Постанова № 1005473, 30.08.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.08.2007

Справа №2-23/14734-2006А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі:

судді ІщенкоГ.М.,

секретаря судового засідання Єменджієвої А.М., розглянувши за участю представників:

від позивача – Корольов М.А. - голова кооперативу, Чупракова А.А. - представник, дов. від 07.06.2006р. №5,

від відповідача – Нечитайло А.В. - завідуючий юридичним сектором, дов. від 06.05.2006р. №1,

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Чкалова, (97033, АР Крим, Красногвардійський район, с. Удачне, вул. Гагаріна, 14),

до відповідача Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі АР Крим, (97000, АР Крим, смт. Красногвардійське, вул.Комсомольська, 4),

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Чкалова звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардіському районі АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000322620/0 від 21.07.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 79330,29грн. за порушення ведення касових операцій, пов’язаних із виплатою готівки з каси за наявності податкового боргу, (аркуш справи 9).

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки, положенням діючого законодавства та фактичним обставинам, тому що податковий борг, який мав місце на дату перевірки, підприємству списаний на підставі рішень Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі АР Крим, отже, безпідставне застосування штрафних санкцій.

Відповідач у відзиві на позов пояснив, що позов не визнає, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, (аркуш справи 16).

В судовому засіданні 17.10.2006р. позивач уточнив позовні вимоги, просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000322620/0 від 21.07.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 79330,29грн., (аркуш справи 19).

В судовому засіданні 29.05.2007р. позивач уточнив позовні вимоги, просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі АР Крим №0000322620/0 від 21.07.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 79330,29грн., (аркуш справи 47).

Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.

Розглянув матеріали справи, дослідив надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.

Відповідачем проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Чкалова за період з 01.01.2003р. по 31.12.2003р., за результатами якої складено акт №771/26-2/30890056/46 від 19.07.2004р.

Як вбачається з акту перевірки, при перевірці дотримання вимог Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001р. №72, встановлені порушення підпункту 2.15 пункту 2, пункту 2.12, 2.17 статті, а саме: перевищення встановлення термінів користування виданої під звіт готівки та видачу готівкових грошових коштів під звіт без повного звіту про раніше видані кошти, сума порушення становить 16504,00грн. та при наявності податкової заборгованості кооперативом здійснювалися виплати, пов’язані з оплатою праці, розрахунками по земельним та майновим сертифікатам з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) і інших касових надходжень. Сума виплат за період, що перевірявся становить 60707,29грн.

Проте, висновки акту перевірки №771/26-2/30890056/46 від 19.07.2004р. не містять встановлення порушень Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Однак, на підставі вказаного акту перевірки №771/26-2/30890056/46 від 19.07.2004р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2004р. №0000322620/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання у вигляді штрафних санкцій в сумі 79330,29грн. за порушення законодавства про патентування, без посилання на порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, (аркуш справи 9).

Як вбачається з відзиву відповідача, до Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Чкалова застосовані штрафні санкції в сумі 79330,29грн. за порушення ведення касових операцій, пов’язаних з виплатою готівки з каси підприємства, (аркуш справи 16).

Однак, відповідачем не прийнято до уваги, що штрафні санкції згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» від 12.06.1995р. №436/95 застосовуються контролюючими органами до юридичних осіб при порушенні норм по регулюванню обігу готівки в національній валюті, встановлених Національним банком України.

Таким чином, відповідальність, яка передбачена Указом Президента України, наступає у разі порушення норм, встановлених Національним банком України.

Згідно статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

При таких обставинах, суд дійшов висновку про те, що Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі АР Крим при проведенні перевірки Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Чкалова і винесенні спірного податкового повідомлення-рішення діяла з порушенням Конституції України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» і Указу Президента України №436/95.

Крім того, спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначене податкове зобов’язання, прийняте на підставі і у відповідності до Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Штрафні санкції, які застосовані податковою інспекцією до позивача, застосовуються за порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні та не пов’язані із сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів).

Суд зазначає, що неправомірним є визначення відповідачем у спірному податковому повідомленні-рішенні суми штрафних санкцій сумою податкового зобов’язання, оскільки згідно Закону України «Про систему оподаткування в Україні» та Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вказаний штраф не відноситься до категорії податкового зобов’язання.

Також, у спірному податковому повідомленні-рішенні, яке прийнято на підставі акту перевірки від 19.07.2004р. №771/26-2/30890056/46, вказано, що у разі несплати суб’єктом підприємницької діяльності фінансових санкцій за порушення вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» сума санкції стягується за рішенням суду. Більш того, спірне податкове повідомлення-рішення №0000322620/0 від 21.07.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 79330,29грн. не підписане керівником (заступником керівника) Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі АР Крим, (аркуш справи 9).

Суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкового зобов’язання у вигляді штрафних санкцій в сумі 79330,29грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню є неправомірним і висновки акту перевірки згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

У зв’язку із цим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 19.07.2004р.№771/26-2/30890056/46 як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 19.07.2004р.№771/26-2/30890056/46 як доказ встановлення факту порушення позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Відповідачем не наданий суду документально обґрунтований розрахунок штрафних санкцій в розмірі 79330,29грн., а саме не надані докази за порушення яких норм діючого законодавства України було визначено позивачу податкове зобов’язання в сумі 79330,29грн., оскільки згідно висновку позаплановою документальної перевірки були встановлені порушення тільки вимог підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.

Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання у вигляді штрафних санкцій в сумі 79330,29грн. відповідачем суду не надано. Посилання перевіряючих на порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що викладені у пункті 2.8 акту перевірки, не знайшли свого відображення у висновку акту перевірки та не підкріплені ніякими доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факти порушень, за які відповідачем застосовані штрафні санкції в сумі 79330,29грн. слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань в сумі 79330,29грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню від 21.07.2004р. №0000322620/0 неправомірно.

Згідно Роз’яснень Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000р. №02-5/35 (з подальшими змінами) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та /або визначеної законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємства – позивача у справі.

Викладене є підставою для задоволення позовних вимог Сільськогосподарського виробничого товариства імені Чкалова в повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки пунктом 2 частини 3 розділу УII Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно підпункту б пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене держмито у сумі 00,10грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» по його заяві.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 30 серпня 2007року.

У повному обсязі постанову складено 04 вересня 2007р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79,86,94,98,122,158–163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі АР Крим №0000322620/0 від 21.07.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 79330,29грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського кооперативу імені Калова, (97033, АР Крим, Красногвардійський район, с. Удачне, вул. Гагаріна,14, банківські реквізити: рахунки: №26005327118001, №26000327118051, №26042327118019 в КРУ ЗАТ КБ «Приватбанк», м. Сімферополь, МФО 384436, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 30890056) 3,40 грн. державного мита.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.