Рішення № 100585483, 26.10.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4059/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач, Херсонський ЗВ ВСП), у якому просить зобов`язати Херсонський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.04.2019р. по 08.07.2021р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Херсонському ЗВ ВСП. Однак, на дату звільнення позивача з військової служби - 20.04.2019р., йому не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі. Всі належні позивачу суми було виплачено лише 08.07.2021р. (індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій) на виконання рішення Херсонського ОАС від 06.04.2021р. по справі №540/355/21. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 10.08.2021р. позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки заяви.

Ухвалою суду від 27.08.2021р. провадження у вказаній справі відкрито, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27.09.2021р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 30.09.2021р. відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

У відзиві представник зонального відділу просить відмовити у задоволенні позову. Вказує на те, що норми ст. 117 КЗпП України на військовослужбовців не поширюються, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання заборгованості з грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні ст. 116 КЗпП України. З посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» зазначає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами ст. 117 КЗпП України. На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом начальника Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 19.04.2019р. №82 виключено зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 з 20.04.2019р., який здав справи і посаду, звільнений відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з військової служби наказом начальника Військової служби правопорядку у ЗСУ - начальника ГУ ВСП ЗСУ (по особовому складу) від 12.04.2019р. №42 у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту), для взяття на військовий облік направлено до Новобаварського ОРВК м. Харків.

При звільненні позивачу не виплатили індексацію грошового забезпечення та за період з 01.01.2016р. по 10.10.2018р. та грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015р. по 2019р.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 06.04.2021р. (справа №540/355/21), зобов`язано Херсонський ЗВ ВСП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 01.03.2018р. та грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки.

Рішення набрало законної сили 07.05.2021р.

На виконання наведеного рішення відповідач здійснив виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки в сумі 47 986,74 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я позивача та довідкою про виплату коштів, яку подано до суду разом із відзивом.

Позивач вважає, що зональним відділом порушено строки розрахунку при його звільненні, а тому наявні підстави для покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні справи по суті суд враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-XII).

Отже, правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються спеціальним нормативним актом.

Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу) було передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Норми, закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Таким чином, з урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суддя приходить до висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021р. по справі №240/11214/19, від 24.12.2020р. по справі №340/401/20, від 05.08.2020р. по справі №826/20350/16, від 15.07.2020р. по справі №824/144/16-а, від 31.10.2019р. по справі №2340/4192/18, від 26.06.2019р. по справі №826/15235/16.

Щодо аргументів відповідача про те, що з прийняттям судового рішення про стягнення індексації грошового забезпечення ст. ст. 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання виплатити відповідну суму компенсації замінюється зобов`язанням виконати судове рішення, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену ст.117 КЗпП України компенсацію.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, у постанові Верховного Суду від 22.05.2020р. у справі №320/1263/19.

Стосовно посилань відповідача на висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010р. у справі "Меньшакова проти України", суд зазначає наступне.

Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що ст. 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15.06.1999р. та 26.11.2003р. щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08.07.1997р. та 25.05.1998р. та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень ст. ст. 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст.117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у п. 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі "Waite and Kennedy v. Germany"), заява №26083/94, п.54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення ст. 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин суд дійшов висновку, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст. 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015р. провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015р. у справі №21-1765а15.

Даний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у позивача права на отримання відшкодування, передбаченого положеннями ст. 117 КЗпП України, у даному конкретному випадку, суд враховує наступне.

Застосовуючи приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, суддя зауважує, що статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Крім того, суддя враховує висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене у ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Ураховуючи що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суддя доходить висновку про те, що позивач має право на отримання такого відшкодування.

З матеріалів справи слідує, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20.04.2019р. (слідує зі змісту наказу від 19.04.2019р. №82; а. с. 11).

Нарахування позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на виконання судового рішення здійснено 08.07.2021р., що підтверджується довідкою Херсонського ЗВ ВСП про виплату коштів та випискою з карткового рахунку позивача № НОМЕР_1 всього на суму 48 717,50 грн. (без утримання податків та зборів). Фактично позивачу виплачено з утриманням податків та зборів 47986,74 грн.

Отже, для обрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідно використовувати період з 20.04.2019р. по 08.07.2021р., який становить 810 календарних днів.

Стосовно розміру стягнень за затримку розрахунку при звільненні зі служби ОСОБА_1 суддя зазначає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, який набрав чинності 20.07.2018р. (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами п. 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Тобто спеціальним порядком передбачено застосування саме календарних днів при обрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Згідно довідки, виданої т.в.о. помічника начальника Херсонського ЗВ ВСП про грошове забезпечення за лютий-березень 2019р., розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 629,36 грн. (18534,63 + 18598,02) / 59). При проведенні розрахунку використано грошове забезпечення позивача (без утримання податків і зборів) за останні два місяці роботи (лютий, березень 2019р. - 59 календарних днів), що передують місяцю, в якому останнього виключено зі списків Херсонського ЗВ ВСП (квітень 2019р.).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 810 днів, відтак сума середнього грошового забезпечення становить - 810 х 629,36 грн. = 509 781,60 грн.

Водночас, суддя зауважує на тому, що у порівнянні із несвоєчасно нарахованою позивачу сумою індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (48 717,50 грн.), суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона більш, ніж в десять разів перевищує розмір виплаченої компенсації.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У розглядуваній справі судом враховано такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019р. по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 48 717,50 грн. (частка недоплаченої заробітної плати за рішенням суду) / 509 781,60 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 9,55%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,55% становить: 629,36 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення позивача) * 9,55 = 60,10 грн.; 60,10 грн. * 810 (днів затримки розрахунку) = 48 681 грн.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суддя дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 48 681 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Разом з цим, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суддя, приймаючи рішення про стягнення з Херсонського ЗВ ВСП на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наголошує на необхідності відрахування з суми, яка підлягає стягненню, податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Така позиція судді узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.11.2018р. у справі №805/1008/16-а.

Окремо суд звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003р. зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001р.).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010р., відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи те, що позивачу має бути виплачений середній заробіток не з 19.04.2019р., а з 20.04.2019р., так як позивача виключено зі списків відділу саме 20.04.2019р., позовні вимоги належить задовольнити частково.

Судових витрат по справі не встановлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ 26614627, 73000, м. Херсон, вул. Олександрівська, 32) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 48 681 грн. (сорок вісім тисяч шістсот вісімдесят одна гривня) за період з 20.04.2019р. по 08.07.2021р., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106030000