Рішення № 10053557, 19.05.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2010 р. Справа № 47/110-10

вх. № 2545/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Новікова І.Ю. - директора;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Підприємства "ОМіС" Всеукраїнської громадської організації "Фонд соціально-трудової реабілітації інвалідів", м. Харків

до Приватного підприємства "Торгівельно-розважальний комплекс "Мобіль", смт. Пісочин

про стягнення 89073,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "ОМіС" Всеукраїнської громадської організації "Фонд соціально-трудової реабілітації інвалідів" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача –Приватного підприємства "Торгівельно-розважальний комплекс "Мобіль" основної заборгованості у розмірі 50 842,31 грн., пені у розмірі 25 827,89 грн., інфляційних втрат у розмірі 10 280,32 грн. та 3% річних у розмірі 2122,84 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору поставки № 20/06-08П від 20.06.2008 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 890,73 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

У судовому засіданні 17 травня 2010 оголошувалась перерва до 19 травня 2010 року о 10-00 годині.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Крім того надав відповідно супровідного листа розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено, що 20 червня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №20/06-08П на поставку будівельних матеріалів (надалі „Товар") згідно рахунку-фактури та накладних (п.1 Договору).

Позивачем заявлено до стягнення 50 842,50 грн., але як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав зобов"язання: згідно видаткових накладних: №РнА-003675 від 07.08.2008 року на суму 2 906,24 грн., №РнА-003676 від 07.08.2008 року на суму 13 065,84 грн.,           №РнА-003677 від 07.08.2008 року на суму 3 159,98 грн., №РнА-003678 від 07.08.2008 року на суму 385,92 грн., №РнА-004058 від 28.08.2008 р. на суму 632,88 грн., №РнА-004059 від 28.08.2008 р. на суму 1287,18 грн., №РнА-004056 від 28.08.2008 р. на суму 414,00 грн.,№РнА-004057 від 28.08.2008 р. на суму 120,00 грн. за довіреністю НБИ № 545737 від 07.08.2008 р., виданої відповідачем на ім"я Соколової О.М., поставив відповідачу товар на суму 21 972,04 грн.

Відповідач отримав товар, але його вартість в установлений договором строк не сплатив, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21 972,04 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, оскільки докази існування інших видаткових накладних за якими позивачем було поставлено відповідачу товар в матеріалах справи - відсутні, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу частково, а саме у розмірі 21 972,04 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 25 827,89 грн., інфляційні у розмірі 10 280,32 грн. та 3% річних у розмірі 2122,84 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.9. Договору за прострочення термінів оплати Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних та індексу інфляції, ознайомившись з розрахунком наданим позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині частково, а саме: основна сума боргу з урахуванням індексу інфляції 26251,39 грн., пеня у розмірі 4 910,59 грн. та три проценти річних 613,81 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 57 297,57 грн. слід відмовити, як у безпідставно заявлених.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 318,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 84,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 626, 693 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Торгівельно-розважальний комплекс „Мобіль" (62416, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, в-зд Набережний, 7, код ЄДРПОУ 356044057, р/р 26002060204302 в АКБ "Приватбанк" м.Харків, МФО 351533) на користь Підприємства „ОМІС" Всеукраїнської громадської організації „Фонд соціально-трудової реабілітації Інвалідів" (61140, м. Харків, пр. Гагаріна, 50, кв.ЗЗ р/р № 26000010058838 в ВАТ "ВТБ - БАНК" МФО 321767, код 34332418) суму боргу з урахуванням індексу інфляції 26251,39 грн., пеню у розмірі 4 910,59 грн. , три проценти річних у розмірі 613,81 грн., держмито у розмірі 318,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 84,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 57 297,57 в задоволенні позову - відмовити.

Суддя

Справа №47/110-10

Повний текст рішення підписано 19 травня 2010 року.