Рішення № 100534260, 23.10.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10002/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,

сторін:

від позивача - Джулай М.В. - за ордером

від відповідача - Пашаєв Г.В. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , для листування: АДРЕСА_2 ) до Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910025, місцезнаходження: 25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, 4) про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-УІІ та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 14 червня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , для листування: АДРЕСА_2 ) до Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910025, місцезнаходження: 25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, 4) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період з 16.01.2020 року по 15.04.2021 року та зобов`язання провести нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період з 16.01.2020 року по 15.04.2021 року в розмірі 1 961 786, 04 грн.

Ухвалою від 22 червня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в органах прокуратури з 2008 року по 02 грудня 2019 року. Наказом № 307 к від 28.11.2019 року його було звільнено з посади першого заступника керівника Кіровоградської місцевої прокуратури на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач оскаржив цей наказ до суду та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року наказ було визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2019 року по 14.04.2021 року в сумі 459 781, 38 грн.

Однак, при здійсненні нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем було нараховано грошове забезпечення (заробітної плати) позивача за час вимушеного прогулу, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року, а не с. 81 Закону України «Про прокуратуру», та без застосування коефіцієнту підвищення посадових окладів, визначений п. 10 розділу ІУ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Крім того, позивач звернув увагу, що рішенням Конституційного суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п. 26 розділу НІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу в частині, яка передбачає, що норми та положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та в розмірах встановлених КМУ, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

До суду 19 липня 2021 року (вхід. № 38719/21) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що Закон № 1697-УІІ (зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ), а не Бюджетний кодекс України, норма якого визнана неконституційною, передбачає оплату праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, яка є чинною. Відповідач зазначив, що на час існування спірних правовідносин Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни до постанови від 31.05.2012 року № 505 щодо умов оплати праці, зокрема щодо приведення розмірів окладів працівників органів прокуратури у відповідність до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Лише за наявністю відповідного бюджетного призначення здійснюються будь-які платежі з бюджету.

Таким чином, відповідач зазначив, що у нього відсутні повноваження самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти позивачу у спірному періоді з урахуванням посадового окладу, який визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Також відповідач вважає, що необґрунтовані посилання позивача на порушення дискримінації, оскільки Законом № 113 чітко визначено, що особи, які пройшли атестацію та були зараховані до нових структур органів прокуратури будуть отримувати вищу заробітну плату, ніж неатестовані працівники, що є гарантією забезпечення принципу справедливості. Окрім того, відповідач звернув увагу, що у спірний період за аналогічну діяльність позивач отримував грошове забезпечення, яке за своїм розміром та структурою не відрізнялося від грошового забезпечення інших прокурорських працівників місцевих прокуратур.

До суду 11 серпня 2021 року представником позивача подано заяву про зміну предмету позову шляхом уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив визнати протиправними дії щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ та зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 15.04.2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою за період з 26.03.2020 року по 15.04.2021 року з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Ухвалою, що занесено до протоколу підготовчого засідання від 12.08.2021 року заяву про зміну предмету позову прийнято до провадження.

Заява про зміну предмету позову обґрунтована тим, що відповідачем не було здійснено нарахування заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою суду від 12 серпня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів.

Ухвалою суду від 06 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності та поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду з цим позовом.

До суду 15 вересня 2021 року від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не пройшов атестацію прокурорів місцевих прокуратур, а тому не був переведений та призначений на посаду прокурора Кропивницької окружної прокуратури. Також відповідач звернув увагу, що за рішенням суду позивача поновлено на посаді в Кіровоградській місцевій прокуратурі, а не в Кропивницької окружній прокуратурі.

Окрім того, відповідач зазначив, що за спірний період позивачу вже нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 року № 505 на підставі рішення суду по справі № 420/22/20, тобто ці вимоги вже були предметом розгляду у суді.

Позивачем в свою чергу надано відповідь на відзив (вхід. ЕП/25882/21 від 23.09.2021 року), відповідно до якої позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не надав.

Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 23 вересня 2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 13 жовтня 2021 року.

Представник позивача на відкритому судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача на відкритому судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення у вступному слові учасників справи, вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_2 проходив службу в органах прокуратури з 2008 року по 02 грудня 2019 року, що підтверджено записами у трудовій книжки.

Наказом в. о. прокурора Кіровоградської області № 307 к від 28.11.2019 року його було звільнено з посади першого заступника керівника Кіровоградської місцевої прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач оскаржив цей наказ до суду та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 420/22/20, апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року - скасовано, прийнято нове рішення, яким наказ в. о. прокурора Кіровоградської області № 307 к від 28.11.2019 року скасовано, позивача поновлено в органах прокуратури та на посаді першого заступника керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2019 року по 14.04.2021 року в сумі 459 781, 38 грн.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про протиправність звільнення позивача, зазначив, що втрата працівником заробітку з підстав незаконного звільнення підлягає відновленню за цей час виплатою середнього заробітку.

У постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 420/22/20 зазначено: <… Відповідно до п. 8 Порядку від 08.02.1995 року №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно із довідкою №136 від 22.02.2021 року, виходячи із двох повних місяців, що передують звільненню ОСОБА_1 , середньоденний заробіток позивача складає 1 344,39 грн.

Отже, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.12.2019 року по 14.04.2021 року у розмірі 459 781,38 грн. (1 344,39 грн. х 342 робочі дні)…>.

Суд встановив, що 06 травня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 420/22/20 про стягнення на користь позивача з прокуратури Кіровоградської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2019 року по 14.04.2021 року в сумі 459 781, 38 грн.

Відповідно до виписки банку, позивачу перераховані кошти в сумі 370 424, 65 грн. 16 червня 2021 року.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, заслухавши вступні слова учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1697-VII).

Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII, заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат.

Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці», умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За правилами статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

Абзацами 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII (Голос України, 25 жовтня 2014 року, № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України… на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року.

Так, відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Проте, Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов`язки не були виконані.

Враховуючи наведене, оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури щодо умов оплати праці», зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, оплата праці працівників прокуратури правомірно проводилося на підставі постанови від 31 травня 2012 року № 505.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ (надалі, також Закон №113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до абз. 3 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Рішенням Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України», суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26.03.2020 по справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року та не зазначено іншого порядку його виконання.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію, а отже набирає чинності з 26.03.2020 року.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що при здійсненні нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем було нараховано грошове забезпечення (заробітної плати) позивача за час вимушеного прогулу, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року, а не с. 81 Закону України «Про прокуратуру», та без застосування коефіцієнту підвищення посадових окладів, визначений п. 10 розділу ІУ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Крім того, позивач звернув увагу на чинність рішення Конституційного суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року.

Однак, суд звертає увагу, що відповідачем самостійно не було здійснено нарахування середнього заробітку за вказаний період, вказана сума була виплачена позивачу на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 420/22/20.

Так, суд встановив, що 06 травня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 420/22/20 про стягнення на користь позивача з прокуратури Кіровоградської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2019 року по 14.04.2021 року в сумі 459 781, 38 грн., та відповідно до виписки банку, позивачу перераховані відповідачем кошти в сумі 370 424, 65 грн.,16 червня 2021 року.

Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Враховуючи вищевикладені та встановлені обставини, суд доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправних дій, оскільки відповідачем було виконано судове рішення та сплачено середній заробіток за вимушений прогул за період з 26.03.2020 року по 15.04.2021 року, розрахований за Порядком № 100 у сумі визначеної судовим рішенням.

Суд з`ясував, що позивачем не було оскаржено судове рішення в частині правомірності нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а отже постанова суду є правомірною та належить виконанню.

Тому суд доходить висновку, що не належать задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дії щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ, у звязку з відсутності встановлення протиправних дій відповідача та неправильним обранням позивачем способу захисту своїх прав.

З огляду на те, що відсутні правові підстави для визнання дій прокуратури протиправними, суд доходить висновку, що решт позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 15.04.2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою за період з 26.03.2020 року по 15.04.2021 року з відрахуванням обов`язкових податків і зборів, також є безпідставними та не належать задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти позову, довів правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги не належать задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на те, що такі судові витрати відповідачем не понесені, жодні судові витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , для листування: АДРЕСА_2 ) до Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910025, місцезнаходження: 25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, 4) про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-УІІ та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано « 23» жовтня 2021 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.