Рішення № 100525058, 22.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2021 р. Справа № 120/10803/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниця у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він має статус судді у відставці та до лютого 2020 року отримував довічне грошове утримання, обчислене відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді Господарського суду Вінницької області. Натомість, у зв`язку із зміною з 01.01.2020 року розміру суддівської винагороди та прийняттям Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020, господарським судом Вінницької області йому була видана довідка № 45 від 17.03.2020 про суддівську винагороду, з якою він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020. Однак, своїм рішенням від 30.07.2020 № 905290156856 відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку, що спонукало його звернутися до суду. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі № 120/4505/20-а було зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою господарського суду Вінницької області від 17.03.2020 № 45, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

Втім, як вказує позивач, на виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем зменшено розмір довічного грошового утримання з 90% до 62 %. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, оскільки відсоткове значення довічного грошового утримання у розмірі 90 % від суми суддівської винагороди було обраховано на підставі закону, чинного на момент призначення довічного грошового утримання та є сталим, а тому під час наступного перерахунку такий розмір зменшенню не підлягає.

Також позивач звертає увагу на те, що відповідачем під час проведення перерахунку довічного грошового утримання враховано його стаж на посаді судді в 26 років 03 місяці 15 днів. Однак, при цьому до розрахунку суддівського стажу безпідставно не було зараховано період проходження ним військової служби з 17.05.1970 по 13.05.1972, що становить 1 рік 11 місяців 27 днів та половину строку навчання у вищому навчальному закладі – 2 роки 5 місяців 10 днів, який відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення на посаду судді, підлягав врахуванню до його стажу роботи на посаді судді. Крім того, на думку позивача відповідачем з незрозумілих причин не зараховано стаж на посаді арбітра обларбітражу за період з 20.04.1987 по 10.04.1989 (1 рік 11 місяців 21 день).

Враховуючи вищевикладене позивач стверджує, що оскаржувані дії відповідача порушують його конституційне право на соціальний захист та належне забезпечення як судді у відставці, що спонукало його звернутися до суду із цим адміністративним позовом.

Ухвалою від 10.09.2021 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 для їх судового дослідження.

05.10.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що питання визначення розрахунку розміру відсотків довічного грошового утримання вирішується відповідно до норм частини 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402, згідно яких щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. В той же час частина 1 статті 137 цього Закону № 1402 визначає перелік посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді. Виходячи із цього, до суддівського стажу ОСОБА_1 зараховано періоди його роботи з 20.04.1987 по 10.04.1989, з 10.08.1992 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.03.2014, з 01.04.2014 по 30.09.2016, що загалом становить 26 років 01 місяць та 13 днів, у зв`язку з чим розмір його довічного грошового утримання склав 62 % (20 років – 50 % + 6 років – 12 %), як то передбачає стаття 142 Закону № 1402.

Щодо вимоги позивача про зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження ним військової служби та половину строку навчання у вищому навчальному закладі, то, на переконання органу Пенсійного фонду, це є неможливим, позаяк не узгоджується із положеннями діючого законодавства, оскільки питання визначення права на відставку та розрахунку розміру довічного грошового утримання мають різне нормативне врегулювання та змістовне навантаження.

За наведених обставин, на думку відповідача, відсутні підстави як для врахування спірних періодів до стажу роботи на посаді судді так і для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 90% розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

З огляду на викладене, відповідач вважає заявлений адміністративний позов необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши наявні у справі докази, матеріали пенсійної справи позивача та письмові пояснення сторін спору, викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 № 1600-VІІІ був звільнений з посади судді Господарського суду Вінницької області та за наказом голови суду № 76-к від 30.09.2016 – виключений зі штату суддів з 30 вересня 2016 року. У зв`язку з цим позивач з жовтня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, де йому призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі – Закон № 2453-VI), виходячи зі стажу на посаді судді 26 років 1 місяць 13 днів.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі № 120/4505/20-а, яке набуло законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 905290156856 від 30.07.2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Господарського суду Вінницької області від 17.03.2020 року № 45, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.

На виконання вказаного рішення відповідачем з 19 лютого 2020 року здійснено перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із розміру суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку довічного грошового утримання суддям у відставці. Однак, при здійсненні такого перерахунку відповідач хоча й врахував збільшений розмір суддівської винагороди вказаний у довідці Господарського суду Вінницької області № 45 від 17.03.2020 року, однак зменшив розмір щомісячного довічного грошового утримання з 90% суддівської винагороди до 62% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, 14.05.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із раніше встановленого відсоткового розміру – 90% суддівської винагороди судді, що зазначена у довідці Господарського суду Вінницької області № 45 від 17.03.2020.

Втім, за результатами розгляду такого звернення відповідач листом від 24.05.2021 № 4901-4920/М-02/8-0200/21 повідомив позивача про те, що перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання був здійснений Головним управлінням з 19.02.2020 в розмірі 62 відсотка від суддівської винагороди виходячи з положень ч. 3 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII

Натомість, позивач переконаний, що величина відсоткового значення довічного грошового утримання, яка складає 90% суддівської винагороди, не підлягає зменшенню, адже її визначено із урахування його стажу роботи на посаді судді на момент призначення такої виплати. Наведене в стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон від 02.06.2016 № 1402-VIII).

Відповідно до пункту 2 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно із частиною 1 статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 статті 142 Закону №1402-VIII).

Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Так, відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Водночас, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII передбачено певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Зокрема, пунктом 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, вказаний пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнаний неконституційним.

Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, починаючи з 19.02.2020 в законодавстві України відсутні норми, які окремо регулюють питання суддівської винагороди та щомісячного грошового утримання судді у відставці, для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону №1402-VIII.

Враховуючи наведене, суд доходить до переконання, що на спірні правовідносини розповсюджуються загальні правила нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, передбачені статтею 142 Закону №1402-VIII, а саме: виходячи з базового розміру 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та додатково збільшення на 2% за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років.

У зв`язку із цим суд вважає помилковим доводи позивача про те, що величина відсоткового значення довічного грошового утримання, яка встановлена на момент його призначення – 90% суддівської винагороди не підлягає зменшенню під час проведення його перерахунку на підставі положень нового Закону.

В цьому контексті суд зазначає, що розрахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не може бути здійснений одночасно із застосуванням двох різних законів, а саме: щодо відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді по Закону №2453-VI, а розмір суддівської винагороди - по Закону №1402-VIII, оскільки такий перерахунок ставить суддів, які вийшли або вийдуть у відставку по Закону №1402-VIII у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом №2453-VI, так як Закон №2453-VI передбачав, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді за 20 років, а Закон №1402-VIII - 50 відсотків за 20 років суддівського стажу.

Більше того, згідно висновку Конституційного Суду України, викладеного у пункті 16 Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Тобто, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми одного Закону, а не вибірково, з різних законів, тим більше, що наразі діючою є частина третя статті 142 Закону №1402-VIII, яка не визнавалась Конституційним Судом України не конституційною.

За таких обставин суд доходить висновку, що при здійсненні перерахунку позивачу щомісячного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 відповідач правомірно керувався положеннями ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII.

У той же час визначаючи щомісячне довічне грошове утримання позивачу під час такого перерахунку в розмірі 62 відсотки від сум грошового утриманні діючого судді на такій же посаді, відповідачем не враховано набутий позивачем стаж, який має бути зарахованим до стажу роботи на посаді судді, що в кінцевому результаті призвело до протиправного зменшення відповідного грошового утримання.

Так, положеннями частини першої статті 137 Закону №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Абзацом 4 п. 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” вказаного Закону визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Із матеріалів справи встановлено, що на момент обрання (призначення) позивача на посаду судді питання визначення стажу, який дає право на відставку, регулювалося ч. 4 ст. 43 Закону України “Про статус суддів” №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ) від 15.12.1992 та Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” №584/95 від 10.07.1995.

За змістом ч. 4 ст. 43 Закону №2862-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 24.02.1994 №2862-ХІІ “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів”, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу на посаді судді не менше 10 років.

В силу абз. 2 ст. 1 Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” №584/95 від 10.07.1995 (у редакції, чинній на час обрання (призначення) позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Таким чином, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

У відповідності до відомостей про страховий стаж, що міститься в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 , загальний страховий стаж позивача становить 46 років 24 дні. При цьому, до стажу на посаді судді відповідачем зараховано 26 років 1 місяць 13 днів, що складається з наступних періодів:

- 20.04.1987 по 10.04.1989 – арбітр обласного Державного арбітражу;

- 10.08.1992 по 31.12.2003 – арбітр арбітражного суду Вінницької області;

- 01.01.2004 по 30.09.2016 - суддя господарського суду Вінницької області.

Однак, у цих же відомостях про страховий стаж позивача та в наявних матеріалах пенсійної справи міститься інформація про період проходження позивачем військової служби з 17.05.1970 по 13.05.1972, що становить 1 рік 11 місяців та 27 днів, а також період навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1976 по 20.07.1981, що становить 4 роки 10 місяців та 20 днів.

Відтак, розмір довічного грошового утримання позивача повинен визначатися у відповідності до ч. 3 ст. 142 Закону від 02.06.2016 № 1402-VIII із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім часу роботи на посаді судді (26 років 1 місяць 13 днів), також період проходження строкової військової служби (1 рік 11 місяців 27 днів), а також половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 5 місяців 10 днів).

А загалом же, в цьому випадку, стаж роботи позивача на посаді судді становить 30 років 6 місяців 20 днів (стаж роботи на посаді судді + період військової служби + половина строку навчання в вищому юридичному навчальному закладі).

Виходячи із такого стажу на посаді судді, згідно з положеннями ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII, розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача має становити 70 % (50% - 20 років + 20% - 10 років) від розміру суддівської винагороди судді відповідного суду.

Всупереч викладеному, відповідач здійснюючи перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання з 19.02.2020 неправомірно визначив відсоткове значення такого грошового утримання виходячи із 62 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, безпідставно не врахувавши до суддівського стажу позивача половину терміну навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби.

Визначаючись із способом захисту порушеного права позивача, то суд враховує те, що у своїх позовним вимогах позивач просить визнати протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90%. Втім, судом з`ясовано, що в межах спірних правовідносин відповідач допустив протиправні дії саме під час перерахунку розміру довічного грошового утримання позивачу, як судді у відставці, з 19.02.2020, не зарахувавши йому до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання половину терміну навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, що в кінцевому результаті призвело до зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання до 62 %.

При цьому, самі мотиви позовної заяви також стосуються, власне, оскарження дій відповідача, вчинених під час здійснення перерахунку довічного грошового утримання позивачу з 19.02.2020 на підставі довідки про суддівську винагороду за № 45 від 17.03.2020, видану Господарським судом Вінницької області.

Ураховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у цій частині позовні вимоги слід задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягають у визначенні відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 виходячи з 62 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Вибір судом такого способу захисту не є виходом за межі позовних вимог так як не змінює предмет спору, а лише правильно формує обсяг захисту порушеного права.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до його стажу, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім часу роботи на посаді судді, половину навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, то суд враховує, що дані обставини знайшли своє належне нормативне та фактичне підтвердження, а тому в цій частині позов є обґрунтованим.

Разом із тим необхідності зобов`язувати відповідача зараховувати до суддівського стажу позивача період його роботи на посаді арбітра обласного арбітражу з 20.04.1987 по 10.04.1989 немає, позаяк із матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 та й самого відзиву на позовну заяву слідує, що такий період був врахований відповідачем до стажу роботи позивача на посаді судді, а тому в цій частині вимоги позову є необґрунтованими та задоволеними бути не можуть.

Надаючи оцінку заключній позовній вимозі зобов`язального характеру про необхідність покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, то в цьому випадку суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

В даному випадку враховуючи ті обставини, що в межах розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що згідно з положеннями ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача має становити 70 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання - 30 років 6 місяців 20 днів (роботи на посаді судді - 26 років 1 місяць 13 днів, період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів, а також половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців 10 днів), тому належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України Вінницькій області здійснити з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із 70 % (50% - 20 років + 20% - 10 років) від розміру суддівської винагороди, визначеної в довідці Господарського суду Вінницької області від 17.03.2020 року № 45, врахувавши при цьому раніше виплачені суми щомісячного довічного грошового утримання.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у частині визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 виходячи з 62 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , крім часу роботи на посаді судді, половину навчання у вищому юридичному навчальному закладі – 2 роки 5 місяців 10 днів та період проходження строкової військової служби – 1 рік 11 місяців 27 днів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із 70 % від розміру суддівської винагороди, визначеної в довідці Господарського суду Вінницької області від 17.03.2020 року № 45, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22.10.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович