Рішення № 100510856, 21.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/434

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року м. Київ № 640/14415/19

за позовомОСОБА_1 до Державної податкової служби України проскасування податкової вимогиСуддя О.В.Головань

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-68877-17; визнання дій Державної фіскальної служби України протиправним та скасування рішення про результати розгляду скарги від 05.07.2019 року №30852/6/99-99-11-05-02-25.

У хвалою суду від 12.08.2019 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.09.2019 від ГУ ДФС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.07.2008 року, номер запису №20660000000018666.

03.06.2019 діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено, про що внесено запис №20660060004018666.

01.06.2019 року позивач засобами поштового зв`язку отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2019 року №Ф-68877-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у сумі 21030,90 грн.

05.06.2019 року позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України вх. №7111/ФП про перегляд вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-68877-17.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 05.07.2019 року №30852/6/99-99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-68877-17 ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 05.06.2019 року №б/н - без задоволення.

Позивач - ОСОБА_1 не погоджується із вимогою вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-68877-17 ГУ ДФС у м. Києві, рішенням Державної фіскальної служби України від 05.07.2019 року №30852/6/99-99-11-05-02-25 та зазначає, що 03.06.2019 року звернувся із заявою до Деснянської РДА м. Києва про припинення підприємницької діяльності

Відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві - заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що згідно із електронної бази ІС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 22.07.2008 по 03.06.2019 роки, у зв`язку із чим в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., за 2018 рік в сумі 9828,17 грн., за I квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

Також відповідач вказав, що вимога прийнята в межах чинного законодавства, адже діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено 03.06.2019 року.

Відповідач - Державна фіскальна служба Україна - відзиву на позовну заяву не подав.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із положеннями пункту 2 частини 4 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналіз наведеного дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували обставини того, що позивач у період нарахування єдиного внеску перебував у трудових відносинах із суб`єктами господарювання та його роботодавцями сплачувався за нього єдиний внесок.

Також судом встановлено, що 03.06.2019 діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено, про що внесено запис №20660060004018666, однак вказане не нівелює обов`язку ОСОБА_1 щодо сплати єдиного внеску за період з 2017 по I квартал 2019 роки, охоплені спірною вимогою.

З урахуванням наведеного суд вважає правомірними дії ГУ ДФС у м. Києві при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-68877-17 та відсутність підстав для скасування останньої.

Відповідно, були відсутні і підстави для задоволення скарги позивача на вказану вимогу внаслідок її адміністративного оскарження.

Крім того, оскаржуване рішення Державної фіскальної служби України від 05.07.2019 року №30852/6/99-99-11-05-02-25 не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав останнього, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень (актом індивідуальної дії) в розумінні статті 19 КАС України та, відповідно, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно - правових відносин.

Згідно із ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення вказаних вимог при прийнятті оскаржуваних рішень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 21.10.2021 р.