Ухвала суду № 100524891, 22.09.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12510/20

Провадження № 4-с/761/278/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.

за участю секретаря: Бражніченко І.О.

представника скаржника: Серафімова І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марії Дмитрівни, боржник: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій неправомірними та зобов`язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марія Дмитрівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на рішення державного виконавця, відповідно до якої скаржник просить:

- визнати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марії Дмитрівни від 08.07.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №65245787 - неправомірною.

- зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження №65245787 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії у виконавчому провадженні, спрямовані на примусове виконання рішення суду в цивільній справі №761/12510/20.

В обґрунтування скарги скаржник зазначив, що 26 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва виніс рішення по справі №761/12510/20, яким стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 197032 гривні 36 копійок майнової шкоди у вигляді неотриманого гарантованого відшкодування коштів за вкладом. Постановою Київського апеляційного суду від 10.03.2021 року вищезазначене рішення залишено без змін.

23 квітня 2021 року державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Бойко Марія Дмитрівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №65245787. Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марією Дмитрівною від 08.07.2021 року ВП №65245787 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

В скарзі зазначено, що зазначену постанову вмотивовано тим, що у відповідності до ст.ст. 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділений спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження.

Заявник також зазначає, що державний виконавець мав вчинити, але не вчинив дії, передбачені п.п. 3, 10, 14, 16, 18, 19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»; не виконав положення ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»; належним чином не виконав обов`язок, встановлений частиною 3 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження». Вищевказані обставини, на думку заявника, свідчать про те, що державний виконавець підійшов до виконання своїх обов`язків формально, не здійснивши всіх необхідних дій, направлених на виконання відповідного рішення.

Також, на думку заявника, державний виконавець, розглядаючи Фонд, як юридичну особу, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, діяв всупереч порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

21.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на скаргу про рішення державного виконавця по ВП №65245787 від Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у якому просили відмовити повністю. у задоволенні скарги. Також зазначено, що державним виконавцем у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» прийнято рішення про завершення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч.1 ст. 37 законом встановлено заборону, щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

В судовому засіданні представник заявника скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) просив проводити слухання справи без участі представника відділу.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 450 ЦП К України скарга розглядається у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 450 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу без участі сторін, які не з`явилися до суду, за наявними у справі доказами.

Вислухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 23 квітня 2021 року державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Бойко Марія Дмитрівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №65245787 на підставі виконавчого листа №761/12510/30 виданого 06.04.2021 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 197 032,36 грн.(а.с. 6).

Як вбачається з копію матеріалів виконавчого провадження №65245787 державним виконавцем отримано відповідь від ДПС України про наявність у боржника рахунків, відкритих в Національному банку України. Державним виконавцем складені дві платіжні вимоги, які були направлені в Національний банк України. Вказані платіжні вимоги повернуті Національним банком України без виконання з посиланням на п. 2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року №22 та ст. 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягають вилучення і можуть використовуватися Фондом виключно для цілей, визначених цим Законом (а.с. 45, 48-51).

Так, 08.07.2021 року державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марія Дмитрівна винесено постанову про повернення виконавчого документа виконавчого листа №761/12510/30 виданого 06.04.2021 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 197 032,36 грн. стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 8).

Постанова вмотивовано тим, що у відповідності до статтей 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділений спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження.

Відповідно до частини 1- 3 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України.

Згідно частини 1, 2, 5 статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.

Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для: 1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону; 2) покриття витрат, пов`язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 2-1) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов`язані з їх розміщенням (видачею); 2-2) покриття витрат, пов`язаних із залученими Фондом кредитами; 3) забезпечення поточної діяльності Фонду, утримання його апарату, розвитку його матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою Фонду; 4) надання фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку; 7) надання кредиту перехідному банку, створеному з метою, визначеною пунктом 2 частини двадцятої статті 42 цього Закону, на підставі рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 частини другої статті 39 цього Закону, у порядку та на умовах, визначених нормативно-правовими актами Фонду; 8) формування статутного капіталу перехідного банку; 10) повернення гарантійних внесків, перерахованих учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом.

На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.

Таким чином, стаття 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказує на певні обмеження у розпорядженні грошовими коштами самим Фондом.

Закон не містить жодної правової норми, яка б встановлювала мораторій на задоволення будь-яких вимог кредиторів, а лише передбачає заборону накладення арешту на майно і кошти Фонду, застосування способів забезпечення позову.

Абзац 6 частини 3 статті 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо передбачає, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення).

Тобто, спеціальним законом не передбачено жодних обмежень у примусовому стягненні з Фонду заподіяної шкоди і, як наслідок, у виконанні відповідних платіжних вимог на примусове стягнення суми заподіяної шкоди.

Поряд з цим, відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні ЕСПЛ по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, п. 40 зазначається, що «…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень».

Пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК. Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2статті 18 Закону №1404-VIII).

Пунктами 1, 3, 10, 14, 18 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження задля належного виконання боржником судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо, законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що державним виконавцем прийшов до помилкових висновків, не здійснивши всіх необхідних дій, направлених на виконання відповідного рішення.

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частина 2 статті 451 ЦПК України передбачає, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Підсумовуючи вище викладене, враховуючи, що виконавче провадження №65245787 не може бути закінчено, тому суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, саме в частині вимог визнання постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марії Дмитрівни від 08.07.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №65245787 - неправомірною та зобов`язання Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження №65245787.

Інші вимоги скарги, які стосуються зобов`язання вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії у виконавчому провадженні, спрямовані на примусове виконання рішення суду в цивільній справі №761/12510/20, не підлягають задоволенню, оскільки вони є передчасними, неконкретизованими і не поновлюють порушене право заявника.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

скаргу - задовольнити частково.

Визнати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марії Дмитрівни від 08.07.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №65245787 - неправомірною.

Зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження №65245787.

В іншій частині скарги - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суду міста Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Повний текст ухвали складено 04.10.2021

Суддя :