Рішення № 100552661, 21.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/13235/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області із вимогами: визнати бездіяльність управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району щодо несплат до Пенсійного фонду страхових внесків із сум нарахованої щомісячної допомоги за період догляду за ОСОБА_2 (з 25.02.2008 р.), - протиправною, та зобов`язати до взяття на облік в Пенсійному фонді як страхувальника та сплатити страхові внески за весь період нарахування щомісячної грошової допомоги.

З метою обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він, як інвалід ІІІ групи внаслідок загального захворювання, призначений з 25.02.2008 року піклувальником ОСОБА_2 , визнаного рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області недієздатним. Вказує, що в період з 2016 року по 2021 року позивач перебував на обліку в управлінні соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області та отримував щомісячну допомогу по догляду за інвалідом. 07.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку до пенсійного органу страхових внесків за 2016-2021 роки. 14.07.2021 року позивач отримав відповідь, в якій відповідач відмовив у здійсненні перерахунку страхових внесків до пенсійного органу мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання, а відтак відноситься до непрацездатних громадян. Позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснював сплату за нього страхових внесків до пенсійного органу, що, як наслідок, порушило його право на отримання пенсії за віком.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 року було виправлено описку в ухвалі судді Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 року про відкриття спрощеного позовного провадження.

23.09.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона щодо задоволення позову заперечила та вказала, що відповідно до п.1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №178, сплата єдиного внеску здійснюється за: одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідності, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, і відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною особою. Враховуючи наведене, представник відповідача вказує, що в управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області не було підстав для сплати страхових внесків за позивача протягом 2016-2021 років.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи.

Рішенням опікунської ради Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області №3 від 25.02.2008 року ОСОБА_1 було призначено піклувальником ОСОБА_2 , визнаного Стрийським міськрайонним судом недієздатним.

Рішенням виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області №11 від 25.02.2008 року було затверджено рішення опікунської ради Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області «Про призначення ОСОБА_1 піклувальником ОСОБА_2 , визнаного Стрийським міськрайонним судом недієздатним».

Як вбачається з довідки №926 від 30.06.2021 року, виданою управлінням соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 в період з 01.11.2016 року по 30.04.2021 року перебував на обліку в управлінні та одержував грошову допомогу по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу.

Згідно довідки №997 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УСЗН м. Стрий, отримував допомогу по догляду за інвалідом І або ІІ групи за період з листопада 2016 року по квітень 2021 року.

09.07.2021 року позивач звернувся до управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області із заявою про перерахування до пенсійного органу страхових внесків за період з 01.11.2016 року по 30.04.2021 року.

Листом управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області №569 від 14.07.2021 року повідомлено позивача про те, що враховуючи факт перебування позивача на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області як особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання (пенсійна справа №1251852), він відносить до непрацездатних громадян, а тому управління не повинно сплачувати за нього єдиний соціальний внесок.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснював нарахувань за нього до пенсійного органу єдиного соціального внеску, звернувся до суду з метою захисту своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 9 статті 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно частини 3 статті 13 Закону №1058-IV особа, яка припинила участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, може поновити свою участь у цьому виді страхування з набуттям нею статусу, згідно з яким вона підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону або шляхом укладення в установленому цим Законом порядку договору про добровільну участь.

Як встановлено пунктом 2 статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, надбавку або компенсацію, - для осіб, зазначених у пунктах 6-9, 11 і 12 статті 11 цього Закону.

Згідно норм частини 1, 2 і 3 статті 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Платниками страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування є застраховані особи, зазначені в пунктах 1-6, 10-13 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.

Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.

Пунктом 3 та пунктом 10 статті 16 Закону №1058-IV передбачено, що застрахована особа має право: вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку; залишатись учасником системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування в разі тимчасового припинення до досягнення пенсійного віку сплати страхових внесків з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1192 від 02.08.2000 року встановлено, що допомога на догляд надається дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, і здійснює догляд за нею.

Згідно підпункту 3 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2011 року сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється за одного із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач згідно рішення Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області №3 від 25.02.2008 року призначений піклувальником ОСОБА_2 , визнаного рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17.01.2008 року недієздатним.

Враховуючи дані обставини, управлінням соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області в період з 01.11.2016 року по 30.04.2021 року виплачувалась ОСОБА_1 допомога по догляду за інвалідом внаслідок психічного захворювання, що не заперечується відповідачем.

Отже, аналіз наведених вище норм та обставин справи свідчить, що у відповідача, як страхувальника, з моменту прийняття рішення про надання позивачу щомісячної грошової допомоги виник обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України за ОСОБА_1 , чого, відповідно, зроблено не було.

Водночас відповідач посилаючись на пункт 1 Порядку №178 та те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, а відтак є непрацездатним, вважає, що не повинен сплачувати до пенсійного органу такий внесок.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 року (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) до працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

З аналізу даної норми вбачається, що працюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому законом порядку не відносяться до осіб, які втратили працездатність.

Пунктами 1.12 та 1.13 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 року №561 передбачено, що датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюється до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.

Отже, суд констатує, що присвоєння особі групи інвалідності не тягне за собою наслідку щодо визнання такої особи непрацездатною, а ступінь втрати працездатності особи повинен встановлюватись при черговому огляді МСЕК.

Більше того, суд зазначає, що Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон №875-XII) Закон визначено основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно статті 1 Закону №875-XII особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 та 18 Закону №875-XII передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Суд, приходить до висновку, що особа, визнана в установленому законом порядку особою з інвалідністю, за певних обставин може не відноситись до категорії непрацездатних осіб, а відтак відповідач, не сплачуючи за позивача єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування допустив протиправну бездіяльність.

Встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy №33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа №417/3668/17).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з метою належного захисту та відновлення порушених прав позивача слід зобов`язати управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 .

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн., такий підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 за період з 01.11.2016 року по 30.04.2021 року.

Зобов`язати управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області (Львівська обл., місто Стрий, вул. Незалежності, будинок 3; код ЄДРПОУ: 26171457) нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період виплати йому щомісячної грошової допомоги, як особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, а саме з 01.11.2016 року по 30.04.2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області (Львівська обл., місто Стрий, вул. Незалежності, будинок 3; код ЄДРПОУ: 26171457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.