Рішення № 100574873, 25.10.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/73/21

№ 2/183/1855/21

25 жовтня 2021 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання - Гончарової С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадженняу у приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Курс» про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ВКФ «Курс» у якому просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість за договором позики у сумі 350000 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05 грудня 2018 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , який діяв в інтересах сім`ї, відповідно і відповідача ОСОБА_3 , було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 для сімейних потреб грошові кошти у сумі 350000 доларів США строком повернення - на першу вимогу позикодавця. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, між позивачем та ТОВ ВКФ «Курс» було укладено договір поруки, відповідно до якого у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором позики грошових коштів, поручитель погашає заборгованість боржника на першу вимогу кредитора. 05 листопада 2020 року на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлено лист з вимогою про повернення грошових коштів, який не був отриманий. Після цього вимогу про погашення заборгованості направлено поручителю, який також її не виконав. Посилаючись на зазначені обставини просить задовольнити його позов.

Ухвалою суду від 05 березня 2012 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24 травня 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, про день та час слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв та клопотань від відповідачів не надходило, правом на подання відзиву не скористалися.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання відповідачів, які не повідомили про причини неявки та не подали відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

05 грудня 2018 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до п.1 зазначеного договору, позикодавець передає позичальникові, для сімейних потреб, грошові кошти у сумі 350000 доларів США, строком повернення - на першу вимогу позикодавця. Під першою вимогою сторони розуміють направлення письмової вимоги щодо повернення коштів на адресу позичальника, зазначену у договорі. У п.3 договору позики вказано, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору. Подружжя сторін договору обізнані з умовами договору, не заперечують проти нього, про що свідчать своїм власноручним підписом.

Також судом встановлено, що у графі «Надаю згоду на укладення договору» « ОСОБА_3 » відсутній підпис відповідача ОСОБА_3 . На питання суду про те, чи підписувала ОСОБА_3 зазначений договір представник позивача пояснив, що з невідомих причин вона його не підписувала (а.с.7).

На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_2 складено розписку (а.с.8).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором позики, 05 грудня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 , як кредитором, та ТОВ ВКФ «Курс», як поручителем, було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань з повернення позики грошових коштів, наданої кредитором позичальнику ОСОБА_2 на сімейні потреби у сумі 350000 доларів США. У п.2 договору поруки передбачено, що поручитель несе солідарну відповідальність з боржником перед кредитором за виконання зобов`язань за договором позики грошових коштів від 05 грудня 2018 року.

05 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказану у договорі позики, позивач направив письмову вимогу про повернення суми позики, тобто у спосіб, передбачений договором, пред`явив вимогу виконання боржником обов`язку (а.с.11,12).

Відомості про виконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення суми позики у строки, передбачені договором, матеріали справи не містять.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань, письмову вимогу про повернення грошових коштів направлено на адресу поручителя, який отримав вказану вимогу (а.с.15-18). Відомостей про виконання поручителем зобов`язань за договором позики матеріали справи також не містять.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Як встановлено у ч.2 ст.530 ЦК України, Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сторони договору позики у п.2 передбачили строк виконання зобов`язання - сім днів з моменту пред`явлення вимоги.

Як передбачено ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, позичальник зобов`язаний повернути суму позики протягом семи днів після пред`явлення вимоги.

Оскільки позивач надав відповідачу ОСОБА_2 обумовлену договором суму грошових коштів, а відповідач зобов`язання з її повернення не виконав, позовні вимоги, заявлені до цього відповідача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно зобов`язань поручителя суд зауважує наступне.

У відповідності до ст.ст. 553,554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, заборгованість за договором позики підлягає стягненню з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ТОВ ВКФ «Курс» у солідарному порядку.

Вирішуючи питання про те, чи виникли зобов`язання за договором позики у відповідача ОСОБА_3 , суд виходить з наступного.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання позики, оскільки договір позики за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

В обґрунтування своїх вимог до відповідача ОСОБА_3 , позивач вказував на ту обставину, що у тексті договору зазначено, що гроші у позику відповідач ОСОБА_2 отримав для сімейних потреб. З огляду на відсутність підпису ОСОБА_3 у тексті договору, суд вважає, що саме по собі застереження у договорі про цільове призначення грошових коштів на сімейні потреби, не може бути підставою для виникнення солідарної відповідальності ОСОБА_3 за вказаним договором.

Разом з тим, тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року №308/10837/15.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що отримані відповідачем ОСОБА_2 за договором позики грошові кошти у сумі 350000 доларів США позичальником використано в інтересах сім`ї.

Враховуючи те, що позивачем не доведено, що договір позики укладено відповідачем ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, та за відсутності письмової згоди його дружини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, скільки, обов`язок щодо повернення спірних коштів за умовами договору позики покладено на ОСОБА_2 .

Враховуючи наведенні обставини справи, в частині стягнення коштів з відповідача ОСОБА_3 за договором позики, слід відмовити за недоведеністю використання даних коштів в інтересах сім`ї.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду про відкриття провадження позивача звільнено від сплати судового збору. За даним позовом розмір судового збору підлягав сплаті у розмірі 11350 грн. Оскільки законом не передбачено солідарного стягнення судових витрат, з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ ВКФ «Курс» на користь держави слід стягнути по 50% судового збору, який підлягав сплаті за подання цього позову.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,81,141,247,263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Курс» про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Курс", у солідарному порядку, заборгованість за договором позики, укладеним 05 грудня 2018 року у сумі 350000 (триста п`ятдесят тисяч) доларів США.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 5675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Курс" на користь держави судовий збір у сумі 5675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Курс», код ЄДРПОУ 13424434, адреса: 51200, Дніпропетровська обл, м.Новомосковськ, вул.Зіни Білої, 3, буд.69-В;

Повне судове рішення складено і підписано 26 жовтня 2021 року .

Суддя Оладенко О.С.