Ухвала суду № 100525046, 22.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

22 жовтня 2021 р. Справа № 0240/2735/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі №0240/2735/18-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 07.09.2018, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку, відповідно до Постанови КМ України № 103 від 21.02.2018, з 86 % від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 виходячи з 86 % від відповідних сум грошового забезпечення.

04.10.2021 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищезазначеного рішення суду, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України.

Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.09.2018 у даній справі Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області позивачу було проведено перерахунок пенсії із розрахунку 86 % від основного розміру грошового забезпечення. В подальшому, здійснивши перерахунок пенсії позивача на виконання рішення ВОАС від 16.11.2020 прийнятого у справі №120/4831/20-а, його розмір пенсії у відсотках до основного розміру грошового забезпечення був протиправно зменшений з 86 % до 70 %. Відповідні дії відповідача, поряд з іншим, слугували підставою звернення ОСОБА_1 до суду з новим позовом. Рішенням ВОАС від 19.08.2021 прийнятого у справі №120/4445/21-а, окрім іншого, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 86% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення. Вказане рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Відповідні обставини, на переконання позивача, свідчать про незаконне призупинення відповідачем виконання рішення ВОАС від 07.09.2018 прийнятого у даній справі.

18.10.2021 до суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.10.2021 за №0270/2735/18-а про виконання рішення суду в адміністративній справі № 0270/2735/18-а.

У звіті відповідач зазначає, що на виконання судового рішення Головне управління провело розрахунок пенсії стягувача, який станом на 01.01.2018 склав 9115,72 грн. виходячи з 86 % сум грошового забезпечення та донараховано стягувачу кошти в сумі 10026,12 грн. за період з січня 2018 по жовтень 2018 року, яка виплачена в липні 2020 року.

В подальшому, на виконання рішення ВОАС від 16.11.2020 по справі №120/4831/20-а ОСОБА_1 здійснено перерахунок його пенсії згідно довідки СБУ. Представник пенсійного фонду зазначив, що у межах адміністративної справи №120/4831/20-а судом не вирішувалось питання щодо дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 виходячи з 86 % сум грошового забезпечення у майбутньому та наступних періодах.

З огляду на зазначене, на думку відповідача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області виконано судове рішення по справі справі № 0270/2735/18-а в межах покладених судом зобов`язань.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши звіт відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках – на приватних виконавців.

Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

Судом встановлено, що ухвалене на користь позивача рішення в цій справі станом на даний час є повністю виконаним, адже позивачу здійснено з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років виходячи з 86 % від відповідних сум грошового забезпечення, про що свідчить доданий до звіту розрахунок пенсії за вислугу років.

Суд звертає увагу позивача, що предметом судового розгляду в межах заявлених позовних вимог у справі №0270/2735/18-а були дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення його основного розміру пенсії під час її перерахунку, відповідно до Постанови КМ України № 103 від 21.02.2018, з 86 % від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 до моменту звернення позивача з позовною заявою до суду (13.08.2018). Тобто суд при вирішені даної справи керувався положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також ч. 1 ст. 5 КАС України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відтак, із системного аналізу вищенаведених законодавчих положень вбачається, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає апріорі уже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні. У зв`язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, зокрема, із зобов`язанням особи вчиняти певні дії на майбутнє, та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (рішення у справах "Аррас та інші проти Італії" (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14.02.2012 та "Сухобоков проти Росії" (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13.04.2006).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України" суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінитися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти змін у майбутньому. Таким чином, рішення суду, у якому не визначено кінцеву дату задоволення позовних вимог про нарахування регулярних виплат та яким вирішено спір у правовідносинах, правове регулювання яких суттєво змінилося, втрачає свою актуальність у випадку внесення певних змін у законодавство щодо пенсійного забезпечення.

У свою чергу, у межах адміністративної справи №0270/2735/18-а судом не вирішувалось питання щодо дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у майбутньому.

Суд звертає увагу, що в разі незгоди з рішенням суб`єкта владних повноважень щодо здійснення обрахунку розміру його пенсії, позивач має право звернутись до суду із позовною заявою про оскарження цього рішення в загальному порядку.

Крім того, суд враховує, що Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області добровільно на виконання рішення суду від 07.09.2018 здійснено перерахунок та виплату пенсії позивача з врахування висновків, наведених у вказаному рішенні.

В спірному випадку судом не встановлено свідомого невжиття відповідачем залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення та порушення у зв`язку з цим прав позивача.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення відповідача на виконання рішення суду у справі № 0270/2735/18-а. За таких обставин підстави для внесення окремої ухвали із зазначених заявником підстав також відсутні.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України, суд

у х в а л и в :

Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.10.2021 за № 0200-0802-7/64756 про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року в адміністративній справі № 0270/2735/18-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала в повному обсязі складена 22.10.2021.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна