Ухвала суду № 100581521, 26.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

26 жовтня 2021 року м. Київ № 320/9865/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області (код: 40108616, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області щодо відмови у проведенні повторного службового розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди від 16.02.1992 за участі ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Київській області провести повторне службове розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди за участі співробітників Вишгородського РВВС, яка відбулася 12.02.1992.

Проаналізувавши позовну заяву на предмет її відповідності положенням Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив, що остання не відповідає вимогам процесуального Закону та ухвалою від 17.08.2021 вирішив залишити позов без руху із наданням позивачеві часу на усунення виявлених недоліків.

Так, з метою з`ясування дотримання позивачем строків, визначених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, на звернення до суду з даним адміністративним позовом, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд зазначав зокрема про те, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є бездіяльність відповідача, яка за твердженням позивача полягає у відмові в проведенні повторного службового розслідування факту дорожньо-транспортної пригоди від 16.02.1992 за його участю.

Необхідність проведення повторного розслідування вказаної ДТП позивач обґрунтовує тим, що висновки вже проведеного службового розслідування, з якими він ознайомився вперше після отримання листа відповідача від 17.02.2021 за №Д-80л/с, не відповідають дійсним обставинами, а саме розслідування проведено з порушенням встановленої процедури.

Оскільки змістовне наповнення позовної заяви та доданих до неї матеріалів не містили жодних ґрунтованих пояснень та доказів у їх підтвердження з приводу того, що заважало позивачеві ознайомитись із матеріалами проведеного службового розслідування за фактом ДТП протягом 29 років, суд з метою забезпечення позивачеві доступу до правосуддя, на виконання вимог Кодексу адміністративного судочинства вказав на необхідності подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на із зазначенням обставин, що об`єктивно перешкоджали особисто позивачеві з`ясувати стан справ з моменту виникнення спірних правовідносин та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

08.10.2021 судом отримано заяву позивача про усунення недоліків позовної заяви, а також уточнений адміністративний позов, які передані на розгляд судді Панченко Н.Д. 22.10.2021, про що відділом Документального забезпечення і контролю Київського окружного адміністративного суду складено акт від 22.10.2021.

В обґрунтування заяви про поновлення строку на звернення до суду позивач стверджує, що про порушення своїх прав він дізнався кілька місяців тому, після звернення до відповідача про надання документів щодо розслідування ДТП від 16.02.1992 за його участі.

Позивач зазначає, що за даними документами він не звертався до відповідача раніше у зв`язку з тим, що при виході на пенсію за станом здоров`я йому були надані пільги та пенсія, яка його влаштовувала, але коли ці пільги були відмінені, а пенсію зменшили, позивач вирішив розібратися в причинах, внаслідок чого з`ясував обставини службового розслідування, які на його переконання не відповідають дійсності.

Відтак, наведені обставини за доводами позивача є підставами для винесення перед судом клопотанням про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання щодо заявленого позивачем клопотання, суд виходить з наступного.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).

При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Суд роз`яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.

Суд вважає, що позивач міг дізнатися про зміст та результати проведення службового розслідування ще у 1992 році, а не після спливу 29 років від факту ДТП та 10 років після звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки позивач надавав пояснення у якості свідка при розгляді кримінальної справи за фактом такого ДТП та за результатами розгляду якої один із фігурантів службового розслідування був притягнутий до кримінальної відповідальності (вирок Вишгородського районного суду по справі №1-59/1992).

Позивач не міг не знати про проведення службового розслідування за фактом ДТП та нанесення як матеріальної шкоди суб`єкту публічного та приватного права так і тілесних ушкоджень учасникам такої ДТП.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що його не звернення до відповідача з приводу отримання матеріалів вищевказаного службового розслідування було обумовлене його виходом на пенсію та отриманням пільг і пенсійних виплат, які його влаштовували, оскільки останні є лише свідченням власної пасивної поведінки позивача, що полягала у його не зацікавленості щодо з`ясування відповідних обставин справи за фактом ДТП від 16.02.1992.

Більш того, у поданій заяві про поновлення строку на звернення до суду позивач не вказує та не надає доказів щодо того, коли і які саме пільги та пенсія йому були призначені при виході на пенсію за станом здоров`я, не зазначає, які пільги були відмінені, а пенсія зменшена, що за твердженням позивача зумовило його звернення до відповідача.

Відповідач зазначає, що внаслідок отриманих травм у ДТП останні роки він відчуває погіршення стану здоров`я, а тому вважає, що у разі встановлення йому втрати працездатності, він матиме право на отримання відповідної компенсації, як такому, що отримав травму під час виконання службових обов`язків в ОВС.

Однак при цьому, будь-яких пояснень та доказів на користь своїх тверджень про погіршення стану здоров`я, позовна заява та заява про поновлення строку на звернення до суду також не містять.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Приймаючи до уваги, що позивачем не надано суду доказів того, що у позивача протягом 29 років були наявні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені відповідачем за результатом факту ДТП, вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного, а не суб`єктивного, і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Керуючись статтями 121-123, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги, що за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.

2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Повернути ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з Державного бюджету України сплачений судовий збір згідно квитанції від 04.08.2021 №ПН722 на суму 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та від 28.09.2021 №ПН442 на суму 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

4. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.