Рішення № 100553455, 25.10.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7757/21 Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2021 року ОСОБА_1 (надалі також по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту також - відповідач), відповідно до якої просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області викладене в листі № 7337-7112/С-02/8-1600/20 від 28.12.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити із періоду звернення із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.12.2020 ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника згідно ст. 29,30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В обґрунтування своїх вимог позивач наголошувала, що є дружиною померлого ОСОБА_2 , що набув право на державне пенсійне забезпечення та отримував пенсію відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зважаючи, що за життя чоловіка повністю перебувала на його утриманні та по теперішній час не працює та зайнята доглядом за онукою, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо призначення пенсії по втраті годувальника згідно ст. 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідачем протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 34-35/ представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на ненадання позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії копії свідоцтва про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків її онуки. Окремо наведено аргументи в частині безпідставності клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

13 серпня 2021 року від представника позивача надійшли клопотання витребування доказів у справі та про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі, що передано судді Ясиновському І.Г. 26 серпня 2021 року у зв`язку з перебуванням останнього у відпустці.

Ухвалою суду від 26 серпня 2021 року вирішено клопотання представника позивача про витребування доказів та розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області: довідки форми ОК-5 за період з 2020 по 2021 рік стосовно ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Витребувано у Головного управління ДПС в Полтавській області довідку про доходи за період з 2020 по 2021 рік стосовно ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Зобов`язано позивача надати до суду належним чином засвідчені копії наступних документів: довідки форми ОК-5 за період з 2020 по 2021 рік стосовно ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); інформацію та належні докази в підтвердження перебування/не перебування батьків ОСОБА_5 у відпустці по догляду за дитиною за період з 2020 року по 2021 рік; інформацію та належні докази на підтвердження зайнятості ОСОБА_1 доглядом за онукою ОСОБА_5 ; копії трудової книжки ОСОБА_1 ; Вказані документи визначено надати до суду у п`ятиденний строк з дати отримання копії даної ухвали.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону, подана позивачем 12.08.2021 відповідь на відзив не є заявою по суті справи.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_2 набув право на державне пенсійне забезпечення та отримував пенсію відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що не заперечується сторонами.

Також, ОСОБА_2 перебував у шлюбі зі ОСОБА_1 , що підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 /а.с. 11/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 /а.с. 12/.

14 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою довільної форми від 08 грудня 2021 року, відповідно до якої просила призначити їй пенсію по втраті годувальника згідно ст. 29,30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». До вказаної заяви додані копії наступних документів: паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження доньки ОСОБА_6 1988 р.н.; паспорта доньки та копія свідоцтва про шлюб доньки ОСОБА_6 ; свідоцтва про народження онуки ОСОБА_5 , 2014 р.н.; посвідчення учасника бойових дій та посвідчення "Ветерана військової служби" ОСОБА_2 /а.с. 40-42/

Листом ГУПФ України в Полтавській області від 28 грудня 2020 року №7337-7112/С-02/8-1600/20 позивачу повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії /а.с. 44/.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (тут і надалі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника наведені у статті 36 Закону №1058-IV.

Відповідно до частини 1 цієї статті пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються зокрема чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Відповідно до частин 3, 5 статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09 квітня 1992 року /далі - Закон № 2262-XII/.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1 Закону №2262-XII військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Частиною 5 статті 2 Закону №2262-XII передбачено, що військовослужбовцям, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії в разі втрати годувальника призначаються незалежно від тривалості служби.

Відповідно до статті 6 Закону №2262-XII сім`ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 7 Закону №2262-XII передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Так, Відповідно до ст.29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон), пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.30 Закону, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Дійсно, за змістом пункту «б» частини четвертої статті 30 Закону, непрацездатними членами сім`ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.

Пунктом «д» частини четвертої статті 30 Закону передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Статтею 31 Закону №2262-XII передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до статті 36 Закону №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім`ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Згідно зі статтею 37 Закону №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 40 Закону №2262-XII пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - довічно.

Згідно зі статтею 41 Закону №2262-XII на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію, призначається одна спільна пенсія, крім випадку, зазначеного у частині четвертій цієї статті.

На вимогу члена сім`ї його частка пенсії виділяється і виплачується йому окремо.

Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому надійшла заява про поділ пенсії.

Статтею 45 Закону №2262-XII передбачено, що сім`ям пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, пенсії в разі втрати годувальника обчислюються з того ж грошового забезпечення (заробітку), з якого було обчислено пенсію годувальникові.

Наведене свідчить, що і Закон №1058-IV, і Закон №2262-XII передбачають такий вид пенсії як пенсія у зв`язку з втратою годувальника, але умови призначення та розміри таких пенсій є різними. Воднораз, за обома цими Законами право на отримання пенсії такого виду мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, зокрема один з подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є непрацездатним членом сім`ї (дружиною) померлого годувальника ОСОБА_2 .

Відмовляючи у призначенні пенсії в разі втрати годувальника, відповідач послався на положення п. 10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та наявність батьків онуки.

Оцінюючи таке твердження, суд наголошує на наступному.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 року за №135/13402, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок №3-1).

Пунктом 3 Порядку №3-1 передбачено, що якщо померлому годувальнику вже було призначено пенсію, заява про призначення пенсії у разі втрати годувальника подається до органу, що призначає пенсії.

Відповідно до пункту 6 Порядку №3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення.

У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз`яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою.

Пенсії призначаються у строки, визначені в статті 50 Закону.

У пункті 10 Порядку №3-1 вказаний перелік документів, що подаються для призначення пенсії в разі втрати годувальника, зокрема:

заява;

копія свідоцтва про смерть годувальника;

витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю;

висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби);

довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні;

документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев`ятим пункту 7 цього Порядку.

Для призначення пенсії в разі втрати годувальника батькам, дружині (чоловіку), зазначеним у пунктах "б", "в", "д" статті 30 Закону, додатково подаються такі документи:

копія свідоцтва про шлюб;

довідка МСЕК про визнання особи інвалідом;

копія трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб`єкта підприємницької діяльності (для осіб, зазначених у пункті "д" статті 30 Закону).

Суд наголошує, що вище наведеними положеннями передбачено надання копії свідоцтв про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків виключно у разі призначення пенсії братам, сестрам, онукам.

Тоді як позивач зверталась із заявою про призначення їй пенсії в разі втрати годувальника як дружині, яка зайнята доглядом за онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює, а не онуці, як це передбачено положеннями п.10 вказаного Порядку № 3-1.

Відтак відповідне посилання відповідача на ненадання копії свідоцтв про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків як на підставу для відмови у призначенні пенсії в разі втрати годувальника суд не приймає як належні, а дії відповідача в цій частині - протиправними.

Натомість суд наголошує, що прохальна частина позову містить вимогу визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області викладене в листі № 7337-7112/С-02/8-1600/20 від 28.12.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника, тоді як органом пенсійного фонду фактично не приймалось рішення у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час, суд наголошує, що відповідачем фактично допущені протиправні дії щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області викладене в листі № 7337-7112/С-02/8-1600/20 від 28.12.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що судовому захисту підлягає право позивача, яке порушене відповідачем внаслідок допущеної бездіяльності, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника, викладені в листі № 7337-7112/С-02/8-1600/20 від 28.12.2020.

Надаючи оцінку вимозі ОСОБА_1 зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити із періоду звернення із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.12.2020 ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника згідно ст. 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд наголошує на наступному.

При розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.12.2020 про призначення пенсії по втраті годувальника згідно ст. 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсійний фонд мав перевірити відповідність поданих позивачем документів вимогам п. 10 Порядку №3-1, яким визначено чіткий та обов`язковий, залежно від підстав призначення, перелік документів, зокрема, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, а також висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби) та копія трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб`єкта підприємницької діяльності (для осіб, зазначених у пункті "д" статті 30 Закону).

Дослідивши долучені до заяви позивача, адресованої в пенсійний фонд, копії документів судом встановлено недолучення позивачем вищезазначених документів, обов`язковість подання яких визначена пунктом 10 Порядку №3-1, до своєї заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника за пунктом "д" ст. 30 Закону №2262-XII, адресованої до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.12.2020 /а.с.18/.

Крім того, суд наголошує, що заява позивача від 08 грудня 2020 року хоч і містить посилання на долучення до неї відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, однак судом таке твердження оцінюється критично, оскільки до позовної заяви долучені копії таких відомостей, що сформовані 23.06.2021 /а.с. 24-26/, тобто хронологічно пізніше дати звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Питання про призначення пенсії в разі втрати годувальника, порушене у заяві позивача, не вирішувалось по суті відповідачем та ним не надавалася оцінка відсутності витягу з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, а також висновку про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби) та копії трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб`єкта підприємницької діяльності (для осіб, зазначених у пункті "д" статті 30 Закону).

У свою чергу, завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Позовна вимога призначити позивачу пенсію в даному випадку стосується втручання у дискреційні повноваження відповідача.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин належним та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 грудня 2020 року про призначення їй пенсії по втраті годувальника згідно ст. 29,30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн /а.с.8/.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про часткове задоволення позовних вимог фізичної особи, понесені позивачем судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 454,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

Прохальна частина позову містить клопотання позивача про стягнення з відповідача понесених нею судових витрат.

Натомість доказів надання відповідних послуг/виконання робіт з надання правничої допомоги позов не містить, що позбавляє суд можливості надати оцінку як їх обсягу, так і співмірності ціни наданих послуг.

Крім того, відповідь на відзив, що надана через підсистему "Електронний суд" містить крім іншого, твердження представника позивача про надання до суду звіту та інших доказів на підтвердження таких витрат відповідно до положень ч.7 ст.139 КАС України протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.

Відтак, на даній стадії судового процесу у суду відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника, викладені в листі № 7337-7112/С-02/8-1600/20 від 28.12.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 грудня 2020 року про призначення їй пенсії по втраті годувальника згідно ст. 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський