Рішення № 100555184, 25.10.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3193/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІХ сесії VIII скликання Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 09 квітня 2021 року №280 про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 7321086700:02:001:0386, розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятому раніше рішенню сесії сільської ради;

- зобов`язати Тарашанську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 17321086700:02:001:0386.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 7321086700:02:001:0386, розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятому раніше рішенню сесії сільської ради. Вказане рішення позивач вважає протиправним, оскільки, на його думку, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що такий не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутня обов`язкова державна реєстрація сформованої земельної ділянки і Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. У даному випадку позивачем виконано всі передбачені законодавством вимоги та пройдено всі етапи, які передували затвердженню документації, тому відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою є протиправною.

Обґрунтовуючи вимогу про зобов`язання відповідача затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 17321086700:02:001:0386, позивач зазначив, що задоволення такої призведе до ефективного захисту його порушених прав.

Ухвалою суду від 30 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Вказану ухвалу разом із позовною заявою та доданою до нею матеріалами направлено судом на адресу відповідача 02 серпня 2021 року та отримано ним 05 серпня 2021 року, що піддержується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13 серпня 2020 року позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із клопотанням (заявою) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,5618 га, кадастровий номер 7321086700:02:002:0386 за рахунок земель державної власності, яка розташована на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області від 16 вересня 2020 року №184-УБД надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,5618 га (кадастровий номер 7321086700:02:001:0386) із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

На підставі вказаного наказу позивачем виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно Висновку про розгляд документації із землеустрою від 28 жовтня 2020 року №15702/82-20, підписаного експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Сипливою Т.М., погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення «для ведення особистого селянського господарства» (01.03) 7321086700:02:001:0386 на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області. При цьому зауваження та пропозиції до вказаного проекту відсутні.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 грудня 2020 року №НВ-7305935852020 Відділом у Глибоцькому районі Головного управління Дергеокадастру у Чернівецькій області на підставі вказаного вище проекту землеустрою проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,5618 га на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321086700:02:001:0386.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 27 січня 2021 року №31-УБД позивачу відмовлено у затвердженні проекту щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,5618 га, кадастровий номер 7321086700:02:001:0386, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: невідповідність положень статті 117 Земельного кодексу України, земельна ділянка передана до земель комунальної власності.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 26 січня 2021 року №24-21-ОТГ передано Тарашанській сільській раді у комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1,5618 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Тарашанської сільської ради Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

19 березня 2021 року Тарашанською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області прийнято рішення №177, яким заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 7321086000:02:001:0386, розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, для ведення особистого селянського, направлено для попереднього вивчення на розгляд постійної комісії сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури та благоустрою.

Рішенням Тарашанської сільської ради від 09 квітня 2021 року №280 від 09 квітня 2021 року №280 відмолено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель запасі державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 7321086700:02:001:0386 розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятому раніше рішенню сільської ради.

В матеріалах справи також наявне рішення Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 25 березня 2011 року №64-VI/2011 р., яким встановлено заборону на відведення у власність земельних ділянок загального користування (багни).

Не погоджуючись із рішенням Тарашанської сільської ради від 09 квітня 2021 року №280 від 09 квітня 2021 року №280, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

За змістом статті 25 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 118 ЗК України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною восьмою статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно частини сьомої статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини восьмої статті 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Згідно частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства. Так, зокрема, після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданого уповноваженим органом за заявою особи, яка зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою, розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Указаний проект потребує погодження з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Після цього у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган виконавчої влади, який передає земельну ділянку державної власності у власність, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому законодавцем не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Водночас підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України).

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі №480/313/19, яку суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зазначає, що відмова уповноваженого органу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повинна ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованою, тобто такою, що прийнята з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні правові акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Однак оскаржуване у цій справі рішення не містить належних обґрунтувань його прийняття.

Так, посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів є безпідставними, оскільки, як зазначалось вище, законодавством не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів проводиться на етапі погодження такого проекту, а наслідком невідповідності останнього вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів є відмова у погодженні проекту землеустрою, що передбачено частиною шостою статті 186-1 ЗК України.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, висновком експерта державної експертизи про розгляд документації із землеустрою погоджено позивачу проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність без жодних зауважень та пропозицій, що додатково вказує на безпідставність тверджень відповідача на невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів.

Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на «прийняте раніше рішення сесії сільської ради» суд оцінює критично, оскільки такі не дають йому права відмовляти позивачу у затвердженні погодженого проекту землеустрою. Вказане суперечить приписам статті 186-1 Земельного кодексу України.

Суд зауважує, що при вирішенні спірних відносин відповідач повинен керуватися безпосередньо нормами Земельного кодексу України, і повноваження, якими наділений орган місцевого самоврядування щодо земельних питань, повинні випливати виключно з відповідних норм цього кодексу.

Стосовно наявного в матеріалах справи рішення Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 25 березня 2011 року №64-VI/2011 р., яким встановлено заборону на відведення у власність земельних ділянок загального користування (багни), то таке оцінці не підлягає, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається того, що в основу його прийняття лягло, зокрема, саме раніше прийняте відповідачем рішення від 25 березня 2011 року №64-VI/2011 р.

Варто також зазначити і те, що особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак у даному випадку, враховуючи також і неподання відзиву на позовну заяву, відповідач у ході судового розгляду справи не довів законність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення.

Невиконання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З огляду на викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; недобросовісно та нерозсудливо.

Отже, рішення Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 09 квітня 2021 року №280 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 березня 2018 року у справі №826/6102/16, від 30 липня 2020 року у справі №826/10085/16.

Водночас, у разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Проте повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Оскільки судом встановлено протиправність оскаржуваного рішення, то відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.

Відповідно до частини першої, другої, четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення (окрім іншого) про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі встановлених судом обставин вбачається, що позивачем дотримано всіх критеріїв, визначених Земельним кодексом України, для реалізації свого права на отримання земельної ділянки. При цьому у спірних правовідносинах не вбачається жодних підстав, мотивів або ж аргументів, які б давали можливість суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційно).

При вирішенні вказаного спору судом не перебираються властиві суб`єкту владних повноважень функції, а лише дається правова оцінка спірним правовідносинам і визначається належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, який сприятиме повному захисту порушеного права та інтересу позивача.

У зв`язку з цим суд вважає, що позовна вимога зобов`язального характеру підлягає задоволенню, що сприятиме ефективному захисту порушеного права позивача.

Наведене відповідає і позиції Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року по справі №1640/2594/18.

На переконання суду, заявлені у позові вимоги узгоджуються із положеннями статті 5 (право на звернення до суду та способи судового захисту) та статті 245 (повноваження суду при вирішенні справи) Кодексу адміністративного судочинства України.

Захист порушених прав позивача в адміністративній справі має бути реальним, ефективним та таким, що не призводитиме до виникнення нових спірних відносин.

Додатково варто також зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 17321086700:02:001:0386.

Отже, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, суд зауважує, що згідно пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному судочинстві обов`язок доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб`єкта владних повноважень, тобто у даному випадку на відповідача - Тарашанську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області.

Однак у ході розгляду даної справи відповідачем не виконано указаного обов`язку та жодним чином не спростовано доводів позивача, викладених в обґрунтування позову.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

В даному випадку відповідачем - суб`єктом владних повноважень не було подано відзив на позов без зазначення причин його неподання.

Указане кваліфікується судом як визнання позову, що, в свою чергу, також дає підстави для прийняття рішення про його задоволення.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно з наявною у справі квитанцією №16 від 30 липня 2021 року за його подання до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп., то такий підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 80, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 09 квітня 2021 року №280 про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 7321086700:02:001:0386, розташованої на території Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Тарашанську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5618 га, кадастровий номер 17321086700:02:001:0386.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 жовтня 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Тарашанська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області (Чернівецька область, Чернівецький район, с. Тарашани, код ЄДРПОУ 04418469).

Суддя О.П. Лелюк