Рішення № 100584806, 25.10.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6005/21

25 жовтня 2021 рокум. Тернопіль..Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 18.03.2021 про призупинення виплати пенсії позивачу, зобов`язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за вислугою років,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якій просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.03.2021 про призупинення виплати пенсії позивачу;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити виплату пенсії за вислугу років позивачу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон до Федеративної Республіки Німеччина, позивачу припинено виплату пенсії з 01.08.2017 року. 30 листопада 2018 року рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №5002201/18 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017. Надалі, рішенням відповідача від 18.03.2021 виплату пенсії позивачу призупинено з причини "до з`ясування в зв`язку із ідентифікацією особи". Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими, що порушують конституційні права, що слугувало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 23.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від представника відповідача 19.10.2021 на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, пенсійне забезпечення громадян України, які виїхали на проживання за кордон, здійснюється згідно з чинним законодавством України та міжнародними договорами про соціальне (пенсійне) забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсія за вислугу років позивачу виплачується через банківську установу AT "Державний ощадний банк України". Відповідач посилається на пункт 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 у разі неподання такими пенсіонерами відповідних заяв, здійснення виплати пенсій, які понад рік одержуються за довіреністю або більше року не одержуються з банківських рахунків таких пенсіонерів, за на даними AT «Державний ощадний банк України» списками, та щодо яких протягом року не здійснювалась ідентифікація особи в органах Пенсійного фонду України, призупиняється. Пенсія в Україні може бути поновлена за умови особистого звернення особи до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) та надання паспорта громадянина України або посвідки на постійне місце проживання (для громадян інших держав). Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 29.12.2020 позивачу надіслано лист, яким було запрошено в Головне управління для проведення ідентифікації. Оскільки, позивач не звернувся в Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для проведення ідентифікації, тому виплату пенсії йому призупинено. За даних обставин, вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

У 2017 році позивач оформив документи для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина.

Відповідно до повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26.09.2017 року №323 атестатом №281 про зняття з обліку ОСОБА_1 припинено виплату пенсії про причині до з`ясування, пенсію виплачено по 31.07.2017 року (аркуш справи 15).

За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 06.09.2018 №61 повідомлено про припинення виплати пенсії з 01.08.2017 (аркуш справи 13).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 у справі №500/2201/18 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії та щодо відмови в її поновленні ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем проведено відповідне нарахування та виплату пенсії позивачу, що не заперечується відповідачем.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.03.2021 позивачу призупинено виплату пенсії з причини "до з`ясування в зв`язку із ідентифікацію особи" (аркуш справи 21).

Листами Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області від 12.05.2021, 07.06.2021, 30.08.2021 у відповідь на неодноразові звернення позивача повідомлено про те, що пенсія в Україні може бути поновлена за умови особистого звернення особи до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) та надання паспорта громадянина України або посвідки на постійне місце проживання (для громадян інших держав).

Вважаючи таке рішення суб`єкта владних повноважень про призупинення виплати пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов`язком держави.

Згідно із ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до вимог ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, розробленим відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5 Закону №1058-ІV).

Згідно з ч. з ст. 4 Закону №1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ч.2 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. Відповідач зобов`язаний здійснювати виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії.

Стаття 49 Закону №1058-ІV регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення виплат призначеної йому пенсії, оскаржуючи рішення відповідача про відмову в здійсненні такого поновлення.

Крім того, судом встановлено, що рішенням суду від 30.11.2018 у справі №500/2201/18 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017.

Проте, відповідач рішенням від 18.03.2021 призупинив позивачу виплату пенсії, зазначивши причину: до з`ясування в зв`язку із ідентифікацію особи.

При цьому, представник відповідач у відзиві посилається на пункт 16 Постанови №1596 від 30.08.1999 "Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках", відповідно до якого у разі неподання такими пенсіонерами відповідних заяв, здійснення виплати пенсій, які понад рік одержуються за довіреністю або більше року не одержуються з банківських рахунків таких пенсіонерів, за на даними AT «Державний ощадний банк України» списками, та щодо яких протягом року не здійснювалась ідентифікація особи в органах Пенсійного фонду України, призупиняється.

Суд зазначає, що цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги, а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.

Крім цього, наведені відповідачем положення Порядку №1596 стосуються безпосередньо механізму відкриття поточних рахунків та зарахування пенсій і грошової допомоги на поточні рахунки.

Водночас, Законом №1058-ІV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як до з`ясування в зв`язку із ідентифікацію особи. Ні Закон №1058-ІV, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов`язують право на одержання вже призначеної пенсії від ідентифікацію особи.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

З 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-ІV з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Пічкур проти України" № 10441/06 від 07.02.2014 року зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Водночас, за правовою позицією ЄСПЛ, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії", № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" № 68385/10 та 71378/10 від 26.09.2014).

Із системного аналізу наведених законодавчих норм слідує про відсутність будь-яких підстав для припинення виплат пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Таким чином, позивач, виїхавши на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як громадянин України, що проживає на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України, а відповідач, припинивши виплату позивачу пенсії, діяв поза законом.

З огляду на викладене, судом встановлено порушення відповідачем прав позивача щодо призупинення виплати йому пенсії, у зв`язку із чим, позовна вимога про визнання протиправним та скасуваня рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.03.2021 про призупинення виплати пенсії позивачу підлягає задоволенню, також, суд вважає за потрібне зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії за вислугу років позивачу.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення, то позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 908,00 грн сплачений згідно з квитанцією №0.0.2262728012.1 від 13.09.2021.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.03.2021 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 908, 00 (дев`ятсот вісім гривень) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001; РНОКПП: 14035769).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.