Рішення № 100522849, 23.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2021Справа № 910/12052/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься"

про стягнення 50 109,12 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс" (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" (далі - відповідач) про стягнення 50 109,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем протягом березня-червня 2020 року взятих на себе зобов`язань за укладеними між сторонами Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу від 22.01.2015 року № 01/2015 та Договором відповідального зберігання від 03.02.2014 року № 02/2014, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

18.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" від 12.08.2021 року № 447/08 про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2021 року відкрито провадження у справі № 910/12052/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.

03.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що 03.06.2020 року він надав позивачу заяву від 03.06.2020 року № 03/06/20-20_01 про звільнення відповідача як орендаря від орендної плати за договором оренди, в якій повідомив Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс" про настання форс-мажорних обставин та ініціював внесення змін до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу від 22.01.2015 року № 01/2015. Крім того, 15.07.2020 року відповідач подав позивачу заяви від 13.07.2020 року № 13/07/20-20 та від 13.07.2020 року № 14/07/20-20 про звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" на період дії карантину від сплати експлуатаційних послуг і сплати земельного податку за договором від 22.01.2015 року № 01/2015, а також від сплати вартості послуг зберігача за договором відповідального зберігання від 03.02.2014 року № 02/2014. Також відповідач, з посиланням на приписи пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вказав на наявність у позивача права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" сплати лише вартості комунальних послуг та суми сплаченого податку за землю, які не входять до предмета спору між сторонами. Крім того, відповідач наголосив на необґрунтованості вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" нарахованих сум неустойки та компенсаційних виплат, у зв`язку із фактичною відсутністю будь-яких порушень ним умов укладених між сторонами договорів.

Слід також зазначити, що у відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Тянься" просило суд поновити йому пропущений строк на подання цієї заяви по суті спору.

У той же час суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду по суті заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про поновлення строку на подання цієї заяви по суті спору, оскільки, з урахуванням встановленого відповідачу п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву на позов саме з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, а також дати фактичного відправлення судом копії цієї ухвали відповідачу - 05.10.2021 року (зважаючи на відсутність у суду протягом тривалого періоду бюджетного фінансування на відправлення учасникам справи поштової кореспонденції), строк на подання відзиву на позовну заяву Товариством з обмеженою відповідальністю "Тянься" пропущений не був.

Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2015 року між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу № 01/2015 (далі - Договір № 01/2015), за умовами якого Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс" забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 84 (далі - Будівля) загальною площею 5 939,20 м2, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій Будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.2 Договору № 01/2015 орендар користується приміщеннями загальною площею 518,00 м2, що знаходиться на першому поверсі будівлі головного корпусу. Орендоване приміщення використовується для розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до пункту 2.1 Договору № 01/2015, з урахуванням договору про внесення змін від 31.12.2015 року до цього правочину, сторони підписують акти приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною даного договору. Оплата послуг здійснюється замовником на підставі актів протягом 10 (десяти) днів з моменту їх отримання.

За змістом пункту 2 наведеної угоди, з урахуванням договору про внесення змін до неї від 15.01.2020 року, вартість експлуатаційних послуг включає, зокрема, комунальні послуги, утримання обслуговуючого персоналу, очищення дворової каналізації та хімічний аналіз стічних вод. Всього щомісячна вартість експлуатаційних послуг становить 8 456,83 грн.

Пунктом 2.2.3 Договору № 01/2015, з урахуванням договору про внесення змін від 01.03.2017 року до цього правочину, передбачено, що сума сплаченого податку на землю визначається відповідно до чинного законодавства пропорційно до займаної площі і перераховується орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

Умовами пункту 3.2.5 Договору № 01/2015 на орендаря покладено обов`язок проводити оплату за надані балансоутримувачем послуги, пов`язані з утриманням та обслуговуванням приміщення.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним правочином, зокрема протягом березня-червня 2020 року, також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення балансоутримувачем умов даної угоди.

Проте всупереч положенням вищенаведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Тянься" взятий на себе обов`язок по участі у витратах балансоутримувача протягом березня-червня 2020 року виконувало неналежним чином, заборгувавши таким чином Українському державному науково-дослідному інституту "Ресурс" 33 827,32 грн.

У матеріалах справи також наявна претензія позивача від 27.01.2021 року № 38/08/01 про здійснення відповідачем оплати означеної суми заборгованості, яка була залишена останнім без задоволення.

Крім того, 03.02.2014 року між позивачем (зберігач) та відповідачем (депонент) було укладено договір відповідального зберігання № 02/2014 (далі - Договір № 02/2014), за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до цього правочину, відповідач передає, а позивач приймає на платне відповідальне зберігання офісне обладнання відповідно до переліку, визначеного актом прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей.

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих юридичних осіб.

За умовами пункту 1.2 Договору № 02/2014 депонент передає майно зберігачу згідно з актом прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, який є невід`ємною частиною цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що 03.02.2014 року, 14.02.2014 року, 01.04.2014 року між сторонами були підписані відповідні акти прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, за якими відповідач передав позивачу вказані у цих актах цінності на зберігання. У той же час 29.12.2016 року, 31.05.2016 року та 10.12.2017 року між сторонами також були підписані акти прийому-передачі (повернення) частини вищевказаних товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до пункту 4.1 Договору № 02/2014, з урахуванням додаткової угоди від 15.01.2020 року до нього, розрахунок щомісячної вартості послуг з відповідального зберігання здійснюється за формулою 2019 року: розмір плати за зберігання матеріальних цінностей в неопалювальних приміщеннях за 1 м2 на місяць помножений на займану поклажодавцем площу, та становить 768,08 грн., у тому числі ПДВ - 128,01 грн.

Оплата послуг проводиться щомісяця до 10 числа поточного місяця (пункт 4.2 Договору № 02/2014).

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним правочином, зокрема протягом березня-червня 2020 року, також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення зберігачем умов цієї угоди.

Однак всупереч положенням вищенаведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Тянься" взятий на себе обов`язок по оплаті послуг зберігання протягом березня-червня 2020 року виконувало неналежним чином, заборгувавши таким чином Українському державному науково-дослідному інституту "Ресурс" 3 072,32 грн.

У матеріалах справи також наявна претензія позивача від 27.01.2021 року № 39/08/01 про здійснення відповідачем оплати означеної суми заборгованості, яка була залишена останнім без задоволення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач оплату витрат балансоутримувача та послуг зберігання за вищенаведеними правочинами протягом березня-червня 2020 року не здійснив, заборгувавши таким чином позивачу грошові кошти у загальному розмірі 36 899,64 грн.

У зв`язку з наведеними обставинами, Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс" звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з березня 2020 року по червень 2020 року позивачем було нараховано відповідачу вартість експлуатаційних витрат балансоутримувача за Договором № 01/2015 у розмірі 33 827,32 грн. (з урахуванням встановленої цим договором фіксованої щомісячної вартості експлуатаційних послуг у розмірі 8 456,83 грн.) та послуг зберігання за Договором № 02/2014 в сумі 3 072,32 грн. (з урахуванням передбаченої цим правочином фіксованої щомісячної вартості послуг з відповідального зберігання протягом спірного періоду в розмірі 768,08 грн.), що в загальному підсумку склало 36 899,64 грн. Порядок і механізм обрахунку, а також обґрунтованість спірної суми заборгованості відповідачем у відзиві на позовну заяву не спростовано, тоді як наявність такого боргу була фактично підтверджена відповідачем шляхом спільного підписання з позивачем 10.07.2020 року відповідного акту звірки взаємних розрахунків, зокрема за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014. Факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тянься" відповідних послуг за вищенаведеними договорами протягом спірного періоду відповідачем не заперечувався, у той час як строк виконання ним обов`язків з оплати наведених платежів за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014 є таким, що настав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на те, що 03.06.2020 року він надав Українському державному науково-дослідному інституту "Ресурс" заяву від 03.06.2020 року № 03/06/20-20_01 про звільнення відповідача як орендаря від орендної плати за договором оренди, в якій повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та ініціював внесення змін до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу від 22.01.2015 року № 01/2015.

Проте такі заперечення відповідача не беруться судом до уваги з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів направлення (надання) позивачу вищенаведеної заяви від 03.06.2020 року № 03/06/20-20_01. Водночас наявність на копії заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" від 03.06.2020 року № 03/06/20-20_01 відмітки "вх 252, 03.06.2020" не свідчить про нарочне отримання такої заяви уповноваженим представником Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс", оскільки на цій заяві відсутні відомості, зокрема, про прізвище та ініціали повноважного представника позивача, який отримав такий документ, а також його власноручний підпис.

Твердження відповідача про те, що 15.07.2020 року він подав позивачу заяви від 13.07.2020 року № 13/07/20-20 та від 13.07.2020 року № 14/07/20-20 про звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" на період дії карантину від сплати експлуатаційних послуг і сплати земельного податку за Договором № 01/2015, а також від сплати вартості послуг зберігача за Договором № 02/2014, також не свідчать про відсутність підстав для стягнення з відповідача основного боргу за цими правочинами у загальному розмірі 36 899,64 грн., оскільки такі звернення були здійснені відповідачем у липні 2020 року, тоді як спірним у даній справі періодом стягнення заборгованості є березень-червень 2020 року.

Суд також зазначає, що звернення відповідача до позивача із заявами від 26.08.2020 року № 26/08/20-20 і від 26.08.2020 року № 26/08/20 про звільнення його на період дії карантину від оплати експлуатаційних послуг за Договором № 01/2015 та послуг зберігання та Договором № 02/2014, з долученням до цих заяв копії виданого Київською торгово-промисловою палатою сертифікату від 23.07.2020 року № 3000-20-1320 про форс-мажорні обставини (із зазначенням періоду дії форс-мажорних обставин з 17.03.2020 року по 22.06.2020 року), також не спростовує обґрунтованості вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" основного боргу за цими правочинами, оскільки такі звернення були здійснені відповідачем після закінчення спірного у даній справі періоду. Крім того, наявність форс-мажорних обставин не впливає на обов`язок відповідача сплати боргу за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014, а може бути підставою лише для звільнення останнього від відповідальності за порушення такого обов`язку.

Суд також звертає увагу на положення пунктів 5.3, 5.4 Договору № 01/2015, за змістом яких сторона, що постраждала від форс-мажорних обставин, повинна в письмовій формі сповістити іншу сторону про настання та припинення дій форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 7 днів. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин тягне за собою втрату стороною права посилання на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

Крім того, за умовами пункту 8.2 Договору № 02/2014 сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим, повинна офіційно поставити до відома іншу сторону про настання та припинення дій форс-мажорних обставин, але не пізніше ніж протягом 10 днів. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності.

Відтак, з огляду на пропуск відповідачем встановленого Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014 строку на повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тянься" в силу вищенаведених договірних положень втратило можливість та правові підстави посилатися на такі форс-мажорні обставини як на підставу звільнення його від відповідальності.

Посилання відповідача на приписи пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України також оцінюються судом критично з огляду на наступне.

Так, пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Разом із тим, предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу від 22.01.2015 року № 01/2015 та договором відповідального зберігання від 03.02.2014 року № 02/2014, відтак, відповідач повинен сплатити вартість відповідних послуг незалежно від використання чи не використання орендованого майна. Крім того, відповідачем не було надано й доказів на підтвердження неможливості використання у його підприємницькій діяльності нерухомого майна в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони протягом спірного періоду.

Інші заперечення відповідача проти задоволення вимог Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" про стягнення з відповідача суми основного боргу в загальному розмірі 36 899,64 грн. також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором № 01/2015 (в сумі 33 827,32 грн.) та Договором № 02/2014 (в сумі 3 072,32 грн.), яка складає 36 899,64 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.

Крім того, позивач на підставі статті 231 Господарського кодексу України просив суд стягнути з відповідача 2 582,97 грн. штрафу, нарахованого за прострочення понад 30 днів оплати послуг за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014, що становить 7 % від загальної суми боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" у розмірі 36 899,64 грн., а також 1 190,52 грн. пені, нарахованої на відповідні суми заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору № 02/2014 у період з 15.05.2020 року по 20.07.2021 року.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Однак, аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді пені та штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 року в справі № 3-1гс14, постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року в справі № 904/1858/16, від 20.05.2020 року в справі № 905/2466/16.

У спірних правовідносинах відповідачем порушено грошове зобов`язання з оплати вартості отриманих послуг за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014, у той час як умовами цих правочинів стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7 % за порушення виконання саме грошових зобов`язань не передбачено, як не передбачено й умовами Договору № 02/2014 стягнення з депонента пені в розмірі 0,1 відсотка від вартості порушеного грошового зобов`язання. Відтак, підстави для застосування положень частини 2 статті 231 Господарського кодексу України до вищенаведених вимог Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявленого штрафу в розмірі 2 582,97 грн., нарахованого внаслідок неналежного виконання обох спірних договорів, та пені в сумі 1 190,52 грн., нарахованої за неналежне виконання відповідачем умов Договору № 02/2014, у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю їх нарахування.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 01/2015, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" 4 637,99 грн. пені, нарахованої у період з 15.05.2020 року по 20.07.2021 року на відповідні суми заборгованості із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ від прострочених сум.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 2.3 Договору № 01/2015 передбачено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги та експлуатаційні витрати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У той же час, як було зазначено вище, відповідно до пункту 2.1 Договору № 01/2015, з урахуванням договору про внесення змін від 31.12.2015 року до цього правочину, сторони підписують акти приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною даного договору. Оплата послуг здійснюється замовником на підставі актів протягом 10 (десяти) днів з моменту їх отримання.

Суд звертає увагу на те, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають, пеня підлягає нарахуванню та обчисленню окремо стосовно кожного з таких строків.

Проте позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження конкретних дат отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тянься" відповідних актів приймання-передачі послуг, наданих протягом березня-червня 2020 року, що позбавляє суд можливості встановити чіткі дати початку прострочення виконання відповідних зобов`язань у кожному такому періоді окремо та перевірити обґрунтованість наданого позивачем розрахунку в межах пред`явлених Українським державним науково-дослідним інститутом "Ресурс" позовних вимог і відповідність цього розрахунку фактичним обставинам справи. Слід також зазначити, що наданий позивачем розрахунок пені, нарахованої за Договором № 01/2015, крім вищенаведених обставин, також не відповідає і приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, оскільки наведена штрафна санкція за кожен спірний місяць нарахована позивачем поза межами встановленого законом шестимісячного строку (відповідно за 431, 402, 373 та 344 дні прострочення).

У той же час відсутність вищенаведених відомостей (зокрема, в частині початкових дат прострочення) та необґрунтованість поданого позивачем розрахунку пені за Договором № 01/2015 також унеможливлює здійснення судом власного розрахунку вказаної штрафної санкції.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" пені за Договором № 01/2015 у розмірі 4 637,99 грн., у зв`язку з необґрунтованістю відповідних вимог.

Разом із тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати послуг за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014, Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс" просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 1 175,22 коп., з яких: 326,79 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 15.05.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 9 224,91 грн. (що становить суму фіксованого щомісячного платежу за Договором № 01/2015 у розмірі 8 456,83 грн. та фіксованого щомісячного платежу за Договором № 02/2014 у розмірі 768,08 грн.), 304,80 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 13.06.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 9 224,91 грн., 282,81 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 12.07.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 9 224,91 грн., 260,82 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 10.08.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 9 224,91 грн. Також, Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс" просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" 3 622,78 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми боргу по кожному спірному місяцю надання послуг окремо протягом травня 2020 року - липня 2021 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши наданий Українським державним науково-дослідним інститутом "Ресурс" розрахунок вищенаведених компенсаційних виплат, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У той же час, як було зазначено вище, позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження конкретних дат отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тянься" відповідних актів приймання-передачі послуг, наданих протягом березня-червня 2020 року, що позбавляє суд можливості встановити чіткі дати початку прострочення виконання відповідних зобов`язань за Договором № 01/2015 у кожному такому періоді окремо та перевірити обґрунтованість наданого позивачем розрахунку в межах пред`явлених Українським державним науково-дослідним інститутом "Ресурс" позовних вимог і відповідність цього розрахунку фактичним обставинам справи.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи необхідних відомостей про конкретні дати початкових періодів прострочення відповідача за Договором № 01/2015 та, відповідно, неможливість здійснення судом власного розрахунку означених компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору № 01/2015, у зв`язку з необґрунтованістю відповідних вимог.

Разом із тим, позивач не позбавлений права та можливості звернутися до суду в загальному порядку з окремим позовом про стягнення з відповідача, зокрема, пені та компенсаційних виплат, нарахованих протягом спірного періоду за Договором № 01/2015, із наданням відповідних доказів на підтвердження бази та конкретних початкових і кінцевих дат періодів нарахування означених сум.

Водночас суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" за неналежне виконання умов укладеного між сторонами Договору № 02/2014 (з урахуванням встановленого цією угодою конкретного та безумовного строку виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань - щомісяця до 10 числа поточного місяця) в межах вказаних позивачем періодів, є 97,97 грн., з яких: 27,23 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 15.05.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 768,08 грн., 25,41 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 13.06.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 768,08 грн., 23,58 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 12.07.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 768,08 грн., 21,75 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 10.08.2020 року по 20.07.2021 року на суму основного боргу в розмірі 768,08 грн.

Крім того, обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов укладеного між сторонами Договору № 02/2014 в межах вказаних Українським державним науково-дослідним інститутом "Ресурс" періодів, за обрахунком суду є 305,05 грн.

За таких обставин, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" на користь Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" підлягає 3 % річних у розмірі 97,97 грн. та 305,05 грн. інфляційних втрат. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 077,25 грн. 3 % річних та 3 317,73 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27 жовтня 1993 року (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 року (пункт 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе становище, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Крім того, принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором № 01/2015 та Договором № 02/2014, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" про стягнення 50 109,12 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тянься" (03680, місто Київ, вулиця Малевича Казимира, будинок 84; код ЄДРПОУ 38148255) на користь Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 84; код ЄДРПОУ 00276044) 36 899 (тридцять шість тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 64 коп. основного боргу, 97 (дев`яносто сім) грн. 97 коп. 3 % річних, 305 (триста п`ять) грн. 05 коп. інфляційних втрат, а також 1 689 (одну тисячу шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.10.2021 року.

Суддя В.С. Ломака