Рішення № 100535071, 24.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року Справа № 160/12285/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

21.07.2021 позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № Ф-4445-58-У від 10.02.2021, якою ОСОБА_1 визначено станом на 31.05.2021 заборгованість по сплаті ЄСВ в розмірі 37788, 74 грн. - визнати протиправною та скасувати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 19.09.2006 до 09.07.2021 року, проте останні 10 років фактично не здійснювала підприємницьку діяльність. Позивач зазначила, що контролюючим органом сума боргу в розмірі 37778, 74 грн. була визначена за невідомий період, частина якого, безумовно, за межами строків давності. Зобов`язання, яке зазначено у вимозі є неузгодженим. За таких обставин, вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-4445-58-У від 10.02.2021 якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788, 74 грн. протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

26.07.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20.08.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області засобами електронного зв`язку подано до адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позицію орган контролю зазначив, що дійсно, позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник податків і зборів на загальній системі оподаткування. Відповідно до внесених до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» змін, які набули чинності з 01.01.2017 року, а саме, платники, які перебувають на загальній системі оподаткування, в тому числі і фізичні особи - підприємці на спрощеній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки, позивач не отримував доходу з якого було сплачено єдиний внесок, йому було нараховано до сплати суму єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн. За таких обставин, оскаржувана вимога винесена правомірно і підстави для її скасування, відсутні.

28.08.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив у справі 160/12285/21 з аргументами викладеними аналогічним доводам позовної заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 19.09.2006 до 09.07.2021 року та перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник податків і зборів на загальній системі оподаткування.

Матеріалами справи також підтверджено, що у зв`язку із наявністю в інтегрованій картці платника по єдиному внеску недоїмки, податковим органом була сформована та направлена на останню відому адресу місця проживання позивача податкова вимога Ф-4445-58-У від 10.02.2021, про сплату заборгованості з єдиного внеску у розмірі 37788, 74 грн.

Сума боргу, зазначена у вимозі № Ф-4445-58-У від 10.02.2021 року визначена з урахуванням недоїмки:

за 2017 рік у сумі 8448, 00 грн., по терміну сплати до 09.02.2018; за І квартал 2018 року - 2457,18 грн.; за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн.; за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн.; за ІV квартал 2018 року -2457,18 грн.; за І квартал 2019 року - 2754,18 грн.; за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн.; за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн.; за ІV квартал 2019 року - 2754,18 грн.; за І квартал 2020 року - 2078,12 грн.; за ІІ квартал 2020 року -1039,06 грн.; за ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн.; за жовтень - листопад 2020 в сумі 2200 грн., по терміну сплати до 19.01.2021.

Не погодившись з даною вимогою відповідача, позивач оскаржив її у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом четвертим частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносяться також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої цієї статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення себе працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 19.09.2006 до 09.07.2021 була учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як особа, що забезпечує себе роботою самостійно.

Будь - яких доказів роботи позивача як найманого працівника в матеріалах справи не міститься.

Щодо посилання представника позивача про те, що позивач фактично не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, то суд такі доводи відхиляє через таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частино 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, за результати своєї позитивної або негативної підприємницької діяльності несе відповідальність сам підприємець.

Суд також звертає увагу на те, що реєстрація особи суб`єктом господарювання має своїм наслідком не тільки отримання такої особою певних прав, а й виникнення у неї певних обов`язків, як зокрема, участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окрім того, сам по собі факт не подання фізичною особою - підприємцем звітності до податкового органу не є безумовною підставою для звільнення такої особи від обов`язку по нарахуванню та сплаті ЄСВ.

У відповідності до статті 51 Господарського кодексу України, підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог цього Кодексу.

У свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Таким чином, всіх прав та обов`язків, що набувається особою з реєстрацією її як фізичної особи - підприємця, така особа позбавляється з внесенням запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 внесений 09.07.2021, отже до цього часу у позивача був наявний обов`язок з участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування шляхом сплати ЄСВ.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до п. 3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З приводу твердження позивача щодо контролюючим органом сума боргу в розмірі 37778, 74 грн. була визначена за невідомий період, частина якого, безумовно, за межами строків давності, суд зазначає.

Відповідно до п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

За вказаних обставин, податковий орган вправі в межах строків передбачених пунктом 102.1 статті 102 ПК України, тобто протягом 1095 днів, визначити грошове зобов`язання платнику податків.

Порушення строків складання податкового повідомлення-рішення згідно п. 266.7.2 ст. 266 ПК України призводить до звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої ПК України лише за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

ПК України не містить норм, які вказують про звільнення саме від сплати грошового зобов`язання у разі порушення строків складання податкового повідомлення-рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України.

Недотримання строків передбачених п.266.7.2 ст. 266 ПК України може свідчити лише про недотримання відповідачем процедури їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень і, як наслідок, їх скасування.

Якщо податкове повідомлення-рішення податкового органу прийнято ним у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17 та у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 808/144/18.

Приймаючи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку про те, що податкова вимога сформована на підставі та в межах, наданих Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області повноважень, а тому, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.

Керуючись ст. 9, 73-77, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ: ВП 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко