Рішення № 100555114, 25.10.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року справа № 340/2032/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду з Третього апеляційного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (далі - позивач)) до Кіровоградського окружного адміністративного суду (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд.40 (далі - відповідач)), в якій позивач просить:

- зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд перерахувати судді ОСОБА_1 усі виплати за період з 09 червня по 31 грудня 2011 року, врахувавши, що надбавка за вислугу років обчислювалась від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (у всіх видах виплати (заробітна плата, кошти за відпустку, лікарняні виплати, відрядження)) та виплатити додаткові кошти з урахуванням раніше отриманих за цей період;

- зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд нарахувати і виплатити судді ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у період з 09 червня по 31 грудня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у період з 02 березня 2007 року по 31 грудня 2011 року надбавка судді за вислугу років нараховувалась за приписами частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», яка у період з 02 березня по 31 грудня 2007 року передбачала, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. В подальшому, до вказаної норми Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до тексту частини 4 статті 44 Закону, відповідно до яких щомісячна надбавка за вислугу років обчислюється у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. При цьому, Постановою КМУ №19 від 16.01.2008р. внесено зміни до Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р., в якій також вказано, що щомісячна надбавка за вислугу років обчислюється у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Позивач вказує, що за спірний період з 09 червня по 31 грудня 2011 року надбавка за вислугу років йому нараховувалась у певному відсотковому співвідношенні від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Разом з тим, визнання Конституційним Судом України у рішенні від 22.05.2008р. №10-рп/2008 неконституційними зміни до норми частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», яка діяла з 01 січня по 21 травня 2008 року, дає право на стягнення шкоди з держави відповідно до приписів частини 3 статті 152 Конституції України, оскільки редакція частини 4 статті 44 Закону визначала, що надбавка судді за вислугу років обчислювалась від загальної суми щомісячного заробітку (куди входили премії і інші види доплат) з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Звернуто увагу, що відповідач у спірному періоді допустив протиправні дії щодо обчислення надбавки позивачу за вислугу років, так як визначав її на підставі приписів Постанови, які суперечать нормі Закону.

Крім того, вказав, що відповідач не нарахував і не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зазначивши, що така виплата здійснюється виключно на підставі судового рішення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.07.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

16.08.2021р. до суду надійшов відзив представника Кіровоградського окружного адміністративного суду на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши при цьому, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008р. №19 (набрала чинності з 01.03. 2008р.) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Постанову №865, що діяла до 01.01.2012р. доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас. Зазначено, що відповідач при нарахуванні заробітної плати позивачеві у спірний період діяв у керуючись чинними на той час нормативно-правовими актами, що регулювали порядок розрахунку суддівської винагороди. В той же час відповідач не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.

Крім того, вказано, що відповідач з огляду на законодавчо встановлений механізм фінансового забезпечення суддів на рівні відповідного суду виконує функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (у системі головного розпорядника). Вказано, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік. Державна судова адміністрація України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України, як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. Вказано також, що оскільки у ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 №3336-VI ОСОБА_1 обраний на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду, та обіймає вказану посаду на час вирішення спору.

09.06.2011р. Наказом Кіровоградського окружного адміністративного суду №85-к ОСОБА_1 призначено на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.

Згідно відповіді Кіровоградського окружного адміністративного суду на запит від 27.04.2021р. №13624/21, доплата за вислугу років у спірний період нараховувалась у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційні класи.

Позивач, вважаючи, що з 09.06.2011р. у відповідача виник обов`язок виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років із обрахунку від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, звернувся за захистом свого права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для вирішення спору суд врахував, що на момент призначення позивача на посаду судді діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI. Разом з тим, стаття 129 вказаного Закону, що встановлює положення суддівської винагороди вводиться в дію з 1 січня 2012 року.

До 31.12.2011р. виплата суддівської винагороди була врегульована Законом України "Про статус суддів" №2862-XII від 15.12.1992 (далі - Закон №2862-XII).

Відповідно до ч.4 ст. 44 Закону №2862-XII (у редакції чинній до 31.12.2007р.), суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

28 грудня 2007 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI (далі - Закон №107-VI), котрий набрав чинності 01 січня 2008 року,

Приписами пункту 61 Розділу 2 Закону №107-VI внесли зміни до тексту частини 4 статті 44 Закону, слова "загальної суми щомісячного заробітку" замінити словами "посадового окладу".

В подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 року визнано неконституційними зміни до тексту частини 4 статті 44 Закону №2862-XII.

Таким чином, з 22 травня 2008 року застосовуються положення частини 4 статті 44 Закону №2862-XII, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008р. №19 (набрала чинності з 01.03.2008р.) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Постанову №865, що діяла до 01.01.2012р. доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.

Таким чином, у спірний період з 09 червня по 31 грудня 2011 року питання нарахування і виплата судді надбавки за вислугу років, регулювались приписами Постановою КМУ від 03 вересня 2005 року №865 та Закону №2862-XII.

Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при нарахуванні та виплаті суддям щомісячної надбавки за вислугу років слід застосовувати не Постанову №865, а Закон №2862-XII, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що нарахування та виплата позивачу щомісячної надбавки за вислугу років за спірний період з 09 червня по 31 грудня 2011 року мала здійснюватись виходячи із відсоткового значення від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Судом також враховано, що відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року №20.

При цьому, як встановлено в ході розгляду даної справи, нарахування та виплата позивачу у спірний період щомісячної надбавки за вислугу років здійснювалось у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційні класи, що в свою чергу вплинуло на правильність нарахування і виплату щомісячної суддівської винагороди, відпускних коштів, лікарняних виплат і матеріальних допомог на оздоровлення та соціально-побутових питань, у зв`язку із чим суд доходить висновку про обгрунтованість вимог про зобов`язання відповідача перерахувати позивачу усі належні йому виплати за період з 09 червня по 31 грудня 2011 року, врахувавши, що надбавка за вислугу років обчислювалась від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (у всіх видах виплати (заробітна плата, відпускних коштів, лікарняних виплат, відрядження).

Стосовно доводів відповідача, що оскільки у ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, на виконання рішення суду кошти стягуються з державного органу шляхом їх безспірного списання з відповідних рахунків.

Водночас, на переконання суду, такий спосіб виконання рішення суду не забезпечить нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який забезпечує права застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, відповідно до абз.2 п.1 ч.4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

На підставі абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

При цьому, суд зазначає, що спірні, у межах даного спору, виплати не були нараховані Кіровоградським окружним адміністративним судом, при цьому з них не було нараховано та сплачено єдиний внесок. Судом також враховано, що підстави для стягнення сум коштів виникають у разі коли відповідні суми коштів було нараховано, проте не виплачено, у зв`язку із чим зазначені доводи відповідача суд вважає не обгрунтованими.

Щодо позовних вимог про нарахування і виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у період з 09 червня по 31 грудня 2011 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно положень статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону №2050-III).

Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З аналізу вказаних положень Закону №2050-III вбачається, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати здійснюється у разі, якщо належний особі дохід було нараховано, але не виплачено.

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність доказів у матеріалах справи щодо перерахунку належних позивачу виплат за період з 09 червня по 31 грудня 2011 року, з урахуванням обчислення надбавки за вислугу років від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, суд доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вказаний висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленій у постановах від 10 лютого 2020 року у справі №134/87/16-а, від 16 травня 2019 року у справі №134/89/16-а.

З урахуванням зазначеного, у задоволенні зазначеної частини позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на що позов належить задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Кіровоградський окружний адміністративний суд (вул. Велика Перспективна, 40, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ - 35084241) перерахувати судді ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) усі належні йому виплати за період з 09 червня по 31 грудня 2011 року, врахувавши, що надбавка за вислугу років обчислювалась від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (у всіх видах виплати (суддівська винагорода, кошти за відпустку, лікарняні виплати, відрядження) та здійснити виплату з урахуванням фактично виплачених сум за період з 09 червня по 31 грудня 2011 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя М.А. Білоноженко