Рішення № 100554173, 13.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 жовтня 2021 року № 520/12319/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Коновалової А.В.

представника відповідача Кезлі М.Д.

представника третьої особи Рибалко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків,61057, ЄДРПОУ 37764460), третя особа Управління Служби безпеки України в Харківській області (м. Харків, вул.Мироносицька, буд.2, 61002, ЄДРПОУ 20001711) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

установив

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби в Харківській області від 22.04.2021 № 63014300007722 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну гр. Ліванської Республіки ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Головне управління державної міграційної служби в Харківській області повторно розглянути заяву гр. Ліванської Республіки ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовче засідання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 залучено до участі - Управління Служби безпеки України в Харківській області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Протокольною ухвалою від 12.10.2021 закрито підготовче судове засідання та з урахуванням приписів ч.7 ст.181 КАС України розпочато розгляд справи по суті

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала, просила позовні вимоги задовольнити , пославшись на те, що позивач у відповідності до ст. 4 Закону України «Про імміграцію» має право на імміграцію в Україну; третя особа не довела тієї обставини, що позивача подаючи заяву про надання дозволу на імміграцію повідомив неправдиві відомості , в тому числі щодо місця свого проживання. Вважає, що наведені вище обставини підтверджені наявними у справі належними доказами, та стверджує, що у відповідача не було підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вказав, що оскільки від УСБУ в Харківській області надійшли заперечення щодо особи позивача, то при прийнятті рішення ГУ ДМС не могло залишити заперечення поза увагою, а в чинному законодавстві відсутнє право надавати такий дозвіл за наявності заперечень з боку органів Служби безпеки України.

Третя особа, Управління Служби безпеки України в Харківській області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, пославшись на те, що при проведенні перевірочних заходів згідно заяви позивача встановлено, що останній за вказаною в заяві адресою не проживає, а відтак на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» управлінням висловлено заперечення у наданні дозволу на імміграцію.

Заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач прибув на територію України для навчання та 10.10.2017 року одружився з гр. України, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.20,21) та має у цьому шлюбі неповнолітню дитину (а.с.22)

29.10.2020 позивач документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні на підставі № НОМЕР_3 , терміном дії до 28.10.2021.

05.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

На виконання вимог п. 9 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 1983 від 26.12.2002, фахівцями відповідача направлено особову справу позивача на адресу Управління Служби безпеки України в Харківській області для проведення перевірки в межах компетенції, а саме для виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не можу бути наданий відповідно до ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

За результатами розгляду особової справи позивача уповноваженою особою відділу ГВ КР УСБ України в Харківській області висловлено заперечення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі п. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» (а.с.77), оскільки за результатами проведеної перевірки встановлено, що позивач за вказаною ним адресою не проживає

Враховуючи заперечення управління Служби безпеки України в Харківській області відповідач 22.04.2021 затвердив висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію" та прийняв рішення від 22.04.2021 № 63014300007722 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію».

Приписами статті 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Частиною п`ятою статті 9 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються в тому числі: 3) документ про місце проживання особи.

Згідно з частинами десятою та одинадцятою статті 9 Закону України «Про імміграцію» у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі Порядок № 1983).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: територіальні органи ДМС (далі територіальні органи) стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме, зокрема, осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

Пунктом 9 Порядку № 1983 передбачено, що СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба у межах своєї компетенції вживають у місячний термін за зверненням ДМС, територіальних органів та підрозділів заходів, зокрема, до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України Про імміграцію.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України Про імміграцію, надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду.

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

ДМС перевіряє у місячний термін правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону України Про імміграцію, з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" у разі потреби, надсилає запит до СБУ та Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Запит до Держприкордонслужби надсилається тільки стосовно тих осіб, клопотання яких надійшли через МЗС. СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку щодо виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки надсилається інформація ДМС. Термін розгляду може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. (пункт 17 Порядку № 1983).

Згідно з пунктами 18 та 19 Порядку № 1983 ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що за відомостями УСБУ в Харківській області, обставиною, що свідчить про порушення позивачем чинного законодавства України, є відсутність позивача за місцем проживання, зазначеним ним у заяві про надання дозволу на імміграцію.

В свою чергу, за пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Суд звертає увагу на те, що заперечення УСБУ в Харківській області не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в розумінні пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» та який є підставою для відмови у наданні дозволу для імміграції. Таке заперечення має рекомендаційний характер.

Продовжуючи розгляд справи, суд звертає увагу на те, що заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачем подано 05.06.2020 року (а.с.67-68)

Запити щодо фактичного місця проживання відповідачем зроблено 17.06.2020 (а.с.76)

При цьому, як вбачається з рапорту лейтенанта поліції Первомайського ВП ГУНП в Харківській області (а.с.140) перевірку місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 , здійснено 30.12.2020 на виконання запиту відповідача, який датовано 17.06.2020 року.

Враховуючи те, що заяву позивачем подано 05.06.2020 року із зазначенням у ній місця проживання, в той час як перевірка фактичного проживання позивача за цією адресою проведена працівниками поліції у грудні 2020 року, тобто через шість місяців, доводи відповідача про зазначення позивачем такої адреси проживання як свідомо неправдивих відомостей є безпідставними.

Доказів того, що зазначена адреса на час зазначення її позивачем у заяві не було його адресою проживання відповідачем суду не надано та під час прийняття оскаржуваного рішення не встановлено.

Крім того, відповідачем та третьою особою не враховано, що позивач знаходиться у шлюбі з особою , яка є громадянкою України, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.06.1988 по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року №ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21.06.1988 та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24.07.2014, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 22.04.2021 № 63014300007722 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ліванської Республіки ОСОБА_1 та зобов`язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач та третя особа, як суб`єкти владних повноважень не надали до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується їх правові позиції, і не довели правомірності їх дій та рішень.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

вирішив

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби в Харківській області від 22.04.2021 № 63014300007722 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну гр. Ліванської Республіки ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління державної міграційної служби в Харківській області повторно розглянути заяву гр. Ліванської Республіки ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

У повному обсязі рішення виготовлено 23.10.2021

Суддя Зоркіна Ю.В.