Рішення № 10054450, 07.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2010 р. Справа № 07/398-09

вх. № 10635/5-07

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Бондар О.С., дов. № 1 від 11.01.10 р.;

відповідача - Козлова О.В., дов. № 19 від 20.01.10 р.;

розглянувши справу за позовом ПП "Хімхлорпостач", м. Полтава

до ЗАТ "Техноімпекс", м. Харків

про стягнення 12141,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач – приватне підприємство "Хімхлорпостач" звернувся до суду з позовом, з урахуванням заявлених та прийнятих судом уточнень, про стягнення з відповідача – ЗАТ "Техноімпекс" 10141,40 грн. заборгованості по оплаті товару, поставленого за договором № 141 від 21.09.09 р.; 2000,00 грн. збитків, понесених позивачем в зв*язку з відновленням свого порушеного права; визнання недійсним п.7.7 договору № 141 від 21.09.09 р. в частині визначення слів "після реалізації товару іншим особам через оптово-роздрібну торгівельну мережу покупця" та слів " реалізованих у відповідному періоді" як умови проведення розрахунку за поставлений товар постачальником. Крім того, просить суд відшкодувати сплачені судові витрати по справі.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема, посилаючись на встановлення сторонами в п.7.7 договору поставки № 141 від 21.09.09 р. умови оплати товару після реалізації третім особам через торгівельну мережу відповідача, що обумовлює обов*язок оплати після настання певної події – факту реалізації товару кінцевому споживачеві. Відповідачем було отримано товару на суму 11358,40 грн. та сплачено позивачу після реалізації 1217,00 грн. Товар на суму 10141,40 грн. відповідачем не реалізований. Факт виникнення у відповідача зобов*язання з оплати позивачу даної суми в рамках укладеного договору останнім не доведений. Відповідач вважає необгрунтованими вимоги про стягнення збитків, не доведеним причинний зв*язок між діями відповідача і понесеними позивачем витратами на юридичні послуги, тощо. Вважає таким, що не підлягає визнанню частково недійсним п. 7.7 договору з тих підстав, що дані умови розрахунків були встановлені сторонами добровільно, на власний розсуд, право на що надане законом, а саме, ст. 6 ЦК України.

У задоволення узгодженого представниками сторін клопотання, ухвалою від 08.02.10 р. судом було продовжено строк розгляду справи, відповідно до ст. 69 ГПК України, за межі встановленого законом двомісячного строку.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 25.005.10. р. по 07.06.10 р.

Дослідивши надані документи та докази, вислухавши пояснення уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до укладеного між сторонами по справі договору № 141 від 21.09.09 р. ( далі – договір), постачальник ( позивач) зобов*язався доставляти та передавати покупцю ( відповідачу) на умовах та у встановлені договором строки непродовольчу продукцію ( далі – товар), а покупець – приймати та оплачувати його на умовах договору.

Метою поставки, відповідно до п. 1.3 договору сторони визначили зберігання, підготовку до продажу і продаж покупцем товару третім особам.

Як свідчать надані позивачем до справи докази, відповідачу було передано товару протягом 28.09.09 р. по 27.10.09 р. на суму 11358,40 грн., а саме, за видатковою накладною № 91 від 28.09.09 р. на суму 5133,80 грн., видатковою накладною № 92 від 28.09.09 р. на суму 5133,80 грн. та за видатковою накладною № 108 на суму 1090,80 грн. Товар було отримано повноважними особами відповідача, відповідно до виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п. 7.7 договору, покупець зобов*язався сплачувати постачальнику вартість товару після реалізації іншим особам через оптово-роздрібну торгівельну мережу покупця, який зобов*язався чотири рази на місяць перераховувати постачальнику кошти у розмірі загальної вартості товарів реалізованих у відповідному періоді.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недійсним п. 7.7 договору №141 від 21.09.09 р., в частині визначення слів "... після реалізації товару іншим особам через оптово-роздрібну торгівельну мережу покупця" та слів "...реалізованих у відповідному періоді", обгрунтовуючи свої вимоги встановленням в п. 7.7 договору не умови виникнення у покупця обов*язку щодо оплати товару, а порядок і строки здійснення розрахунків, тобто строки виконання зобов*язання. Зауважує, що статтею 530 ЦК України передбачено, що зобов*язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов*язку не встановлений або визначений моментом пред*явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов*язок у семиденний строк від дня пред*явлення вимоги, якщо обов*язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Сторонами у п. 7.7 договору визначений строк виконання зобов*язання з оплати товару вказівкою на обставину, а саме, після реалізації товару іншим особам через оптово-роздрібну торгівельну мережу покупця. Проте, така подія, на думку відповідача, не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб*єктивної поведінки третьої особи, визначеної в договорі, як інші особи, без зазначення реквізитів цих осіб.

Суд не вбачає підстав визнання частково п. 7.7 договору недійсним, з огляду на наступне. Як зазначено в ч.1 ст.1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини ( цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до ст. 3 ЦК України, однією з засад цивільного законодавства встановлено свободу договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов*язків. Тобто, договір є правовою формою узгодження волі сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

Статтею 627 ЦК України визначено, що, відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає право сторін за договором відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п*ятою та шостою статті 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Дослідивши зміст спірного пункту договору, суд не вбачає ознак його невідповідності закону або неможливості його виконання в частині грошових зобов*язань. Договором були досягнуті бажані сторонами результати, він виконувався протягом певного часу, без будь-яких зауважень. В разі необхідності, відповідно до ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України, до договору можуть бути внесені відповідні зміни щодо порядку та строків розрахунків в порядку, встановленому законом.

За викладених обставин, суд не вбачає підстав для визнання п. 7.7 договору в частині визначення слів "... після реалізації товару іншим особам через оптово-роздрібну торгівельну мережу покупця" та слів "... реалізованих у відповідному періоді" недійсним.

Як зазначає відповідач та, як свідчить наданий ним до справи звіт про вартість товарів на складах ЗАТ "Техноімпекс", під час розгляду справи товар відповідачем був частково реалізований на суму 5267,05 грн. та не сплачений позивачу, а товар на суму 4874,35 грн. станом на 01.05.10 р. не реалізований, знаходиться на складі відповідача та оплаті не підлягає.

Відповідно до п. 11.2 договору, відповідачу надане право повернення нереалізованого протягом 90 днів товару. Зобов*язання щодо повернення або оплати нереалізованого товару в договорі відсутні.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України, зобов*язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов*язання не допускається.

Згідно п.7.7 договору, покупець чотири рази на місяць перераховує постачальнику кошти у розмірі загальної вартості товарів, реалізованих у відповідному періоді.

Враховуючи визнання відповідачем заборгованості перед позивачем в сумі 5267,05 грн., суд вважає позовні вимоги в цій частині підлягаючими задоволенню. В стягненні 4874,35 грн. вартості нереалізованого майна суд вважає необхідним, за викладених вище умов, відмовити.

Непідлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача 2000,00 грн. збитків, пов*язаних з відновленням свого порушеного права, а саме з витратами на юридичні послуги, які підтверджені копією договору про надання юридичних послуг, укладеним позивачем з Івановим О.А. на консультування та складання процесуальних документів; актом приймання – передачі наданих послуг № 05/11-09 від 07.11.09 р. та копією квитанції до прибуткового касового ордера б\н сер. 05/п-09 про прийняття невідомою особою від ПП "Хімхлорпостач 2000,00 грн. 07.11.09 р. без визначення підстав передачі коштів.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Віднесення до збитків витрат позивача на юридичні послуги в сумі 2000,00 грн., суперечить закону, зокрема ст .ст. 611,623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов"язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв"язку із заборгованістю, яка заявлена до стягнення позивачем.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 44, 46, 49, 69, 82-85 ГПК України, ст.ст. 188, 193 ГК України, ст.ст. 1, 3, 6, 22,203, 215, 530, 626, 627, 651 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із Закритого акціонерного товариства "Техноімпекс" (вул. Космічна, 21, к. 914, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 31799372, ІПН 31799372, п/р 26007805388050 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016) на користь Приватного підприємства "Хімхлорпостач" (вул. М. Бірюзова, 15, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 35360336, ІПН, 353603316013, п/р 26002060121632 в ПРУ КБ "ПриватБанк", МФО 331401) 5267,05 грн. заборгованості, 52,67 грн. державного мита та 102,38 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В частині вимог щодо стягнення з відповідача 4874,35 грн. заборгованості, 2000,00 грн. збитків та в частині вимог щодо визнання недійсним п.7.7 договору № 141 від 21.09.09 р. в частині визначення слів "після реалізації товару іншим особам через оптово-роздрібну торгівельну мережу покупця" та слів " реалізованих у відповідному періоді" як умови проведення розрахунку за поставлений товар постачальником, в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення підписано 07 червня 2010 року.