Рішення № 100551033, 25.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2021 р. справа № 300/2902/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі, також відповідач, Івано-Франківський обласний ТЦК та СП) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 15.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у запас та зобов`язання нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.08.2019 по 11.05.2021 включно.

Позовні вимоги мотивовані тим, ОСОБА_1 проходив військову службу в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті в період з 10.02.2014 по 15.08.2019. Однак, при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з позивачем повний розрахунок, зокрема, не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019, що встановлено рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року у справі за №300/1895/19 та від 09.11.2020 у справі № 300/2229/20. Як зазначив позивач, повний розрахунок проведено відповідачем лише 11.05.2021. Відтак, на думку позивача що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також - КЗпП України, Кодекс), в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за період з 15.08.2019 по 11.05.2021 в розмірі 364001,05 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 15.07.2020 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши на неможливість застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового права в частині оплати праці, оскільки порядок проходження військової служби і оплата грошового забезпечення військовослужбовця врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач вказав, що відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 за №13, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Отже за доводами відповідача трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, таким чином передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Окрім того, на думку відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Щодо судових витрат, представник відповідача зазначає, що в матеріалах справи відсутні необхідні докази понесення витрат на правову допомогу. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

15.07.2021 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, на правомірність заявлених ним вимог та зазначив про пріоритетність норм спеціального законодавства та звернув увагу на те, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо норми спеціального законодавства не врегульовують спірні правовідносини. Так, зважаючи на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, всупереч доводам представника відповідача, в межах даного спору підлягають застосуванню саме положення статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позивачем вищенаведена відповідь на відзив була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанціями про відправлення. Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті в період з 10.02.2014 по 15.08.2019.

Наказом командувача військ оперативного командування "Захід" (по особовому складу) від 08.07.2019 №209 позивача звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я).

31.07.2019 року наказом ТВО військового комісара Івано-Франківського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) №147 позивача виключено зі списків особового складу військового комісаріату та усіх видів забезпечення з 15.08.2019(а.с. 23-24).

При звільненні позивача з військової служби йому надано першу частину щорічної основної відпустки за 2019 рік терміном 15 діб з 01.08.2019 по 15.08.2019 з подальшим виключенням із списків особового складу; виплачено грошову компенсацію за 30 діб невикористаної другої частини щорічної основної відпустки за 2019 рік; виплачено щомісячні премії за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 41% посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01.07.2019 по 31.07.2019 та з 01.08.2019 по 15.08.2019; грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 88 817,14 грн.; грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 31 повний прослужений календарний рік в сумі 266 549,63 грн(а.с. 23-24).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року по справі № 300/1895/19 позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019. Зобов`язано Івано-Франківський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019 з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 року, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року - залишено без змін.

23.03.2020 року відповідачем проведено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019, у розмірі 19351,29 грн, що підтверджується довідкою розрахунком (а.с. 25-26).

Не погоджуючись із розміром виплаченої індексації ОСОБА_1 04.09.2020 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з новим позовом.

Так, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - задоволено. Визнано протиправними дії Івано-Франківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України щодо неналежного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язати Івано-Франківський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 6 979,18 грн.

Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020, вищевказане рішення суду від 09.11.2020 - залишено без змін.

11.05.2021 відповідач перерахував на рахунок позивача, заборгованість по індексації, в розмірі 6 840,12 грн (з суми 6979,18 грн утримано військовий збір в розмірі 104,69 грн ), що підтверджується випискою банківської операції ПАТ "Приватбанк" від 11.05.2021 та довідкою- розрахунком відповідача від 06.07.2021 № 9/2/620(а.с.12).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про виплату середнього заробітну (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпІІ України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) та регулює відносини у цій сфері.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом абзацу 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році - 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Відтак, відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пункт 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008), передбачає, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз вищевказаних правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Суд зазначає, що згідно витягу з наказу ТВО військового комісара Івано-Франківського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) №147 від 31.07.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, що не є спірним між сторонами.

Однак відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби станом на 31.07.2019 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення.

В зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не у спосіб передбачений законом України та допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення 15.08.2019 року виплати позивачу індексації грошового забезпечення в день виключення зі списків військової частини, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні позивача.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.08.2019 по 11.05.2021 включно, суд зазначає наступне.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Таким чином, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.

Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України визначеного, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Відтак, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами по справі, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 15.08.2019, що підтверджується копією витягу з наказу (по стройовій частині) №147 від 31.07.2019.

Крім цього, як встановлено судом, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби станом на 15.08.2019 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення.

Тому, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 у справі №300/1895/19 зобов`язано Івано-Франківський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019 з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищенаведеного рішення, відповідачем 23.03.2020 проведено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019, у розмірі 19351,29 грн.

Крім того, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі №300/2229/20 зобов`язано Івано-Франківський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 6 979,18 грн.

11.05.2021 відповідач перерахував на рахунок позивача, заборгованість по індексації, в розмірі 6 840,12 грн, оскільки з суми 6979,18 грн утримано військовий збір в розмірі 104,69 грн, що підтверджується випискою банківської операції ПАТ "Приватбанк" від 11.05.2021 довідкою - розрахунком відповідача від 06.07.2021 № 9/2/620 (а.с.12).

Відтак, датами реального виконання відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні із військової служби є 23.03.2020, (дата часткової виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019, у розмірі 19351,29 грн) та 11.05.2021 (дата перерахування на рахунок позивача, заборгованості по індексації, в розмірі 6979,18 грн (за вирахуванням військового збору)).

Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення".

В зв`язку із наведеним, суд дійшов висновку, що станом на дату виключення із списків особового складу частини - 15.08.2019, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум проведена частинами 23.03.2020 та 11.05.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому, позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, з 15.08.2019 по 23.03.2020 за сумою 19351,25 та з 15.08.2019 по 11.05.2021 за сумою 6 979,18 грн.

Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 15.08.2019.

Згідно із довідки про доходи, середньоденне грошове забезпечення позивача за період червень-липень 2019 року становить 563,82 грн. (з розрахунку: 34393,50 грн./61 календарних днів).

Разом з тим, згідно п.39 постанови Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, де Велика Палата констатувала, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Згідно з п.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких, обставин справи та враховуючи висновки, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи розміру простроченої заборгованості роботодавця відносно розміру виплачених працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення.

Вищенаведена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Суд, зазначає, що у даній справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат згідно довідки-розрахунку від 27.07.2021 №9/2/655, та рішень від 15.11.2019 у справі №300/1895/19 та від 09.11.2020 у справі №300/2229/20 складає 424 163, 78 грн, з яких: грошове забезпечення за липень 17196,75 грн, індексація грошового забезпечення за липень 206,72 грн, грошове забезпечення за серпень 8321,02 грн, індексація грошового забезпечення за серпень 100,03 грн, грошова допомога в разі звільнення з військової служби 266549,63 грн, грошова компенсація за невикористану відпустку 16642,02 грн, грошова компенсація за неотримане речове майно 88817,14 грн, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 31.07.2019, у розмірі 19351,29 грн та заборгованість по індексації, в розмірі 6979,18 грн.

Розмір простроченої заборгованості роботодавця за період з 15.08.2019 по 23.03.2020 в сумі 19351,25 грн, відносно розміру виплачених працівнику при звільненні всіх належних сум 424163,78 складає 4,56%.

Відтак, денна сума за період з 15.08.2019 по 23.03.2020, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням істотності частки, становить 25,66 грн (4,56% від 563,82 грн, середня заробітна плата позивача за один день).

Отже, обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за період затримки розрахунку з 15.08.2019 по 23.03.2020, яка підлягає стягнення із відповідача складає 5670,86 грн (221 день х 25,66 грн).

Крім того, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі №300/2229/20 зобов`язано Івано-Франківський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 6 979,18 грн, яка 11.05.2021 відповідачем перерахована на рахунок позивача, що підтверджується випискою банківської операції ПАТ "Приватбанк" від 11.05.2021 (а.с.12).

Відтак, розмір простроченої заборгованості роботодавця за період з 15.08.2019 по 11.05.2021 в сумі 6 979,18 грн, відносно розміру виплачених працівнику при звільненні всіх належних сум 424163,78 складає 1,65%.

Таким чином, денна сума за період з 15.08.2019 по 11.05.2021, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням істотності частки, становить 9,29 грн (1,65% від 563,82 грн, середня заробітна плата позивача за один день).

А тому, обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за період затримки розрахунку з 15.08.2019 по 11.05.2021, яка підлягає стягнення із відповідача складає 5899,15 грн (635 днів х 9,29 грн).

В зв`язку із вищенаведеним, виходячи з принципу пропорційності, зважаючи на вищевикладену позицію Верховного Суду, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 15.08.2019 по 11.05.2021 в загальному розмірі 11570,01 грн (5670,86 грн +5899,15 грн).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Також, суд зауважує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання податків й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не проведення 15.08.2019 повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України.

Зобов`язати Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.08.2019 по 11.05.2021 у розмірі 11570 (одинадцять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 01 копійка.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); відповідач: Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07742609, вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ, 76026).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.