Рішення № 100527114, 22.10.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2021 року м. Рівне №460/4763/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини 2382 про стягнення середнього заробітку, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 2382, у якому просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.06.2019 по 21.04.2021 в сумі 200921,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 02.07.2018 був виключений з списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №460/1498/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 2382 задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини 2382 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 110 265 (сто десять тисяч двісті шістдесят п`ять гривень) грн. 04 коп. Вказує про те, що даним рішенням стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної служби за 15 років, яка належала до виплати при звільненні. Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, яка була виплачена лише 15.04.2021 та 21.04.2021. Також зазначає, що оскільки за період по 12.06.2019 вже стягнуто рішенням суду, то саме за період з 13.06.2019 по 21.04.2021 слід рахувати затримку у виплаті належного грошового забезпечення, у зв`язку з звільненням. Враховуючи викладене вважає, що на його користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 12.05.2021 позовна заява залишалася без руху.

Ухвалою суду від 26.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У встановленні судом строки відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а правовідносини щодо проходження військової служби регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Враховуючи викладене, норми ст.116, 117 Кодексу законів про працю України не можуть поширюватися на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Вказує про те, що враховуючи природу та суть компенсацій, які не охоплюються поняттям грошового забезпечення військовослужбовців (оплати праці) та не є формою оплати за виконану роботу, стягнення з відповідача середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки виплати компенсації законодавством не передбачено. Крім того, просить суд врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду у якій суд застосував принцип справедливості, пропорційності, які мають юридичне значення для визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.с.40-51).

Ухвалою суду від 22.10.2021 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Оскільки розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

02.07.2018 позивач був звільнений в запас відповідно до наказу начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №168-ОС на підставі статті 26 частини 5 пункту 2 підпункту "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" без права носіння військової форми одягу.

Даним наказом ОСОБА_1 з 02.07.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.7).

10.03.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 02.07.2018 (а.с.9).

Краматорський прикордонний загін Державної прикордонної служби України листом від 24.03.2021 №С-26/1563 повідомив, що позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у Краматорському прикордонному загоні з 16.08.2017 по 02.07.2018 у сумі 10972,78 грн та буде виплачено встановленим порядком за умови надання на адресу військової частини А2382 оригіналу довідки банку з зазначеними реквізитами для перерахування коштів (а.с.10-15).

15.04.2021 та 21.04.2021 позивачу виплачено кошти в загальній сумі 9852,76 грн. Вказані обставини підтверджуються випискою з банківського рахунку позивача від 23.04.2021 №Q05PHCKGM10DEAO0 (а.с.13).

Оскільки відповідачем не проведено повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі військової служби за період з 13.06.2019 по 21.04.2021 у розмірі 200921,44 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до виписки з банківського рахунку позивача від 23.04.2021 №Q05PHCKGM10DEAO0 нараховані суми індексації грошового забезпечення в загальні сумі 9852,76 грн відповідач виплатив позивачу 15.04.2021 та 21.04.2021 (а.с.13).

Отже, судом встановлено, що відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 9852,76 грн. У позовній заяві позивач просить суд обраховувати середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 13.06.2019. Відтак, вказаний період налічує 679 календарних днів.

За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана і Верховним Судом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №460/1498/19, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020, встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 461,6 грн.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України вказані обставини не доказуються при розгляді даної справи.

Відтак, наслідком задоволення позову в означеній частині було б зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення в загальній сумі 313263,44 грн (461,36 грн х 679). При цьому, загальна сума індексації грошового забезпечення, несвоєчасно виплачених відповідачем для позивача, становить 9852,76 грн.

Вирішуючи судовий спір в частині позовної вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 по 21.04.2021, суд виходить з таких міркувань.

З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З урахуванням наведеного вище, визначаючи розмір середнього грошового забезпечення, суд враховує, що позивач був звільнений з військової служби 02.07.2018. При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 10.03.2021 звернувся з заявою до військової частини 2382 про нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 02.07.2018.

Отже, суд зауважує, що з означеною заявою, спрямованою на поновлення своїх порушених прав та законних інтересів щодо невиплачених на час звільнення грошових сум, на які він набув право за час служби, позивач звернувся до відповідача за сплином більше 2 років після припинення трудових правовідносин з відповідачем. Водночас будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, судом не встановлено. Відповідач на заяву позивача добровільно нарахував та виплатив відповідну суму індексації.

Виходячи з цього, з врахуванням принципу співмірності, беручи до уваги тривалість періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення з заявою про нарахування та виплату індексації, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП, та зобов`язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати звернення до відповідача з заявою про нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення до моменту фактичного розрахунку. Окрім цього, суд бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 461,36 грн.

Таким чином, для визначення суми середнього заробітку для виплати позивачу за порушення строків розрахунків при звільненні суд застосовує такий розрахунок.

Щодо виплати виплатити індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 02.07.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою 10.03.2021.

Таким чином, термін затримки розрахунку суми заборгованості слід обраховувати з 10.03.2021.

Фактична виплата індексації грошового забезпечення в сумі 9852,76 грн здійснена відповідачем 21.04.2021 (а.с.14-15).

Отже, суд враховує термін затримки розрахунку такої суми заборгованості з 10.03.2021 по 21.04.2021, що становить 43 календарних днів.

Середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні грошової компенсації становить 19838,48 грн (з розрахунку: 461,36 грн х 43 календарних днів).

Суд вказує на те, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, складає 0,50 (з розрахунку: 9852,76 грн / 19838,48 грн.).

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню, обчислюється судом за таким алгоритмом: 461,36 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,50 х 43 (кількість днів затримки розрахунку) = 9919,24 грн.

Суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині судового спору відповідно до визначеного позивачем періоду виникнення заборгованості починаючи з 13.06.2019 по 09.03.2021, позаяк в такому періоді позивач не вживав жодних заходів щодо захисту свого порушеного права, а спір між позивачем та відповідачем щодо розміру виплачених позивачу при звільненні сум індексації був відсутнім. Крім того, твердження позивача, що з 13.06.2019 слід обраховувати період затримки розрахунку при звільненні, оскільки по 12.06.2019 середній заробіток вже стягнуто рішенням суду, суд вважає безпідставним та необґрунтованими.

Водночас, суд підкреслює, що сума, визначена внаслідок обчислення середнього грошового забезпечення за весь період, як просив позивач до часу виплати йому індексації, становить 313263,44 грн (з розрахунку: 679 календарних днів х 461,36 грн), що порушує принцип співмірності розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, покладає на відповідача надмірну відповідальність, а тому не підлягає до присудження судом на користь позивача.

Також суд відхиляє обрахунок суми відшкодування, запропонований позивачем у позовній заяві, позаяк кількість днів затримки розрахунку при звільненні обраховано за період з 13.06.2019 по 21.04.2021 у робочих дня, проте, зі змісту Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Отже, в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за період з 13.06.2019 по 21.04.2021 в сумі 200921,44 грн слід відмовити.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення в сумі 9919,24 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Суд вважає, що із застосуванням наведеного вище алгоритму розрахунку буде досягнуто справедливого і розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, з урахуванням всіх істотних обставин справи, які встановлені судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

В ході судового розгляду справи учасники справи частково підтвердили обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а відтак позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 2382 (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, ідентифікаційний код 14321883) про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Зобов`язати військову частину 2382 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення в сумі 9919,24 грн за затримку розрахунку при звільненні, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 22 жовтня 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко