. 17 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 25.10.2021.

Суддя С.К. Каракашьян