Рішення № 100583270, 21.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10348/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №380/10348/21 ОСОБА_1 до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, в якому просила:

- Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Хирівського міського голови № 71 від 12 березня 2021 року «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 »;

- Поновити, ОСОБА_1 , на роботі на посаду Головного бухгалтера Хирівської міської ради з 16 березня 2021 року;

- Стягнути з Хирівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року в сумі 38500,00 грн;

- Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 11000,00 грн. звернути до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на посаді Головного бухгалтера Скелівської сільської ради позивачка працювала до 15 березня 2021 року, тобто, 15 років.

Розпорядженням № 71 від 12.03.2021 року «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 », виданим Хирівським міським головою ОСОБА_2 , здійснено фактичне вивільнення позивачки з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України, із 15 березня 2021 року, в зв`язку із змінами в організації праці, скороченням штату працівників, внаслідок реорганізації Скелівської сільської ради шляхом приєднання до Хирівської міської ради.

Обставини звільнення позивачки наступні:

12 січня 2021 року Хирівським міським головою ОСОБА_2 видано Розпорядження № 7 «Про попередження працівників Скелівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією Скелівської сільської ради за п. 1 ст. 40 КЗпП України», яким попереджено працівників апарату Скелівської сільської ради, зокрема, Головного бухгалтера ОСОБА_1 , про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією Скелівської сільської ради шляхом приєднання до Хирівської міської ради.

ОСОБА_1 ознайомлено 13.01.2021 року із вищевказаним розпорядженням під особистий підпис. Позивачка зазначає, що ні Розпорядження № 7 від 12 січня 2021 року Хирівського міського голови ОСОБА_2 ,, ні жоден інший документ не містить відомостей про пропозицію іншої роботи, або про відсутність роботи за відповідною професією чи спеціальністю, або будь якої іншої роботи.

12 березня 2021 року Розпорядженням № 71 «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 », виданим Хирівським міським головою ОСОБА_2 , здійснено фактичне вивільнення, позивачки за п.1 ст. 40 КЗпП України, із 15 березня 2021 року, в зв`язку із змінами в організації праці, скороченням штату працівників, внаслідок реорганізації Скелівської сільської ради шляхом приєднання до Хирівської міської ради.

24 лютого 2021 року позивачка зверталась в Хирівську міську раду із заявою про переведення на іншу роботу на аналогічну посаду в Хирівську міську раду. До заяви було долучено копію паспорта, диплому, трудової книжки.

Листом без номера та дати Виконавчого комітету Хирівської міської ради, який отримано 30 березня 2021 року, позивачку повідомлено, що розглянувши заяву виявлено невідповідність у документах про освіту до вакантних посад, а тому не запропоновано іншу посаду.

Також позивачка зазначає, що було подано колективне звернення від 07 квітня 2021 року в Головне управління держпраці у Львівській області щодо порушень законодавства про працю при звільненні з роботи Хирівською міською радою.

За результатами розгляду вказаного колективного звернення Головним управлінням держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування Хирівської міської ради та повідомлено листом № 7732/4/14-14 від 21 травня 2021 року про встановлені порушення вимог ст. 47, ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, а також роз`яснено про відсутність повноважень щодо розгляду трудових спорів, в зв`язку із чим виникає необхідність у зверненні до суду.

Порушення у процедурі звільнення позивачки з роботи полягають в тому, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю. При вирішенні питання щодо додержання роботодавцем, правонаступником якого є відповідач, встановленого законом порядку звільнення позивача слід врахувати, що важливою умовою при звільнені працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України є неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, тобто, звільнити працівника у зв`язку зі скороченням штату та/або чисельності працівників, можна тільки у випадку, якщо його не можливо за наявності його згоди перевести на іншу роботу. Іншою важливою умовою при проведенні скорочення штату працівників є обов`язок роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника, а з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Проте, відповідач не навів жодного обґрунтування та не надав позивачу жодних доказів того, що у зв`язку зі скороченням посади позивача його неможливо було перевести за його згодою на іншу роботу, що є порушенням передбаченого ч. 2 ст. 40 КЗпП України порядку звільнення працівника.

Позивачка окремо, зазначає, що з моменту попередження її про майбутнє вивільнення та до моменту звільнення, їй не було запропоновано жодної наявної вакансії, що є порушенням порядку звільнення працівника.

Юридичний факт наявності вакантних посад, як на момент попередження позивача про майбутнє вивільнення, так і на момент фактичного вивільнення, встановлено Головним управлінням Держпраці у Львівській області під час інспекційного відвідування Хирівської міської ради, про що вказано в листі № 7732/4/14-04 від 21 травня 2021 року, а саме про існування вакантних посад, зокрема у структурі апарату Хирівської міської ради - відділ фінансової звітності та бухгалтерського обліку - 1 одиниця головного спеціаліста та 1 одиниця провідного спеціаліста, відділ централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту - 1 одиниця бухгалтера, тощо.

Таким чином, станом на 12 січня 2021 року (день повідомлення про майбутнє вивільнення) в Хирівській міській раді існувало 15 вакантних посад, а станом на 15 березня 2021 року (день вивільнення) в Хирівській міській раді існувало 15 вакантних посад, проте, відповідач не вжив жодних заходів щодо переведення позивачки на іншу роботу, а також не запропонував жодної наявної вакансії, як в момент повідомлення про майбутнє вивільнення, так і в момент звільнення, що є порушенням порядку звільнення працівника.

Також позивачка зазначає, що відповідачем не було застосовано приписи статті 42 КЗпП України щодо реалізації переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою про доходи № 213 від 24.06.2021 року розмір доходу позивача за січень 2021 року становив 10725,00 грн., за лютий 2021 року 10 725,00 грн.

В січні та лютому 2021 року було (19 + 20) 39 робочих днів.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становив 550,00 грн (10 725,00 грн + 10 725,00 грн.) /39). З урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 16.03.2021 по 25.06.2021р., розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу становить 38 500,00 грн (550,00*70 днів).

Розмір середнього заробітку позивача за один місяць, обрахований відповідно до пункту 8. Порядку, та стягнення якого підлягає до негайного виконання у зв`язку з поновленням на посаді, становить 11000,00 грн.

На думку позивачки по суті спору, відповідач незаконно звільнив її з роботи, не запропонувавши їй всі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що відповідно до рішення сесії Хирівської міської ради №16 від 17 грудня 2020 року «Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Хирівської міської ради» було вирішено почати процедуру реорганізації Скелівської сільської ради шляхом приєднання до Хирівської міської ради. Той факт, що Скелівську сільську заду було реорганізовано шляхом приєднання до Хирівської міської ради, також підтверджується і інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім цього, позивач у позовній заяв також не оспорює того факту, що мали місце зміни в організації виробництва і праці.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпІІ України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконували з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідач зазначає, що одночасно із ознайомленням з розпорядженням №7 від 12.01.2021р. «Про попередження працівників Скелівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Скелівської сільської ради за п.1 ст. 40 КЗпП України» позивачці було оголошено усі наявні вакансії, це підтверджується, зокрема, і тим, що нею 24.02.2021р. було подано заяву про переведення на аналогічну посаду (головного бухгалтера) Хирівської міської ради, у задоволенні якої їй було відмовлено у зв`язку з невідповідністю посаді за рівнем освіти.

Окрім цього, інформація щодо наявних у Хирівській міській раді вакансій була розміщена публічно на її офіційній інтернет-сторінці. Переважне право на залишення на роботі адміністрацією установи не застосовувалось, так як відбулась реорганізація і вивільняли усіх працівників. Правомірність такої позиції підтверджується листом Головного управління Державної інспекції праці у Львівській області №7732/4/14-04 від 21.05.2021р., який був складений за результатами інспекційного відвідування.

Отже, відповідач заперечує проти позову позивачки в цілому, оскільки відповідачем, як роботодавцем було вжито вичерпний перелік заходів для залишення позивачки на роботі, та позивачку було звільнено з роботи в наслідок реорганізації.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 30.06.2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Судом встановлені наступні обставини:

12.01.2021 року на підставі розпорядженням №7 «Про попередження працівників Скелівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Скелівської сільської ради за п.1 ст. 40 КЗпП України» позивачку було попередженно про наступне вивільнення.

24.02.2021 року позивачкою було подано заяву про переведення на аналогічну посаду (головного бухгалтера) Хирівської міської ради.

12.03.2021 року розпорядженням за № 71 «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 », виданим Хирівським міським головою ОСОБА_2 , здійснено фактичне вивільнення позивачки з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України, із 15 березня 2021 року, в зв`язку із змінами в організації праці, скороченням штату працівників, внаслідок реорганізації Скелівської сільської ради шляхом приєднання до Хирівської міської ради.

Вказані обставини сторонами у справі не заперечуються.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне звільнення протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Судом частково враховуються аргументи наведені позивачкою про протиправність спірного звільнення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Відповідно до рішення сесії Хирівської міської ради №16 від 17 грудня 2020 року «Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Хирівської міської ради» було вирішено почати процедуру реорганізації Скелівської сільської ради шляхом приєднання до Хирівської міської ради. 12.01.2021 року на підставі розпорядженням №7 «Про попередження працівників Скелівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Скелівської сільської ради за п.1 ст. 40 КЗпП України» позивачку було попередженно про наступне вивільнення. 24.02.2021 року позивачкою було подано заяву про переведення на аналогічну посаду Хирівської міської ради, на яку отримала відмову оформлену листом відповідача.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України:

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї ж статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В цій частині суд зазначає, що законодавець по суті встановив обмеження від протиправного звільнення, шляхом визначення підстав, за яких допускається звільнення у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів саме неможливості переведення позивачки на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують та на момент попередження про наступне вивільнення, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судом встановлено, що позивачці одночасно з попередженням про звільнення не були запропоновані усі наявні на вакансії, що відповідачем заперечується, однак не спростовується жодними належними та допустимими доказами.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному розпорядженню суд зазначає наступне:

Стаття 43 Конституції України, гарантує позивачу, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суд зазначає, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного органу, є обов`язковим. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

На думку суду, спірне розпорядження про звільнення позивачки, є протиправним та підлягає скасуванню з тих підстав, що відповідач, як органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач повинен був дотримуючись принципу юридичної визначеності у встановленому законом порядку перш за все одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці запропонувати позивачці іншу роботу і лише у випадку неможливості переведення позивачки, за її згодою, на іншу роботу, приймати спірне рішення.

З цих підстав суд констатує, що спірне рішення прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не безсторонньо (упереджено), не добросовісно, не розсудливо, без з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, не пропорційно, зокрема з без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення

Вказані висновки суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Також згідно із матеріалів справи, позивач 24.02.2021 року звернулась до відповідача із заявою про переведення на аналогічну посаду, на що відповідач відмовив листом.

Суд зазначає, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Питання прийняття позивачки на публічну службу, її проходження, підстави та порядок звільнення з публічної служби, в основному визначені КЗпП України.

Стаття 43 Конституції України, гарантує позивачу, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналізуючи положення КЗпП України, судом встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації можливе і переведення працівника на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду.

Згідно із п. 97 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, накази (розпорядження) з кадрових питань (особового складу) оформлюються у вигляді індивідуальних і зведених наказів (розпоряджень). В індивідуальних наказах (розпорядженнях) міститься інформація про одного працівника (співробітника), у зведених - про кількох незалежно від того, які управлінські рішення щодо них приймаються (прийняття на роботу, призначення на посаду, переведення на іншу посаду (роботу), звільнення тощо).

На переконання суду будь-які питання щодо прийняття на публічну службу, її проходження, та звільнення з публічної служби, повинні супроводжуватись відповідними наказами (розпорядженнями), що видаються, як рішення організаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру. За змістом вказаного, відповідним наказом повинна була і вирішуватись заява позивачки про переведення на рівнозначну посаду.

Згадана відповідь відповідача, не є належним та допустимим доказом законного вирішення цих заяви про переведення.

Відповідний наказ (розпорядження), якими б вирішувалось згадані заява позивачки про переведення на рівнозначну посаду, в справі відсутні. Відповідачем також не надано суду належних та допустимих доказів прийняття такого наказу. Відповідно спірний наказ про звільнення позивачки є передчасним.

Суд зазначає, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного органу, є обов`язковим. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

На думку суду, спірний наказ також є протиправним та підлягає скасуванню з тих підстав, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач повинен був дотримуючись принципу юридичної визначеності у встановленому законом порядку перш за все вирішувати заяву позивачки про переведення і лише після цього у випадку наявності законних підстав приймати спірне рішення.

З цих підстав суд констатує, що спірне рішення прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не безсторонньо (упереджено), не добросовісно, не розсудливо, без з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, не пропорційно, зокрема з без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення

Вказані висновки суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування Розпорядження Хирівського міського голови № 71 від 12 березня 2021 року «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 », підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, позовна вимога поновити позивачку на посаді Головного бухгалтера Хирівської міської ради з 16 березня 2021 року, також підлягає задоволенню, однак у спосіб поновлення позивачки на попередній роботі на посаді Головного бухгалтера Скелівської сільської ради, оскільки Скелівська сільська рада на момент прийняття рішення перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в стані припинення, що підтверджується наявним у справі запитом.

Згідно із ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).

Згідно із п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із п. 8 Порядку №100, у разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно із п. 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В матеріалах справи наявна довідка відповідача про розмір середньомісячної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, згідно якої середньоденна заробітна плата позивачки складає 363,55 грн (розрахунок 10725,00+10725,00=21450/59=363,55) відповідно така підлягає стягненню із розрахунку за 218 днів. Відтак суд вважає за можливим стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 79253,90 грн. (розрахунок 363,55 х 218 = 79253,90)

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом не враховуються заперечення відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю у спосіб встановлений судом.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області (82060, Львівська область, Самбірський район, м. Хирів, вул. В.Стуса, 24) про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу-задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Хирівського міського голови №71 від 12 березня 2021 року «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного бухгалтера Скелівської сільської ради (Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Скелівка, вул. Центральна, ЄДРПОУ 04371176) з 16 березня 2021 року.

Зобов`язати Хирівську міську раду Самбірського району Львівської області (82060, Львівська область, Самбірський район, м. Хирів, вул. В.Стуса, 24, ЄДРПОУ 04056019) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 79253,90 грн.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Скелівської сільської ради з 16 березня 2021 року та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 11321,98 грн. підлягає негайному виконанню.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області (82060, Львівська область, Самбірський район, м. Хирів, вул. В.Стуса, 24, ЄДРПОУ 04056019) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 908 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 25.10.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.