Рішення № 100534382, 22.10.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3165/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Цибулі Ю.І.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Таран Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1942 та командира військової частини А1942 Галюкова Андрія Юрійовича про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

З Верховного Суду, на підставі постанови Верховного Суду від 16.09.2020 року про направлення справи № 815/3165/17 в певній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до військової частини А1942 та командира військової частини А1942 Галюкова Андрія Юрійовича, в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову військової частини А1942 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;

- зобов`язати військову частину А1942 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942 щодо несвоєчасного надіслання (надання) письмової заяви від 26 квітня 2017 року № 674 протягом 45 днів з дня реєстрації, на звернення позивача від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;

- стягнути з військової частини А1942 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн., завдану неправомірними діями та бездіяльністю при розгляді звернення позивача від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.

Ухвалою суду від 13.10.2020 року: адміністративну справу прийнято до провадження; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; від 12.11.2020 року: продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; від 08.12.2020 року: зупинено провадження у справі; від 18.01.2021 року, від 18.02.2021 року, від 01.06.2021 року: продовжено зупинення провадження у справі; від 22.06.2021 року поновлено провадження у справі; прийнято до розгляду та приєднано до матеріалів справи заяву позивача про зміну предмету позову; зупинено провадження у справі; від 02.08.2021 року: продовжено зупинення провадження у справі; від 19.08.2021 року: поновлено провадження у справі.

В судове засідання 12.10.2021 року відповідач – командир військової частини А1942 Галюков Андрій Юрійович або його представник не з`явилися. Зазначений відповідач про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. (т.2 а.с.207) Останнім до суду подано клопотання, вих. № 412/1851 від 06.10.2021 р., про розгляд справи за відсутності відповідача. (т.2 а.с.226)

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за даною явкою.

В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи, із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач проходив військову службу у Збройних Силах України у добровільному порядку (за контрактом) відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- пунктом 1 наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 02 липня 2016 року № 93 його звільнено із посади заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом 37 окремого полку зв`язку Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зараховано у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України;

- у примітці до пункту 1 вказаного наказу зазначено: «На термін пересування у розпорядженні командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України залишається на всіх видах забезпечення та у списках 37 окремого полку зв`язку Військово-Морських Сил Збройних Сил України та виконує обов`язки військової служби в межах, визначених командиром 37 окремого полку зв`язку Військово-Морських Сил Збройних Сил України»;

- параграфом 1 наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних України (по особовому складу) від 13 лютого 2017 № 17 викладено в новій редакції пункт 1 наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 02 липня 2016 року № 93;

- з жовтня 2016 року грошовим забезпеченням не забезпечений;

- заявою від 26 квітня 2017 року звернувся до відповідача 2 – командира військової частини А1942 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, зареєстрованою військовою частиною А1942 від 26 квітня 2017 року за № 851;

- однак, відповідачами матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік не надано;

- тобто відповідачами звернення не було вирішено і з приводу його не було вжито необхідних заходів та не дано вичерпної відповіді. Про результати розгляду звернення не повідомлено, письмової відповіді про результати розгляду не вручено, що вже є порушенням вимог низки статей Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;

- згідно пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1-12 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають;

- відповідач 2 – командир військової частини А1942, проявив протиправну бездіяльність внаслідок недбалого ставлення до військової служби та бездіяльності військової влади щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки не виконав вимоги статей 58 і 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що його стосується, зокрема: не прояв чуйності та уваги до потреб; не вник в проблеми побуту; не забезпечив соціальну та правову захищеність; не прийняв рішення за зверненням; не вжив заходів про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік; не звернувся у разі необхідності з клопотанням за перед старшими командирами (начальниками);

- внаслідок недбалого ставлення до військової служби та бездіяльності військової влади відповідачів, позивачу не надано матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;

- мотивом відмови відповідачів у задоволенні звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік є лист (роз`яснення) Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 248/3/9/1/119, що доказується відповіддю відповідачів від 26 квітня 2017 року № 674;

- позивач вважає, такий мотив відмови протиправним оскільки роз`яснення у вказаному листі звужують перелік причин, які позивач може вказати, обґрунтовуючи свою заяву про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що узгоджується з правовою позицією викладеною у пунктах 46-52 постанови Верховного Суду від 16.09.2020 в адміністративній справі № 815/3165/17;

- разом з тим, у листі у відповіді відповідачів від 26 квітня 2017 року № 674 не наведено будь-яких обґрунтувань та доказів відсутності фінансування для здійснення позивачу вказаної виплати, що також зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 16.09.2020 в адміністративній справі № 815/316517;

- зібрані докази в матеріалах справи доводять факт про наявність фінансування для виплати позивачу вказаної матеріальної допомоги;

- бюджетні асигнування на грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України у 2017 році та граничних видатків не перешкоджали відповідачам прийняти рішення про задоволення звернення позивача щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, або клопотати перед старшими командирами (начальниками) у разі необхідності, тобто повного виконання своїх зобов`язань відповідно до статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України;

- в матеріалах справи достатньо доказів про виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Збройних Сил України з січня по червень 2017 року здійснена на загальну суму 12773,9 тисяч гривень у тому числі у Військово-Морських Силах Збройних Сил України – 1160,1 тисяч гривень, що доказується відповіддю Міністерства оборони України від 16.06.2017 № 248/з/911/721 на запит на інформацію позивача від 12.06.2017;

- виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з січня по вересень 2017 року військовослужбовцям Військово-Морських Силах Збройних Сил України у тому числі у військовій частині 1942 доказується відповіддю Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 09.11.2017 № 154/24/1-1744 на запит на інформацію позивача, зареєстрованого від 06.11.2017 за № 997/ЗШ;

- крім цього, копії розрахункових відомостей військової частини А1942 від 19.04.2017 № 53 та від 26.04.2017 № 55 доказують достатність бюджетних асигнувань для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік виданих на підставі наказів командира військової частини А1942 від 22.03.2017 № 68, від 30.03.2017 № 74, від 26.04.2017 № 97;

- відповідно до наданих військовою частиною А1942 виписок Головного управління ДКС України в Одеській області за 30.03.2017, 18.04.2017 та 20.04.2017 можна зробити аналіз руху грошових коштів загального фонду військовою частиною А1942 за КЕКВ 2112 – грошове забезпечення, що свідчить про наявність грошових коштів у військової частини А1942 для виплати матеріальної допомоги за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань. Так вихідний залишок на кінець 20.04.2017 складав 96464, 21 грн., у тому числі за КЕКВ 2112 – 76841,43;

- відповідачами вчинялася бездіяльність щодо грошового і матеріального забезпечення, обставини якої у подальшому встановлена постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 у справі № 815/144/17 та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 815/4422/17 і не доказується при розгляді справи № 815/3165/17, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлені ці обставини відповідно до статті 78 КАС України, копії судових рішень приєднані до матеріалів справи;

- внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів з 06.10.2017 грошове забезпечення відповідачами виплачувалося лише в розмірі 125 грн. окладу за військовим званням, якого не достатньо для життєвого рівня, що включає харчування, одяг, житло відповідно до статті 48 Конституції України та не забезпечувало позивачу, як військовослужбовцю, що проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн. з 01.01.2017 встановленої у місячному розмірі статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та навіть не забезпечувало рівень життя, не нижчим від прожиткового мінімуму у розмірі 1684 грн. для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» відповідно до статті 46 Конституції України;

- так, наприклад, за травень 2017 року виплачено грошове забезпечення у розмірі 123,13 грн., що підтверджується відповідачами у довідці-розрахунку грошового забезпечення за травень 2017 року;

- маючи таке соціальне неблагополуччя, позивача були обґрунтовані підстави для заяви від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, які зокрема виникли внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів;

- заява позивача від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань містила вимогу про надсилання письмової відповіді про результати розгляду заяви у найкоротший строк засобами зв`язку на вказану поштову адресу;

- однак позивачу не було вручено у військовій частині А1942, ані надіслано у найкоротший строк засобами зв`язку на вказану поштову адресу;

- відповідачі приховали докази щодо фактичних обставин справи щодо розгляду по суті звернення позивача від 26.04.2017, зокрема підписання відповіді реєстрації відповіді, здавання поштового відправлення до об`єкту поштового зв`язку та вбачається службове підроблення відповіді військової частини А1942 від 26.04.2017 № 674, що призвело до введення суду в оману при первинному розгляді справи;

- 10.05.2017 року – останній день розгляду і вирішення заяви, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, – невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів з часу їх надходження (ст. 119 ДС ЗСУ);

- позивач 17 травня 2017 року звернувся до командувача ВМС ЗС України із скаргою, про бездіяльність командира військової частини А1942 щодо невиплати матеріальної допомоги за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань та ненадання письмової відповіді на звернення від 26 квітня 2017 року № 851;

- станом на 26.05.2017 року місяць пройшов, а відповіді військової частини А1942 від 26.04.2017 №674 не отримав;

- про продовження терміну розгляду заяви від 26 квітня 2017 року № 851 на 15 днів, позивач не повідомлявся;

- за таких обставин моральна шкода у розмірі 5000 (п`яти тисяч) грн. завдану неправомірними діями та бездіяльністю при розгляді звернення позивача від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, це мізерна компенсація за створене триваюче соціальне неблагополуччя, що впливає на стан здоров`я, вимушену судову тяжбу, борги тощо та створені наслідки, які переживає позивач;

- крім, того в діях відповідачів щодо службового листа від 26.04.2017, зокрема, розбіжностей між реєстрацією і підписанням посадовою особою безумовно містяться ознаки службового підроблення, за яке передбачено кримінальна відповідальність відповідно до ст. 366 Кримінального Кодексу України та є підставою ухвалення окремої ухвали відповідно до статті 249 КАС України.

В судовому засіданні представник відповідача – військової частини А1942 не визнав адміністративний позов повністю, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач звернувся до командира військової частини А1942 Галюкова А.Ю. з заявою про виплату матеріальної допомоги за 2017 рік від 26.04.2017 року, на яку отримав відповідь за вих. № 674 від 26.04.2017 року з відмовою про надання зазначеної допомоги, у зв`язку із відсутністю підстав для її надання;

- так, у зв`язку з обмеженням обсягу видатків на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та враховуючи порядок її виплати, передбачений пунктом 7 наказу Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» у Збройних Силах України у 2017 ропі існувала певна напруженість у виплаті зазначеної винагороди;

- відповідно до наказу Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік», граничні видатки для виплати матеріальної допомоги встановлено в межах 10 % місячного фонду грошового забезпечення для спискової чисельності військовослужбовців. При цьому, рішення про надання допомоги приймалось виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на відповідний місяць;

- зазначене рішення зобов`язувало видавати накази про виплату матеріальної допомоги у випадках: важкого стану здоров`я військовослужбовця та членів його сім`ї; смерті рідних по крові та шлюбу; пожежа або стихійне лихо; інші поважні причини;

- рішенням Міністра оборони України від 25.02.2017 року № 1223/з/12 уточнено підстави та порядок, за якими видаються накази про виплату матеріальної допомоги, а саме: важкий стан здоров`я військовослужбовця та членів його сім`ї (поранення, контузія, інвалідність та інші випадки тяжких захворювань) за наявності посвідчення або довідки відповідного лікаря; смерть рідних по крові та шлюбу; пожежа або стихійне лихо; одруження військовослужбовця; народження дитини військовослужбовця або її одруження;

- тобто, в 2017 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалась за умови необхідного фінансування та наявності поважних причин, зазначених у заяві військовослужбовця;

- враховуючи, що при поданні заяви про матеріальну допомогу позивачем не надано доказів важкого стану здоров`я або інших доказів щодо наявності підстав отримання допомоги, а також той факт, що позивач свідомо та безпідставно не з`являвся на службі, обов`язки за посадою не виконував, чим систематично грубо порушував статті 11, 12, 16 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.199 року №548-ХІУ, у виплаті матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у 2017 році йому було відмовлено;

- до того ж, отримання коштів за невиконання обов`язків військової служби чинним законодавством не передбачено;

- факт систематичного невиконання військових обов`язків позивачем був предметом дослідження у справі № 815/4131/17 та наявними доказами у справі та позицією П`ятого і адміністративного суду у постанові від 12 червня 2019 року по справі № 815/4134/17;

- також, згідно з пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року № 418 позивача було звільнено з військової служби у запас через службову невідповідність. Зазначений наказ і до цих пір є чинним і ніким не скасований.

У клопотанні про розгляд справи за відсутності відповідача, вих. № 412/1851 від 06.10.2021 р., відповідачем – командиром військової частини А1942 Галюковим Андрієм Юрійовичем також зазначено, що позовні вимоги він не підтримує в повному обсязі. При цьому, відзив на позовну заяву або заява про продовження встановленого судом процесуального строку для його подання, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, від відповідача до суду не надійшли.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Позивач звернувся до командира військової частини А1942 з заявою від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р. (т.2 а.с.109), у якій зазначено:

«Прошу виплатити матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, установленої підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за таких обставин.

Грошовим забезпеченням, як єдиним джерелом існування для забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму встановленого законом, мене не забезпечено з вересня 2016 року внаслідок бездіяльності Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та військової частини А1942, як військових суб`єктів владних повноважень.

Конституційні права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом та на достатній життєвий рівень для себе, що включає достатнє харчування, одяг, житло, що встановлені статтями 43, 46, 47, 48 Конституції України порушуються з вересня 2016 року.

В умовах виживання, вказані суб`єкти владних повноважень на мої звернення не вживають заходів і не надають вичерпних письмових відповідей.

Змушений захищати свої права та інтереси, зокрема як військовослужбовця, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень у порядку адміністративного судочинства.

Таке соціальне неблагополуччя погіршує стан здоров`я.

Крім цього, є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України без забезпечення жилим приміщенням для постійного проживання чи службового жилого приміщення чи орендованого житла. Грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення не виплачується.

За сукупністю обставин змушений перебувати за адресою тимчасового житла по АДРЕСА_1 .

Письмову відповідь про результати розгляду заяви прошу надіслати у найкоротший строк засобами зв`язку та вказану поштову адресу.».

Листом від 26.04.2017 № 674 військової частини А1942 за підписом командира військової частини А1942, капітана 1 рангу А.Ю. Галюкова (т.1 а.с.40), позивачу надана відповідь, згідно з якою, командуванням військової частини А1942 розглянуто заяву позивача від 26 квітня 2017 року щодо виплати матеріальної допомоги та повідомлено наступне:

- відповідно до пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік», витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2017 році здійснювати за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такого порядку щодо здійснення виплат:

у першу чергу – щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду;

у другу – розрахунки зі звільненими військовослужбовцями;

у третю – грошова допомога на оздоровлення;

у четверту – інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів);

- відповідно до роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 у зв`язку з обмеженим фінансовим ресурсом за фондом грошового забезпечення, видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювати тільки у випадках: .

важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї (поранення контузія, інвалідність та інші випадки тяжких захворювань) за наявності посвідчення або відповідного висновку лікаря;

смерть рідних по крові або по шлюбу;

пожежа або стихійне лихо;

одруження військовослужбовця;

народження дитини у військовослужбовця або її одруження;

- враховуючи вищевикладене, в задоволені заяви позивача відмовлено;

- відповідно до статті 112, 118 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дане рішення може бути оскаржене до органу або посадовій особі вищого рівня або безпосередньо до суду.

Не погоджуючись з відмовою військової частини А1942 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та бездіяльністю військової частини А1942 щодо несвоєчасного надіслання (надання) письмової заяви від 26 квітня 2017 року № 674 протягом 45 днів з дня реєстрації, на звернення позивача від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, позивач звернувся до суду.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема: витягу з наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.07.2016 р. № 93; витягу із наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.02.2017 р. № 17; довідки від 29.10.2015 р. № 5138004672 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції; запиту на інформацію № 1/12 від 16 грудня 2020 року; відповіді від 23.12.2020 р. № 412/2738 військової частини А1942 на запит на інформацію № 1/12 від 16 грудня 2020 року, адресованої ОСОБА_1 тощо.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем – військовою частиною А1942 суду також надано копії, зокрема: наказу командира військової частини А1942 № 75 від 31.03.2017; наказів командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 22.03.2017 № 68, від 30.03.2017 № 74, від 26.04.2017 № 97; розрахункових відомостей № 53 від 19.04.17, № 55 від 26.04.17 на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р.; сторінок журналу обліку вхідних документів військової частини А1942 за період з 05 квітня 2017 року по 29 червня 2017 року; журналу обліку вихідних документів військової частини А1942 за період з 14.04.2017 року по 27.07.2017 року.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Щодо позовних вимог в частині: визнати протиправною відмову військової частини А1942 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік; зобов`язати військову частину А1942 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, – слід зазначити таке.

По-перше, згідно зі змістом листа від 26.04.2017 № 674 військової частини А1942 за підписом командира військової частини А1942, капітана 1 рангу А.Ю. Галюкова (т.1 а.с.40), в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги відмовлено лише та виключно за результатом посилання у листі-відповіді на зміст:

- пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік»;

- роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119.

При цьому, жодного аналізу (співставлення) наведених позивачем у поданій ним заяві підстав для виплати матеріальної допомоги за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань із наведеним у листі-відповіді на цю заяву позивача змістом пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 – відповідачем у листі від 26.04.2017 № 674 не зазначено та не конкретизовано, які саме з наведених відповідачем положень вказаного ним наказу та роз`яснень застосовано при відмові у задоволенні заяви позивачу.

Отже, наведене у листі від 26.04.2017 № 674 обґрунтування відмови в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги є неясним, нечітким, незрозумілим для доступного сприйняття негативних наслідків цієї відмови позивачем, як законних.

Крім того, згідно з витягом із наказу командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 31.03.2017 № 75, капітана 1 ранку А.Ю. Галюкова (т.2 а.с.106), тимчасове виконання обов`язків командира військової частини А1942 покладено на заступника командира військової частини А1942 з тилу – начальника тилу капітана 2 рангу Середу О.В., оскільки командир військової частини А1942 убуває у другу частину щорічної відпустки за 2016 рік на 27 діб з 01 по 28 квітня 2017 року.

Також, згідно зі змістом відзиву на позовну заяву та пояснень представника відповідача – військової частини А1942, відповідачем визнаються фактичні обставини справи, зокрема, що станом на дату подання позивачем заяви та надання відповідачем спірної відповіді на неї, а саме 26 квітня 2017 року, тимчасове виконання обов`язків командира військової частини А1942 покладено на заступника командира військової частини А1942 з тилу – начальника тилу капітана 2 рангу Середу О.В.

З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.

При цьому, щодо підписання оскарженої відповіді-відмови позивачу в задоволенні заяви від 26.04.2017 року про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., особою, яка перебувала у відпустці, представник відповідача – військової частини А1942 зазначив, по суті, що це не суперечить внутрішнім розпорядчим документам відповідача.

Проте, представником відповідача – військової частини А1942 не наведено жодних законодавчих підстав на доведення зазначеної позиції та не конкретизовано, яким саме розпорядчим документом відповідача – військової частини А1942 передбачені повноваження командира військової частини А1942, зокрема щодо надання відповідей (підписання документів) під час перебування у відпустці та покладання на цей час тимчасового виконання обов`язків командира військової частини А1942 на іншу особу.

По-друге, відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч.ч. 2, 4-7 ст. 13 «Обов`язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17 (т.1 а.с.200-213):

- касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

- постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року в справі № 815/3165/17 у частині ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та стягнення цієї допомоги скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду;

- в іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року залишено без змін.

У вказаній постанові зазначено, що вона набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Також, згідно зі змістом мотивувальної частини постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17, Верховним Судом встановлено та викладено такі висновки:

- приписами пункту 9 наказу МОУ № 88 визначено, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовців або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби;

- відповідно до листа (роз`яснення) Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 248/3/9/1/119 у зв`язку з обмеженим фінансовим ресурсом за фондом грошового забезпечення, видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань рекомендовано здійснювати тільки у таких випадках:

важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї (поранення контузія, інвалідність та інші випадки тяжких захворювань) за наявності посвідчення або відповідного висновку лікаря;

смерть рідних по крові або по шлюбу;

пожежа або стихійне лихо;

одруження військовослужбовця;

народження дитини у військовослужбовця або її одруження;

- рішенням Міністра оборони України № 1223/з/12 від 15 лютого 2017 року погоджено роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 248/3/9/1/119;

- тобто роз`яснення у вказаному листі звужують перелік причин, які військовослужбовець може вказати, обґрунтовуючи свою заяву про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

- Верховний Суд зауважує, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть мати лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер, і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Отже, наведене у листі від 26.04.2017 № 674 обґрунтування відмови в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги із посиланням на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 – є законодавчо безпідставним, відповідно – неправомірним.

По-третє, щодо посилання у відзиві на позовну заяву відповідача – військової частини А1942 на те, зокрема що: враховуючи, що при поданні заяви про матеріальну допомогу позивачем не надано доказів важкого стану здоров`я або інших доказів щодо наявності підстав отримання допомоги, а також той факт, що позивач свідомо та безпідставно не з`являвся на службі, обов`язки за посадою не виконував, чим систематично грубо порушував статті 11, 12, 16 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.199 року №548-ХІУ, у виплаті матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у 2017 році йому було відмовлено; до того ж, отримання коштів за невиконання обов`язків військової служби чинним законодавством не передбачено; факт систематичного невиконання військових обов`язків позивачем був предметом дослідження у справі № 815/4131/17 та наявними доказами у справі та позицією П`ятого і адміністративного суду у постанові від 12 червня 2019 року по справі № 815/4134/17; також, згідно з пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року № 418 позивача було звільнено з військової служби у запас через службову невідповідність. Зазначений наказ і до цих пір є чинним і ніким не скасований, тощо – слід зазначити таке.

Згідно з вищенаведеним змістом позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до військової частини А1942 та командира військової частини А1942 ОСОБА_2 , позивач просить, зокрема: визнати протиправною відмову військової частини А1942 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.

Проте, виходячи зі змісту оскарженої відмови відповіддю від 26 квітня 2017 року № 674, наведене обґрунтування заперечень проти позовних вимог не відповідає змісту цієї відповіді щодо підстав відмови в задоволені заяви позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, яка є предметом оскарження (спору).

Жодних доводів щодо вжиття відповідачем всіх можливих заходів для отримання доказів, які не були покладені в основу оскарженої відмови до її надання, але які не були отримані з незалежних від нього причин, – відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

По-четверте, згідно зі змістом мотивувальної частини постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17, Верховним Судом також встановлено та викладено такі висновки:

- у цьому випадку Верховний Суд уважує, що застосуванню у цьому випадку підлягають приписи пункту 9 наказу МОУ № 88, які передбачають, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовців або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби;

- позивач у своїй заяві від 26 квітня 2017 року до командира військової частини А1942 наводив причини, через настання яких просив виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, зокрема, у зв`язку із тим, що він є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України без забезпечення жилим приміщенням для постійного проживання та з вересня 2016 року не забезпечений коштами для існування. Разом з тим, у листі командира ВЧ А1942 від 26 квітня 2017 року № 674 не наведено будь-яких обґрунтувань та доказів відсутності фінансування для здійснення позивачу вказаної виплати;

- під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно дослідити питання чи було доведено ВЧ А1942 граничні обсяги видатків та чи отримані асигнування та в якому розмірі для надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2017 році та на підставі встановлених обставин надати оцінку спірним правовідносинам із урахуванням приписів Постанови № 1294, пунктів 33.1-33.3 Інструкції № 260 та наказу МОУ № 88.

На виконання постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17 судом досліджено питання чи було доведено ВЧ А1942 граничні обсяги видатків та чи отримані асигнування та в якому розмірі для надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2017 році та встановлено наступне.

Відповідно до розрахункової відомості № 53 від 19.04.17, форма 15, на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р. військовослужбовцям в/ч А1942 (т.2 а.с.60), згідно наказу командира військової частини А1942 від 22.03.2017 № 68, від 30.03.2017 № 74, всього утримано 9754,43 грн. щодо двох осіб.

Відповідно до розрахункової відомості № 55 від 26.04.17, форма 15, на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р. військовослужбовцям в/ч А1942 (т.2 а.с.60), згідно з наказом командира військової частини А1942 від 26.04.2017 № 97, всього утримано 35707,07 грн. щодо семи осіб.

З встановленого вбачається, що станом на дату звернення позивача з заявою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік відповідачем – військовою частиною А1942 фактично були отримані асигнування на виплату військовослужбовцям в/ч А1942 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Крім того, як встановлено судом вище, відзив на позовну заяву або заява про продовження встановленого судом процесуального строку для його подання, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, від відповідача – командира військової частини А1942 Галюкова Андрія Юрійовича до суду не надійшли.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, зокрема, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, про що також зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- дії щодо відмови листом від 26.04.2017 р. № 674 на заяву позивача про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р. вчинені відповідачем – військовою частиною А1942: не на підставі чинного законодавства України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії, тому така відмова є протиправною.

При цьому, щодо похідної вимоги зобов`язального характеру: зобов`язати військову частину А1942 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, – слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи з встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків суду, зокрема про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості відмови в задоволенні заяви позивача тощо, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання військової частини А1942 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- виходячи з встановлених судом обставин щодо підстав (фактичних і юридичних) вчинення оскаржуваних дій та здійснених на їх підставі висновків щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості наданої відповідачем відмови, висновків суду про визнання оскаржуваної відмови протиправною, на підставі ч. 2 ст. 9 та абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, права та інтереси позивача підлягають захисту в даному випадку шляхом зобов`язання військової частини А1942 повторно розглянути заяву позивача про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

Щодо позовних вимог в частині: визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942 щодо несвоєчасного надіслання (надання) письмової заяви від 26 квітня 2017 року № 674 протягом 45 днів з дня реєстрації, на звернення позивача від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, – слід зазначити таке.

Згідно зі змістом заяв по суті справи позивач обґрунтовує заявлені вимоги із посиланням на те, зокрема що: заява позивача від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань містила вимогу про надсилання письмової відповіді про результати розгляду заяви у найкоротший строк засобами зв`язку на вказану поштову адресу; однак позивачу не було вручено у військовій частині А1942, ані надіслано у найкоротший строк засобами зв`язку на вказану поштову адресу; відповідачі приховали докази щодо фактичних обставин справи щодо розгляду по суті звернення позивача від 26.04.2017, зокрема підписання відповіді реєстрації відповіді, здавання поштового відправлення до об`єкту поштового зв`язку та вбачається службове підроблення відповіді військової частини А1942 від 26.04.2017 № 674, що призвело до введення суду в оману при первинному розгляді справи; 10.05.2017 року – останній день розгляду і вирішення заяви, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, – невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів з часу їх надходження (ст. 119 ДС ЗСУ); позивач 17 травня 2017 року звернувся до командувача ВМС ЗС України із скаргою, про бездіяльність командира військової частини А1942 щодо невиплати матеріальної допомоги за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань та ненадання письмової відповіді на звернення від 26 квітня 2017 року № 851; станом на 26.05.2017 року місяць пройшов, а відповіді військової частини А1942 від 26.04.2017 №674 не отримав; про продовження терміну розгляду заяви від 26 квітня 2017 року № 851 на 15 днів, позивач не повідомлявся, тощо.

Проте, згідно з вищенаведеним змістом поданої позивачем заяви до командира військової частини А1942 від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., у ній не зазначено, що її подано в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ДС ЗСУ).

При цьому, як встановлено судом вище, згідно зі змістом мотивувальної частини постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17, у цьому випадку Верховний Суд уважує, що застосуванню у цьому випадку підлягають приписи наказу МОУ № 88.

Разом з тим, положення наведеного наказу МОУ № 88 не містять вимог щодо порядку, в тому числі щодо строку, надіслання (надання) відповіді на звернення про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Отже, наведена позиція позивача – є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно, наведені позивачем фактичні обставини та надані на їх підтвердження докази не спростовують висновків суду про законодавчу (юридичну) безпідставність заявленої позивачем вимоги.

Отже, наведена позовна вимога позивача не підлягає задоволенню.

При цьому також, суд вважає, що в даному випадку заявлене до захисту у цій вимозі право позивача, фактично, захищене здійсненими судом висновками щодо протиправності наданої позивачу на його заяву відповіді-відмови.

Щодо позовних вимог в частині: стягнути з військової частини А1942 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн., завдану неправомірними діями та бездіяльністю при розгляді звернення позивача від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, – слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно із пунктом 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На думку суду, встановлені у справі обставини безумовно доставляють позивачу моральних переживань, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є цілком ґрунтовними.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує, в тому числі з відмовою військової частини А1942 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, щодо якої суд дійшов висновку про її протиправність.

Отже існують обґрунтовані правові підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди, яку було завдано.

Що стосується факту завдання моральної шкоди, то позивач зазнав негативних емоції, змістом яких є занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Суд вважає, що з урахуванням вразливого соціального стану позивача, негативні емоції, викликані протиправними діями відповідача, досягли рівня страждання (у розумінні ст. 23 ЦК України), а отже моральну шкоду було завдано.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить з засад розумності та справедливості, та вважає, що достатнім відшкодуванням таких втрат є сума у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року в сумі 2270,00 грн.

Отже, наведена позовна вимога позивача підлягає задоволенню частково.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 981 від 22.09.2021 року) до 31 грудня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 194, 205, 241-246, 250, 255, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до військової частини А1942 (місцезнаходження: вул. Артилерійська, буд. 42А, селище Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673; ідентифікаційний код юридичної особи: 26614113) та командира військової частини А1942 Галюкова Андрія Юрійовича (місце служби: вул. Артилерійська, буд. 42, селище Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини А1942 листом від 26.04.2017 р. № 674 на заяву ОСОБА_1 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р.

Зобов`язати військову частину А1942 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

Стягнути з військової частини А1942 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 22 жовтня 2021 року.

Суддя М.Г. Цховребова