Рішення № 100522937, 20.10.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2021 справа № 914/2966/21

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШВМ», м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван Пром», м.Львів

про стягнення 13 495,26 грн.

За участю представників:

від позивача: Гарвата С.М. – представник (довіреність б/н від 19.10.2021);

від відповідача: Олещук А.І. - директор.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ШВМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван Пром» про стягнення 13 495,26 грн заборгованості, з яких 9 812,90 грн основний борг, 2 159,93 пеня, 1 067,72 грн інфляційні втрати, 454,71 грн три проценти річних.

Ухвалою від 04.10.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 20.10.2021.

13.10.2021 представником відповідача подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву (вх.№23986/21) з доказами надіслання 13.10.2021 вказаного відзиву з додатками на адресу позивача.

Представник позивача в судове засідання 20.10.2021 для розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Зазначив, що у прохальній частині позовної заяви допущено описку, вказано суму основного боргу 9 812,80 грн замість 9 812,90 грн. Водночас по тексту позовної заяви суму основного боргу вказано правильно.

Представник відповідача в судове засідання 20.10.2021 для розгляду справи по суті з`явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 20.10.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 31.12.2019 між сторонами було укладено договір №1/20 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого відповідачу було передано в строкове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена, 143 Б площею 23,1 м2.

Як стверджує позивач, 16.03.2020 договір розірвано з ініціативи відповідача, шляхом залишення у повному обсязі орендованого приміщення та усною заявою про розірвання договору.

За умовами вказаного договору орендна плата вноситься до 5 (п`ятого) числа наступного місяця. Однак, відповідач порушив свої зобов`язання, орендну плату вносив (сплачував) несвоєчасно та не в повному розмірі, внаслідок чого станом на момент підписання позовної заяви (07.09.2021) неоплаченими залишились послуги з оренди майна, згідно актів за січень 2021, за лютий 2021 та за березень 2021 на загальну суму 9 812,90 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 2 159,93 грн, інфляційні втрати в сумі 1 067,72 грн, три проценти річних в сумі 454,71 грн.

Таким чином, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 13 495,26 грн заборгованості, з яких 9 812,90 грн основний борг, 2 159,93 пеня, 1 067,72 грн інфляційні втрати, 454,71 грн три проценти річних.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема зазначив, що орендоване приміщення відповідачем залишено та передано 02.03.2020, а не 16.03.2020, відтак відповідач в цій частині не погоджується із доводами та вимогами позивача. Акт надання послуг №23 від 16.03.2020 керівником відповідача не підписувався та не може бути доказом надання послуг оренди за березень 2020 року. На думку відповідача, позивачем не надано доказів на підтвердження користування приміщенням відповідачем в період з 02.03.2020 до 16.03.2020.

Крім того, у відзиві зазначив, що 12.10.2021 відповідачем сплачено орендну плату за січень 2020 та лютий 2020, в підтвердження чого долучив копії платіжних доручень №1206 від 12.10.2021 та №1207 від 12.10.2021.

Також, у відзиві відповідач стверджує, що не погоджується із розміром нарахованих позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат. На думку відповідача, розрахунок може здійснюватись щодо заборгованості за 2 місяці. При цьому відповідач стверджує, що неустойка та нарахування згідно ст. 625 ЦК України здійснені за період дії карантину, в час фінансових труднощів відповідача і як наслідок неможливості сплати такої заборгованості. Просить зменшити розмір пені на 50%.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості, а також пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на спірну частину заборгованості в розмірі 2 012,90 грн.

Обставини встановлені судом.

31.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШВМ» (надалі по тексту рішення - позивач, по договору - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аван Пром» (надалі по тексту рішення - відповідач, по договору - орендар) було укладено договір №1/20 оренди нежитлового приміщення (надалі договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена, 143 Б площею 23,1 м2.

Відповідно до п. п. 3.1.-3.3. договору орендар вступає у строкове платне користування приміщенням в термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі приміщення. Строк дії договору: з 01 січня 2020 р. по 31 грудня 2020 р. включно. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до закінчення строку оренди.

Згідно з п.3.5. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору за один місяць до закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на строк зазначений у відповідній додатковій угоді, яка укладатиметься сторонами.

Відповідно до п. 4.1. договору орендна плата за один місяць оренди становить 3900,00 грн (три тисячі дев`ятсот гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 20% - 650,00 грн (шістсот п`ятдесят гривень 00 копійок).

Згідно з п.4.2. договору орендар зобов`язаний вносити орендну плату у безготівковій формі в гривнях України на день оплати. Орендна плата вноситься до п`ятого числа наступного місяця.

Відповідно до п. п. 5.2.-5.5. договору передача приміщення здійснюється уповноваженими представниками сторін з оформленням акту приймання-передачі приміщення, який підписується обома сторонами і є невід`ємною частиною договору. Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору. Приміщення вважається переданим однією стороною і, відповідно, прийнятим другою стороною з часу підписання акту приймання-передачі. Протягом 3-х останніх робочих днів до закінчення дії договору згідно п. 3.2. або 3.5. договору, орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю.

Згідно з п.5.6. договору орендар повертає приміщення орендодавцю аналогічно порядку, встановленому договором для передачі приміщення орендарю.

Відповідно до п. 6.2.3. договору орендар зобов`язувався своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Згідно з п. 6.4.1. договору орендодавець зобов`язувався передати в оренду приміщення в строки і на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 7.3. договору за несвоєчасне або неповне внесення орендарем платежів, передбачених договором, (за винятком періоду, коли дії орендодавця створювали умови неможливості виконання орендарем своїх зобов`язань за певний час). Орендар сплачує штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості від простроченої суми за кожен день заборгованості.

Згідно з п. 7.6. договору цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку з попереднім повідомленням про розірвання іншої сторони не пізніше, ніж за один місяць до розірвання договору.

Відповідно до п. 7.8. договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання сторонами продовжується протягом всього строку позовної давності.

Згідно з п. 10.8. договору строк позовної давності за вимогами щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), відсотків за неправомірне користування чужими коштами становить три роки.

Позивач свої зобов`язання по договору №1/20 оренди нежитлового приміщення від 31.12.2019 виконав повністю, а саме передав в оренду відповідачу нежитлове приміщення яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена, 143 Б площею 23,1 м2, відповідно до акта прийому-передачі об`єкта оренди підписаного та скріпленого печатками уповноважених представників сторін 31.12.2019. Згідно вказаного акта приміщення, що передається в оренду придатне для його негайного використання з метою, вказаною в договорі оренди. Недоліків приміщення при здійсненні його огляду не виявлено.

Як стверджує позивач, договір №1/20 оренди нежитлового приміщення від 31.12.2019 розірвано 16.03.2020 з ініціативи відповідача, шляхом залишення у повному обсязі орендованого приміщення та усною заявою про розірвання договору.

Відповідач взятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати за договором №1/20 від 31.12.2019 у встановлений строк не виконав, внаслідок чого станом на 07.09.2021 у відповідача існувала заборгованість згідно актів за січень 2020, за лютий 2020 та за березень 2020 на загальну суму 9 812,90 грн, а саме:

- за січень 2020 (акт надання послуг №2 від 31.01.2020) в сумі 3 900,00 грн;

- за лютий 2020 (акт надання послуг №12 від 29.02.2020) в сумі 3 900,00 грн;

- за березень 2020 (акт надання послуг №23 від 16.03.2020) в сумі 2 012,90 грн.

В матеріалах справи наявні підписані та скріплені уповноваженими представниками сторін акти надання послуг за оренду нежитлового приміщення, а саме: - за січень 2020 (акт надання послуг №2 від 31.01.2020) в сумі 3 900,00 грн; за лютий 2020 (акт надання послуг №12 від 29.02.2020) в сумі 3 900,00 грн. Акт надання послуг №23 від 16.03.2020 (за березень 2020) на суму 2 012,90 грн підписаний та скріплений печаткою лише позивача у справі.

Як стверджує відповідач, орендоване приміщення відповідачем залишено та передано 02.03.2020, а не 16.03.2020, оскільки ним 05.02.2020 скеровано директору ТзОВ «ШВМ» - Шпиляк М.В. лист-повідомлення про розірвання договору №1/20 від 05.02.2020, в якому відповідач на підставі п.7.6. договору повідомляв про розірвання договору №1/20 та зазначав про те, що слід вважати вказаний договір розірваним з 02.03.2020 року. Також, у вказаному листі-повідомленні відповідач повідомляв, що приміщення буде звільнено до 02.03.2020 року.

Після відкриття провадження у справі відповідач сплатив 7 800,00 грн основного боргу, на підтвердження чого надав платіжні доручення: №1206 від 12.10.2021 на суму 3 900,00 грн та №1207 від 12.10.2021 на суму 3 900,00 грн.

Представник позивача підтвердив факт оплати в сумі 7800,00 грн.

Відтак, станом на дату прийняття рішення (20.10.2021 року) неоплаченим залишився акт надання послуг №23 від 16.03.2020 (за березень 2020) на суму 2 012,90 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 2 159,93 грн, інфляційні втрати в сумі 1 067,72 грн, три проценти річних в сумі 454,71 грн.

В судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення 2012,90 грн основного боргу, 2 159,93 пені, 1 067,72 грн інфляційних втрат, 454,71 грн три проценти річних.

Висновки суду.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №1/20 оренди нежитлового приміщення від 31.12.2019 року.

Приписами статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Факт передачі в оренду відповідачу нежитлового приміщення яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена, 143 Б площею 23,1 м2, підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі об`єкта оренди підписаного та скріпленого печатками уповноважених представників сторін 31.12.2019.

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За умовами статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В договорі №1/20 оренди нежитлового приміщення від 31.12.2019 року строк дії договору було визначено з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно (п.3.2. договору).

Як визначено частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача: у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.п. 5.2.-5.5. договору передача приміщення здійснюється уповноваженими представниками сторін з оформленням акту приймання-передачі приміщення, який підписується обома сторонами і є невід`ємною частиною договору. Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору. Приміщення вважається переданим однією стороною і, відповідно, прийнятим другою стороною з часу підписання акту приймання-передачі. Протягом 3-х останніх робочих днів до закінчення дії договору згідно п. 3.2. або 3.5. договору, орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю.

Згідно з п.5.6. договору орендар повертає приміщення орендодавцю аналогічно порядку, встановленому договором для передачі приміщення орендарю.

Отже обов`язок орендаря повернути приміщення з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений умовами договору оренди, який разом з цим встановлює інший строк виконання такого обов`язку порівняно з ч.1 ст.785 ЦК України, яка передбачає негайне повернення речі.

В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі (повернення з оренди) нежитлового приміщення яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Зелена, 143 Б площею 23,1 м2.

Згідно умов п. 5.3. договору обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору.

Позивач у позовній заяві стверджує, що орендоване приміщення повернуто відповідачем 16.03.2020.

Як стверджує відповідач, орендоване приміщення відповідачем залишено та передано 02.03.2020, а не 16.03.2020, оскільки ним 05.02.2020 скеровано директору ТзОВ «ШВМ» - Шпиляк М.В. лист-повідомлення про розірвання договору №1/20 від 05.02.2020, в якому відповідач на підставі п.7.6. договору повідомляв про розірвання договору №1/20 та зазначав про те, що слід вважати вказаний договір розірваним з 02.03.2020 року. Також, у вказаному листі-повідомленні відповідач повідомляв, що приміщення буде звільнено до 02.03.2020 року.

В матеріалах справи наявний лист-повідомлення про розірвання договору №1/20 від 05.02.2020, однак, доказів надсилання чи вручення нарочно вказаного листа-повідомлення позивачу відповідачем не надано, матеріали справи не містять, а представник позивача в судовому засіданні заперечував факт отримання орендодавцем такого листа від відповідача.

Відповідач не довів виконання свого обов`язку щодо повернення орендованого нежитлового приміщення по договору №1/20 від 31.12.2019 саме 02.03.2020 та оформлення передання (повернення) нежитлового приміщення шляхом підписання акта здачі-приймання вказаного приміщення саме 02.03.2020, не подав доказів передачі приміщення саме 02.03.2020 чи доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі приміщення.

Отже, в зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 4.1. договору орендна плата за один місяць оренди становить 3900,00 грн (три тисячі дев`ятсот гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 20% - 650,00 грн (шістсот п`ятдесят гривень 00 копійок).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату у безготівковій формі в гривнях України на день оплати. Орендна плата вноситься до п`ятого числа наступного місяця.

Відповідач стверджує, що акт надання послуг №23 від 16.03.2020 керівником відповідача не підписувався та не може бути доказом надання послуг оренди за березень 2020 року. На думку відповідача, позивачем не надано доказів на підтвердження користування приміщенням відповідачем в період з 02.03.2020 до 16.03.2020.

Враховуючи те, що відповідач не довів факту повернення ним приміщення саме 02.03.2020 з дотриманням порядку визначеного умовами договору, позивач вказану обставину заперечує, стверджуючи, що приміщення було повернуто 16.03.2020, враховуючи те, що відповідач не надав доказів наявності у нього заперечень проти акта надання послуг №23 від 16.03.2020 на суму 2 012,90 грн, відтак стягнення вказаної суми є підставним.

Після відкриття провадження у справі відповідач сплатив 7 800,00 грн основного боргу, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями №1206 від 12.10.2021 на суму 3 900,00 грн та №1207 від 12.10.2021 на суму 3 900,00 грн.

Отже, станом на дату прийняття рішення (20.10.2021 року) сума основного боргу становить 2 012,90 грн.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 2 012,90 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення 7 800,00 грн основного боргу провадження у справі слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із сплатою відповідачем вказаної суми після звернення позивача до суду з позовом.

Щодо нарахованих позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно часини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 7.3. договору за несвоєчасне або неповне внесення орендарем платежів, передбачених договором, (за винятком періоду, коли дії орендодавця створювали умови неможливості виконання орендарем своїх зобов`язань за певний час). Орендар сплачує штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості від простроченої суми за кожен день заборгованості.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути пеню на загальну суму 2 159,93 грн за період з 31.10.2020 по 07.09.2021, три проценти річних на загальну суму 454,71 грн за аналогічний період, інфляційні втрати на загальну суму 1 067,72 грн за період з лютого 2020 по липень 2021 включно.

Судом перевірено розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат та встановлено, що позивачем неправильно визначено перший день прострочки та відповідно день з якого виникло право на нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Умовами п. 4.2. договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату у безготівковій формі в гривнях України на день оплати. Орендна плата вноситься до п`ятого числа наступного місяця.

Прийменника «до», в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.

Згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.

З урахуванням наведеного граматичного аналізу вжиття в договорі кінцевої дати оплати до 05 числа місяця, наступного місяця, положень статей 251, 253 Цивільного кодексу України, першим днем прострочення є 06.02.2020, а не 31.01.2020 як вважає позивач.

Згідно проведеного судом за допомогою комп`ютерної програми «ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга» ТОВ «Ліга Закон», 2021», розрахунку до стягнення з відповідача підлягає 447,90 грн три проценти річних.

За розрахунками суду сума інфляційних є більшою ніж просить стягнути позивач, однак враховуючи те, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, відтак до стягнення підлягає 1 067,72 грн інфляційних втрат.

Щодо нарахованої позивачем пені, суд зазначає наступне.

Позивач правомірно нарахував пеню за період більше ніж 6 місяців, зважаючи на умови пунктів 7.8. та 10.8 договору. Водночас позивач невірно визначив перший день прострочки, про що йшлося вище.

Сума пені має обраховуватись за період з 06.20.2020 по 07.09.2021 та за розрахунками суду становить 2 110,16 грн.

Водночас, суд враховуючи клопотання відповідача про зменшення суми пені, керуючись положеннями статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження розміру понесених позивачем збитків, спричинених неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов`язань, враховуючи оплату відповідачем значної частини боргу, дійшов висновку про можливість зменшення суми пені.

Суд вважає за доцільне стягнути з відповідача 883,02 грн пені. Зважаючи на обставини справи, вказана сума є достатньою для застосування відповідальності за порушення зобов`язання.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що до задоволення підлягає 2 012,90 грн основного боргу, 883,02 грн пені, 1 067,72 грн інфляційні втрати, 447,90 грн три проценти річних. В частині позовних вимог в сумі 7 800,00 грн основного боргу провадження у справі закрити. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 270,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №416 від 09.09.2021.

Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Враховуючи, що суд закриває провадження у справі в частині 7 800,00 грн основного боргу, позивач має право на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» на звернення до суду з клопотанням про повернення судового збору пропорційно до суми позову провадження у якій закрито.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 742,06 грн, пропорційний до задоволеної суми позову слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аван Пром» (79031, м.Львів, вул.Скорини, буд. 26, кв.13; ідентифікаційний код 40401619) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШВМ» (79035, м.Львів, вул. Зелена, буд.143 Б; ідентифікаційний код 42297567) 2 012,90 грн основного боргу, 883,02 грн пені, 1 067,72 грн інфляційні втрати, 447,90 грн три проценти річних та 742,06 грн судового збору.

3. В частині позовних вимог в сумі 7 800,00 грн основного боргу провадження у справі закрити.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено 23.10.2021

Суддя Ю.О. Сухович