Постанова № 10051726, 12.05.2008, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"12" травня 2008 р.Справа № 14/227-5192(15/1-210)

11 год. 35 хв.

м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Махнач Р.В.

Розглянув матеріали справи

за позовом Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції вул. Білецька, 1, м. Тернопіль

до відповідача 1 Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1

відповідача 2 Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго" вул. Енергетична, 2, м. Тернопіль

про визнання недійсним господарського зобов'язання по передачі Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 Відкритому акціонерному товариству "Тернопільобленерго" товару на загальну суму 27079,56 грн., в тому числі 4513,26 грн. ПДВ.

За участю представників сторін:

Позивача: Ткач І.Я.- представник;

Відповідача 1: не з'явився;

Відповідача 2: Маркевич Х.М.- представник

Суть справи:

Тернопільська об`єднана державна податкова інспекція звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача 1- суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 м. Тернопіль, відповідача 2 - відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго" про, з урахуванням поданих уточнень позовних вимог, визнання недійсними як таких , що укладені відповідачем - 1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства господарських зобовязань та застосування до учасників договірних правовідносин правових наслідків, що передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на статті 207, 208 Господарського кодексу України, стверджуючи, що сплачені на підставі правочину суми за товар відповідачем-2 включено до валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту по податку на додану вартість у відповідних звітних періодах, в той час як суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 до доходів та податкових зобовязань по податку на додану вартість відповідні суми не віднесені , податок з доходів та податок на додану вартість з них не сплачено, а відтак вважає, що оспорюваний договір укладено, а господарське зобов'язання вчинено з метою формування податкового кредиту відповідача 2, зменшення сум податку на додану вартість та податку на прибуток, що підлягають сплаті, а також з умислом зі сторони відповідача 1 на ухилення від сплати податків, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Представник відповідача - 2 у судовому засіданні та відзиві № 636/24 від 12.03.2007р. вважає позовні вимоги безпідставними, незаконними та необґрунтованими, оскільки спірний договір, на його думку, відповідає чинному законодавству, у діях відповідачів відсутня мета, яка б суперечила інтересам держави і суспільства ; твердження позивача про те, що спірний договір був укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства за наявності наміру в обох сторін спростовує тим, що договір між відповідачами було укладено на поставку матеріально-товарної продукції, яку ВАТ «Тернопільобленерго»мало намір придбати для використання виробничими підрозділами ремонтно-технологічного звязку, заміни будинкових вводів споживачів, ремонту внутрішньо-будинкових електромереж в багатоквартирних житлових будинках, виконання заходів зі зниження технологічних втрат електричної енергії при її транспортуванні в електричних мережах та інвестиційної програми розвитку товариства на 2003 2007 роки (у звязку з необхідністю визначення кількості потрібної продукції структурним підрозділам було дано завдання надати пропозиції стосовно придбання кабельно-провідникової продукції); з метою забезпечення потреби товариства у частині продукції було укладено оспорюваний по даній справі договір з відповідачем 1, який взяв на себе зобовязання поставки певних видів продукції, вказаних у специфікації, котра є невідємною частиною договору, у звязку з чим просить суд в задоволенні позову Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції відмовити.

Відповідач 1 у судове засідання не зявився, заперечень проти позову не надав, хоча всі процесуальні документи направлялись на його у порядку та спосіб, що визначені Кодексом адміністративного судочинства України. За таких обставин справа слухається за правилами, що визначені ст.ст. 40, ч.2 ст.128 КАС України.

У судовому засіданні учасникам судового процесу розяснено їх процесуальні права та обовязки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, юридична адреса:АДРЕСА_2 (відповідач 1 у справі), зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа (ідентифікаційний код НОМЕР_1) у Виконавчому комітеті Тернопільської міської ради 21.11.1996р., про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за № 756, водночас станом на 22.02.2007р. реєстрація змін місце знаходження не проводилася, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, довідками державного реєстратора Відділу державних реєстраторів Тернопільської міської ради № 623 від 22.02.2007р. та №122/02-2 від 12.02.08 р.

Згідно довідок адресно-довідкового бюро УМВС України в Тернопільській області від 20.02.2007р. та 11.02.2008 р. ОСОБА_1 прописаний за адресою: вул. Тарнавського, 20/52, м. Тернопіль.

Як свідчить Свідоцтво № НОМЕР_2 від 02.10.1997р., суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Акт про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №НОМЕР_2, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, виданого 02.10.1997р. Приватному підприємцю ОСОБА_1 було складено комісією, створеною відповідно до розпорядження Тернопільської обєднаної державної інспекції від 23.09.2005р. №34-р - 01 листопада 2005 року.

Працівниками контролюючого органу проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Тернопільобленерго»за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., за результатами якої складено акт від 26.05.2006р. № 11247/23-422/00130725.

За наслідками дослідження представлених платником податків документів, суб"єктом владних повноважень з"ясовано, що за період з лютого по травень 2005 року ВАТ «Тернопільобленерго»придбано у Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності, а саме: бланки згідно накладної № 21 від 21.02.2005р. на суму 294,72 грн. (в тому числі ПДВ 49,12 грн.), папір А 4/80 згідно накладної № 22 від 02.03.2005р. на суму 6600 грн. (в тому числі ПДВ 1100 грн.), ізолятори, вимикачі згідно накладної № 41 від 29.04.2005р. на суму 6343,32 грн. (в тому числі ПДВ 1057,22 грн., кабель АСБ-10 згідно накладної № 23 від 15.04.2005р. на суму 7319,52 грн. (в тому числі ПДВ 1219,92 грн.), пульти керування, блоки БВГ згідно накладної № 50 від 16.05.2005р.на суму 5838 грн. (в тому числі ПДВ 973 грн.), електродвигун згідно накладної № 51 від травня 2005 року на суму 684 грн. (в тому числі ПДВ 114 грн.) без укладення договорів на загальну суму 27079,56 грн. (в тому числі ПДВ 4513,26 грн.).

При цьому перевіряючим в акті перевірки зазначено, що оплата за придбаний товар проведена ВАТ «Тернопільобленерго»повністю на загальну суму 27079,56 грн.

Наведений вище правочин оспорюється контролюючим органом у судовому порядку з огляду на те, що в порушення пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” відповідач 1 виписував податкові накладні на операцію, яка, на думку державної податкової інспекції не являється поставкою, у звязку з тим, що по своїй суті не передбачала перехід права власності, а відповідач 2 неправомірно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, оскільки останні не знаходять підтвердження в податкових зобовязаннях продавця цих товарів, податкова накладна не виконує своєї законодавчо встановленої функції і її оригінал не підтверджується копією.

Оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у звязку з наступним.

Статтею 1 та ч. 3 ст. 5 Господарського Кодексу України обумовлено, що господарські відносини, які виникають між субєктами господарювання повинні відповідати конституційним основам правопорядку України.

За загальним правилом, викладеним у ч. 1 ст. 49 ГК України, субєкти господарювання зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Одним із основних принципів господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом (ч. 1 ст. 6 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.ст. 173 - 175 Господарського кодексу України , господарське зобовязання, одним з видів якого є майново - господарське зобовязання (цивільно правове), виникає між субєктами господарювання, в силу якого один субєкт зобовязаний вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку

Підставою для виникнення таких господарських зобовязань є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України).

Правочином, згідно ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України, є дія особи, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків до яких застосовуються загальні положення про зобовязання та про договори, при цьому такий правочин може вчинятись усно або в письмовій формі.

Господарські зобовязання, які виникли між субєктом підприємницької діяльності та товариством щодо передачі товару на загальну суму 27079,56 грн. (в тому числі 4513,26 грн. ПДВ), за своєю правовою природою згідно ст. 655 ЦК України є договором купівлі - продажу, який укладений у усній формі. і відповідно до якого продавець передає у власність покупцю товар, а покупець приймає його і зобовязується сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 207 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу, у спосіб визначений даними нормами закону, одним з яких є визнання правочину (господарського зобовязання) недійсним.

Правом захисту інтересів держави і суспільства наділені органи державної податкової служби згідно п. 10 ст. 11 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, та ст.ст. 207, 208 ГК України, відповідно до яких ними подаються позови про визнання недійсними угод (господарських зобовязань, правочинів) та стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за такими угодами (зобовязаннями).

Отже, згідно зазначених нормативних актів, державна податкова інспекція наділена повноваженнями на звернення з позовом у випадках, якщо господарське зобовязання вчинено сторонами (стороною) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Подання відповідачем 1 останньої податкової звітності у квітні 2004 року та анулювання 01.11.2005р. свідоцтва платника податку на додану вартість (про що свідчить наявний в матеріалах справи акт про анулювання Свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 як платника податку на додану вартість від 01.11.2005р.) не є підставою для визнання господарського зобовязання, укладеного між відповідачами у справі, таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент укладення спірного господарського зобовязання ОСОБА_1 був зареєстрованим як субєкт підприємницької діяльності та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В той же час і санкції , встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, на переконання суду, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

При цьому суд враховує, що виконання взятих на себе господарських зобов'язань відповідачем 1 належним чином засвідчується первинними документами (видатковими та податковими накладними), а відповідачем 2 - платіжними дорученнями, що не заперечено позивачем належними та допустимими доказами.

Із акта перевірки відповідача 2 вбачається, що останнім відображено вартість придбаної продукції у складі валових витрат декларації з податку на прибуток в сумі 5745,60 грн. за І квартал 2005 року, в сумі 16820,70 грн. за ІІ квартал 2005 року та податок на додану вартість в сумі 4513,26 грн. у декларації з податку на додану вартість за лютий - травень 2005 року; а відтак суми податку на додану вартість, сплачені своєму контрагенту (відповідачу - 1) у складі ціни товару, включив до складу податкового кредиту з ПДВ у деклараціях за відповідні звітні періоди; факти поставок товарно - матеріальних цінностей відображені Відкритим акціонерним товариством «Тернопільобленерго»у книзі обліку придбання товарів (копії сторінок з книги придбання за лютий, березень, квітень, травень 2005 року в матеріалах справи).

Згідно з положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 43 - 44 ГК України передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється, зокрема на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програм діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Із долучених до справи документів слідує, що ВАТ «Тернопільобленерго»було придбано у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 товарно - матеріальні цінності , що вказує на необґрунтованість доводів контролюючого органу про відсутність поставки продукції зі сторони відповідача 1.

Посилання державної податкової інспекції на те, що оспорюваний правочин укладений не в рамках фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податку, які підлягають до сплати, суд вважає необґрунтованими припущеннями, а не встановленими фактами, оскільки виконання платником податків при обчисленні податку на додану вартість вимог Закону України „Про податок на додану вартість” у жодному разі протиправними діями вважатись не можуть.

Необхідними умовами для визнання недійсним господарського зобов'язання є укладання договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Суд при вирішенні спору враховує, що сам по собі оспорюваний правочин не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства

Поряд із цим, системний аналіз законодавства, що регламентує спірні правовідносини, дає суду підстави стверджувати, що наявність умислу у сторін (або однієї із сторін) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність правочину, що укладався і суперечність його мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, в тому числі і у вигляді безпідставного отримання прибутків (доходу) та ухилення від сплати податків, обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів від результатів своєї діяльності.

При цьому суд констатує, що контролюючим органом не зазначено жодної із наведених вище обставин на підтвердження того, що виконуючи (в момент вчинення) умови правочину сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

У відповідності до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів державною податковою інспекцією суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено, а відтак в позові слід відмовити.

Судові витрати, згідно ст. 94 КАС України, стягненню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 7, 18, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163 та п. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя