Рішення № 100548190, 25.10.2021, Попаснянський районний суд Луганської області

25.10.2021

єдиний унікальний номер справи 423/2816/21

номер провадження 2-о/423/227/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року місто Попасна

Попаснянський районний суд Луганської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу №423/2816/21 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Рубіжанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), про встановлення факту смерті особи в певний час,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду з вищеназваною заявою, посилаючись на те, що він ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Кадіївка Алчевського району Луганської області, розташованому на тимчасово окупованій території.

У заявника відсутні документи про смерть, видані повноважними медичними установами України. Заявник просить суд встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Кадіївка Алчевського району Луганської області, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлення факту смерті ОСОБА_2 заявнику необхідно для отримання допомоги на поховання.

Заявник у судове засідання не з`явився, у письмовій заяві просив розглянути справу за його відсутності.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про причини нез`явлення не повідомив.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 315 ч. 1 п. 8 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

У судовому засіданні встановлено, що заявник є сином ОСОБА_2 .

Заявник позбавлений можливості зареєструвати смерть батька у передбаченому законодавством порядку через відсутність лікарського свідоцтва про смерть, виданого повноважними медичними установами України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Кадіївка Алчевського району Луганської області.

На підтвердження факту смерті батька заявником надана довідка про причину смерті №223 від 21.06.2021, видане медичною установою, що діє на тимчасово окупованій території. Причиною смерті ОСОБА_2 є «Хронічна недостатність кровообігу. Дифузний кардіосклероз».

При цьому, суд зазначає, що дана довідка про причину смерті №223 не є документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті особи з наведених вище підстав.

Разом з тим, суд вважає можливим врахувати лікарське свідоцтво про смерть, як доказ факту смерті ОСОБА_2 у сукупності з іншими дослідженими судом доказами, враховуючи вимоги міжнародно-правових актів і принципів, адже відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

З огляду на викладене, аналізуючи та оцінюючи наведені вище докази, суд доходить висновку про підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Кадіївка Алчевського району Луганської області. Встановлення факту смерті заявнику необхідно для отримання допомоги на поховання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265, 315, 317,319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації : АДРЕСА_1 , мешкає як внутрішньо переміщена особа за адресою : АДРЕСА_2 ), заінтересована особа: Рубіжанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (місцезнаходження: 93000, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Руденко, буд.7, код ЄДРПОУ 42927436), про встановлення факту смерті особи в певний час, задовольнити.

Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Кадіївка Алчевського району Луганської області,Україна, ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с Ганнівка м.Брянки Луганської області, громадянина України, зареєстроване постійне місце проживання : АДРЕСА_3 , причина смерті «Хронічна недостатність кровообігу. Дифузний кардіосклероз».

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Попаснянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.

Копію рішення негайно після проголошення видати заявнику.

Суддя І.В. Лизенко