Рішення № 10057485, 15.06.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2010 Справа № 3/101-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродоктор", м. Каховка Херсонської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Роздольне", с.Роздольне Каховського району Херсонської області

про стягнення 121910,46 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Лебедєв І.В. дов.№1/2010 від 19.01.2010 р. (у судове засідання не прибув);

від відповідача: Бойко Н.П. дов.№б/н від 01.01.2010 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродоктор»(позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Роздольне»(відповідач) 93186,00 грн. основного боргу, 3794,46 грн. пені, 24930,00 грн. штрафу та судові витрати.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агродоктор»(позивач, постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Роздольне»(відповідач, покупець) укладено договір поставки №1009/04 від 20.11.2009 р. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов»язується поставити, а відповідач прийняти моркву врожаю 2009 року (далі –продукцію) в кількості згідно накладних на умовах, визначених Договором.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 124650,00 грн.: за накладними №РН-0000578 від 02.12.2009 р. на суму 40590,00 грн.; №РН-0000576 від 02.12.2009 р. на суму 31464,00 грн., №РН-0000580 від 07.12.2009 р. на суму 52596,00 грн. Вищевказану продукцію отримав представник позивача за довіреністю ЯПО №540563 від 02.12.2009 р.

Відповідно до п.4.1. Договору сума договору та загальна вартість продукції складається із суми вартості прийнятої продукції згідно накладних.

Згідно із п.4.2. Договору покупець зобов»язаний здійснити 100% оплату продукції в строк до 07.12.2009 року.

В порушення умов Договору відповідач за отриману продукцію розрахувався частково 10.12.2009 року в сумі 31464,00 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.12).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 93186,00 грн.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 93186,00 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5.1. Договору у випадку прострочення оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати. В разі прострочення оплати на строк більше 5-ти банківський днів, покупець зобов»язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від суми Договору. Пеня сплачується винною стороною за весь строк прострочки виконання зобов»язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”(далі–Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

В даному випадку пунктом 5.1. Договору сторонами було лише обумовлено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлені товари покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Аналіз наведених норм законодавства та змісту Договору щодо стягнення пені дає підстави для висновку, що сторони при укладанні Договору не досягли згоди щодо розміру пені, оскільки ставка НБУ є величиною змінною і необхідно зазначити, за який саме період вона береться.

Таким чином, враховуючи, що ані законом, ані укладеним між сторонами Договором розмір пені не встановлений, позовна вимога про стягнення пені в сумі 3794,46 грн. задоволенню не підлягає, як заявлена безпідставно.

          Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф в сумі 24930,00 грн. на підставі п.5.1. Договору.

Частина 3 ст.83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання.

Отже, враховуючи той факт, що відповідачем 10.12.2009 року було частково погашено основний борг в сумі 31464,00 грн., та той факт, що відповідач є виробником сільськогосподарської продукції, - суд вважає за доцільне скористатися ч.3 ст.83 ГПК України та зменшити розмір належного до сплати штрафу на 50%. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає штраф в сумі 12465,00 грн.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, щодо неузгодження строку оплати продукції, щодо визнання договору неукладеним, оскільки вищевказані посилання не доведені відповідними доказами як це передбачено нормами ГПК України.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, 712 ЦК України, ст..230, ч.4 ст.231, ст.265 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, ч.3 ст.83, ст..ст. 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Роздольне»(Херсонська область, Каховський район, с.Роздольне, вул.Шуменська, 3, р/р 26000874961171 в Одеській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 328016, код ЄДРПОУ 30943453) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродоктор»(74800, Херсонська область, м.Каховка, Семенівське шосе, 3, р/р 2600910247 в ХОД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 352093, код ЄДРПОУ 33342692) 93186,00 грн. боргу, 12465,00 грн. штрафу, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 1219,10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська