Рішення № 10055261, 21.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2010 р. Справа № 47/146-10

вх. № 4454/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Нестерук О.В. довіреність б/н від 07.01.10 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Платан", м.Сімферополь

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків", м. Харків

про стягнення 49252,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Платан" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" основної заборгованості у розмірі 42 555,62 грн., пені у розмірі 3800,28 грн., 3% річних у розмірі 556,14 грн. та індексу інфляції у розмірі 2340,56 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору №62/08 РХ від 05.05.2008 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 492,53 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Окрім того, позивач надав 21 червня 2010 року документи згідно супровідного листа вх. № 11911, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення повноважних представників позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 62/08-08 РХ (надалі - договір). Відповідно до умов даного Договору позивач (постачальник) зобов'язаний поставляти Товар відповідачу (покупець), а Покупець зобов'язаний був прийняти товар та оплатити товар на умовах Договору.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач свої зобов"язання на виконання умов договору виконав, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковим накладними: №РНЧП-0073075 від 16.12.2008 р. на суму 580,60 грн., №СчЧп-0155038 від 16.10.2009 р. на суму 3 965,64 грн., №СчЧп-0155073 від 16.10.2009 р. на суму 828,33 грн., №СчЧп-0155066 від 16.10.2009 р. на суму 5 844,29 грн., №СчЧп-0155074 від 16.10.2009 р. на суму 31 575,17 грн., на загальну суму 42 794,03 грн.

Покупець отримав товар, що підтверджується підписами повноважних представників відповідача за довіреностями: серії ЯПП №121110/2699 від 15.12.08 р., серії ЯПТ №242206/5846 від 12.10.09 р., але вартість його сплатив лише частково, а саме у розмірі 238,41 грн. у наслідок чого виникла заборгованість у розмірі 42 555,62 грн.

25 грудня 2009 року позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання Договору № 62/08-08 РХ від 05.08.2008 року. Згідно умов повідомлення, Договір вважається розірваним з 06.01.2010 року та не має пролонгації.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, який підписаний між сторонами 31січня 2010 за період з 01.10.09 до 31.01.10 сума основного боргу відповідача складає 42 555,62 грн., тобто сума боргу відповідачем не спростовується.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 42555,62 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 3800,28 грн., 3% річних у розмірі 556,14 грн. та індекс інфляції у розмірі 2340,56 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.17.4. Договору за порушення строків оплати товару, покупець сплачує неустойку в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочки, якщо розмір такої неустойки не обмежений законом.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 492,53 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволено повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" (61168, м. Харків, вул. Героїв Праці, б.7, код ЄДРПОУ 34859030, п/р 26006065159900 в АКІБ "УкрСиббанк" м. Харків відділення №815, МФО 351005, ІПН 348590320318, № свідоцтва платника ПДВ 100026709) на користь Приватного підприємства "Платан" (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Глінки/Дерюгіної, 57 Б/2, п/р 260042026 в КРД "Райффайзен Банк Аваль" м. Сімферополь, МФО 324021, код ЄДРПОУ 30645832, ІПН 306458301249, № свідоцтва платника ПДВ 100096093) заборгованість у розмірі 42 555,62 грн., 3% річних у розмірі 556,14 грн., 2 340,56 грн. - індексу інфляції; 3 800,28 грн. - пеня за несвоєчасну оплату товару, держмито у розмірі 492,53 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/146-10

Повний текст рішення підписано 22 червня 2010 року.