Рішення № 100510077, 20.10.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1642/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення середнього заробітку,

встановив:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - відповідач-1, ГТУЮ), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2, МЮ України), в якому просив:

- стягнути з відповідачів на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі із розрахунку 439,04 грн. за кожен робочий день за період з 01.04.2019 року по день прийняття рішення суду у цій справі;

- невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 23734,46 грн. з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів, та за період з 01.01.2019 року по день прийняття рішення суду у цій справі - із розрахунку 259,03 грн. за кожен робочий день з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів;

- встановити судовий контроль.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника ГТУЮ у Херсонській області.

В подальшому, наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2016 ОСОБА_2 звільнено з 27.05.2016 з посади начальника ГТУЮ у Херсонській області за власним бажанням.

Не погодившись з вказаним наказом, позивач звернувся в суд з відповідним позовом.

Так, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 його позов задоволено, накази про його звільнення скасовані та з 27.05.2016 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначає, що відповідачі не виконують судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, у зв`язку із чим звернувся в суд з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, а також про стягнення невиплаченої різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення.

Посилаючись на вказані обставини просив позов задовольнити.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі із розрахунку 439,04 грн за кожен робочий день з урахуванням різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.04.2019 по 05.11.2019 у сумі 9351,67 грн з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

Стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.08.2018 по 01.04.2019 у сумі 38 499,17 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року.

Прийнято по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку задоволено частково.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі із розрахунку 439,04грн. за кожен робочий день з урахуванням різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.04.2019 року по 06.11.2019 року у сумі 104 710,5 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригування в сторону збільшення за період з 01.08.2018 року по 06.11.2019 року у сумі 39 535,29 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постановою Верховного Суду від 11.03.2020 року касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Херсонській області задоволено частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Херсонського окружного адміністративного суду).

Справа надійшла до Херсонського окружного адміністративного суду 27.07.2021 року та відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2021 року її передано для розгляду судді Ковбій О.В.

Ухвалою суду від 02.08.2021 року справу прийнято до провадження, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

09.08.2021 року позивачем до суду подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст. 238 КАС України, тобто в зв`язку з тим, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів неможливе без визнання цих рішень, дій чи бездіяльності протиправними. Позивач зазначає, що після набрання законної сили постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року, ГТУЮ виплачено йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, тобто у повному обсязі задоволено грошові вимоги, які є предметом спору в цій справі.

Ухвалою суду від 17.08.2021 року в задоволенні клопотання про закриття провадження в справі з підстав заявлених ОСОБА_1 відмовлено. Відмова в задоволенні клопотання обумовлена тим, що позивач визначив конкретну підставу для закриття - виправлення відповідачем оскаржених порушень. В свою чергу, виправленням порушень слід вважати в першу чергу їх визнання відповідачем саме як порушень. В даному ж конкретному випадку, відповідач здійснивши ОСОБА_1 виплату коштів, виконував постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року, а не добровільно усував порушення, що є предметом даного позову.

Після скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції, правові підстави які зобов`язували Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області виплатити позивачу спірну суму коштів зникли.

З поведінки ж відповідачів, зокрема, з їх дій щодо подання касаційної скарги та відзиву на позов (в якій відповідач як і раніше заперечує право позивача на спірні кошти) вбачається, що відповідачі не виплату ОСОБА_1 коштів порушенням не вважають, право на отримання коштів позивачем не визнають.

Тому суд зазначив, що підстави вважати оскаржувані порушення виправленими суб`єктом владних повноважень відсутні.

При попередньому розгляді справи 23.08.2019 року відповідачами подано відзив на позов, в якому зазначили, що позовних вимог не визнають, вказали, що оскільки позивач у спірний період був працевлаштованим та отримував заробітну плату, із середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно відрахувати розмір отриманого ним доходу за новим місцем роботи. Якщо сума цього доходу буде перевищувати суму позовних вимог, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо стягнення різниці середнього заробітку у зв`язку зі збільшенням посадових окладів, то ця вимога задоволенню не підлягає, оскільки наказ про поновлення ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України в визначений у позовній заяві період не прийнятий.

В задоволенні позовних вимог відповідачі просять відмовити.

Також, за нового розгляду справи МЮ України відзив подано 12.08.2021, згідно якого останній позов не визнає з огляду на наступне.

Вказує, що позивача поновлено на посаді 20.01.2021 року. Пояснює, що, на його думку, середній заробіток має стягуватись за період до моменту працевлаштування позивача на іншій роботі чи отримання доходу від іншої підприємницької діяльності. На користь наведеного аргументу наводить висновки Вищого адміністративного суду України, сформовані, зокрема в постанові в справі №К/800/62784/14 від 13.05.2015 року, в справі №813/6551/15 віл 11.07.2018 року, тощо.

Щодо періоду стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді, відповідач-2 зазначає, що судовими рішеннями по справі №540/2821/19 задоволено вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за період з 07.11.2019 року по 19.01.2020 року. А тому, позовні вимоги в даній адміністративній справі за зазначений період задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення різниці середнього заробітку, МЮ України вказує, що на момент звільнення, посадовий оклад позивача становив 6892,00 грн, а тому підстави для виплати різниця у середньому заробітку відсутні. Також, вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки до даних правовідносин, на його думку має бути застосований строк в три місяці.

17.08.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що єдиною підставою для повернення справи на новий розгляд стало ненадання судами оцінки доводам відповідача про те, що відповідальним за затримку виконання рішення суду є Міністерство юстиції України.

В зазначеній заяві, позивач повторно просить закрити провадження в справі в зв`язку з відсутністю предмету спору. Але, в разі, якщо суд відмовить в задоволенні позову, просить стягнути кошти з МЮ України як головного розпорядника.

Щодо порушених строків, позивач називає невиплату середнього заробітку триваючим правопорушенням, отже строк на звернення до суду не може бути пропущено.

Також, з посиланням на правові висновки Верховного Суду зазначає, що при визначенні суми компенсації, доходи, отримані в центрі зайнятості не враховуються.

28.08.2021 року до суду надійшло заперечення МЮ України, в якому відповідач-2 заперечує проти тверджень позивача про відсутність предмету спору, вказує що проти заявлених позовних вимог заперечує з підстав, заявлених в відзиві на позов. Повторно наголошує на тому, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, постановою Верховного Суду від 23.06.2021 року по даній справі при попередньому її розгляді, яка набрала законної сили встановлені наступні обставини, які згідно приписів ч.4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню повторно при вирішенні даної справи.

Наказом Міністерства юстиції України за №1674/к від 25.05.2015р. ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника ГТУЮ у Херсонській області.

В подальшому, наказом Міністерства юстиції України за №3088/к від 26.05.2016 року ОСОБА_1 звільнено з 27.05.2016 року з посади начальника ГТУЮ у Херсонській області за власним бажанням.

Не погодившись із вказаними наказами, позивач звернувся в суд із позовом.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року у справі за №821/858/16 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №3088/к від 26 травня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Херсонській області.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Херсонській області №1244/1 від 27 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області з 27 травня 2016 року.

Стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54 880 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів - за період з 27.05.2016 року по 23.11.2016 року.

Стягнуто витрати на правову допомогу.

Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 9 439,33 грн. допущена до негайного виконання.

Станом на момент первинного розгляду вказаної справи ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено, поновлено не було.

Однак визнається сторонами (в заявах по суті спору), отже відповідно приписів ч.1 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню те, що 20.01.2020 року позивача поновлено на посаді.

Також, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року в справі №540/2821/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 36141,91 грн за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року № 540/1642/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, за період з 07.11.2019 року по 19.01.2020 р., з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення з урахуванням надбавки за 5 ранг державного службовця, що встановлено з 02.06.2018 р. та яка не стягнута за період з 02.06.2018 р. по 31.12.2018 р. у розмірі 5807,97 грн, з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів, за період з 01.01.2019 р. по 06.11.2019 року в розмірі 8336,61 грн, з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Отже, періодом, за який в даній справі вирішується питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є період з 01.04.2019 року до 06.11.2019 року.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 ч. 1ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частинами 1 та 7статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Приписами ст. 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У пункті 34Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

У постанові від 12.06.2019 у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Суд зазначає, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року в справі №821/858/16 про поновлення позивача на посаді, яке звернуто до негайного виконання, фактично виконане лише 20.01.2020 року, відтак, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до ст. 236 КЗпП України з 01.04.2019 року до 06.11.2019 року (до дати затримки, охопленої рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року в справі №540/2821/19).

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 08.11.2019 у справі № 813/5952/15 і в постанові від 30.01.2019 у справі № 808/1271/18.

Стосовно доводів відповідача про те, що отримані позивачем за час затримки виконання рішення суду доходи мають бути враховані при визначені суми компенсації, суд зазначає, що спірна виплата згідно висновків Великої палати Верховного суду, зазначених в постанові від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а не сумою не нарахованої заробітної плати.

Також суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17 сформовано правовий висновок, в якому суд зазначив, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Тобто, Великою Палатою Верховного Суду встановлено необхідність врахування саме актуальних висновків суду касаційної інстанції, сама актуальність, згідно наведеного висновку, обумовлена хронологічно. Інакше кажучи, за однакових обставин справи, врахуванню підлягає остання правова позиція Верховного Суду. Приймаючі нову правову позицію Верховний Суд відступає від попередньої, навіть за відсутності прямої вказівки на це у рішенні.

В даному випадку актуальною є правова позиція Великої палати Верховного Суду, зазначена в постанові від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, на яку суд й покликається в даній справі.

Отже, період затримки необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до періоду затримки, охопленого рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року в справі №540/2821/19.

Відтак, період затримки становить з 01.04.2019 року до 06.11.2019 року.

Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за передні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку.

Пунктом 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункту 5 Порядку № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

У пункті 10 Порядку № 100 закріплено, зокрема, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 був встановлений судами у справах № 540/2821/19, 821/858/16 та відповідно судових рішень, які набрали законної сили, складає 439,04 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, суд виходить з середньоденної заробітної плати у розмірі 439,04 грн.

В період затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі з 01.04.2019 року до 06.11.2019 року - 150 робочих днів.

Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 65 856,00 грн (150 р.д. * 439,04 грн=65 856,00 грн).

Також суд вважає обґрунтованими і вимоги позивача про стягнення на його користь різниці у середньому заробітку після його коригувань у сторону збільшення.

Пунктом 10 Порядку, в редакції, актуальній станом на дату первинного звернення позивача до суду з даним позовом (2019 рік) було передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Як видно з наданих відповідачем витягів з зведених штатних розписів ГТУЮ у Херсонській області на 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, розмір посадового окладу начальника Головного територіального управління юстиції складав відповідно у 2016 році - 6892,00 грн., у 2017 році - 7100,00 грн., у 2018 році - 10400,00 грн. та у 2019 році - 10990,00 грн.

Міністерство соціальної політики України листом від 22.03.2019 №383/0/206-19 роз`яснило, що коефіцієнт підвищення, на який необхідно провести коригування виплат, визначається шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку), який працівник мав до підвищення.

Отже, на день незаконного звільнення (2016 рік) посадовий оклад позивача становив 6892,00 грн, а у 2019 році мав становити 10990,00 грн, оскільки саме такий посадовий оклад установлено за посадою начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби з 01.01.2019. У 2018 році - 10400,00 грн.

Тобто, коефіцієнт підвищення за 2019 рік становить 10990,00 грн / 6892,00 грн = 1,59, а середньоденна заробітна плата протягом затримки виконання рішення за цей період мала становити 698,07 грн (439,04 грн * 1,59=698,07 грн).

Різниця у середньому заробітку після підвищення за 1 робочий день в 2019 році складає 259,03 грн. (698,07 грн-439,04 грн=259,03 грн).

Кількість робочих днів за період з 01.01.2019 року до 06.11.2019 року становить 211 робочих днів.

Відповідно різниця у середньому заробітку після його коригування в сторону збільшення за період з 01.01.2019 року до 06.11.2019 року становить 54655,33 грн (259,03 грн*211 р.дн.= 54 655,33 грн).

Щодо різниці у середньому заробітку після його коригування в сторону збільшення за період з 01.08.2018 року до 31.12.2018 року, суд наводить наступні розрахунки.

Коефіцієнт підвищення за 2018 рік становить 1,51 (10400,00 грн / 6892,00 грн = 1,51), а середньоденна заробітна плата протягом затримки виконання рішення за цей період мала становити 662,95 грн (439,04 грн * 1,51= 662,95грн).

Різниця у середньому заробітку після підвищення за 1 робочий день в 2018 році складає 223,91 грн. (662,95 грн-439,04 грн = 223,91 грн).

Кількість робочих днів за період з 01.08.2018 року до 31.12.2018 року становить 106 робочих днів.

Відповідно різниця в середньому заробітку після його коригування в сторону збільшення за період з 01.08.2018 до 31.12.2018 становить 23 734,46 грн (223,91 грн*106 р.дн.= 23 734,46 грн).

Тому на користь позивача підлягає стягненню різниця у середньому заробітку за час затримки виконання рішення суду після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.08.2018 по 31.12.2018 у розмірі 23734,46 грн з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів, та за період з 01.01.2019 до 06.11.2019 в розмірі 54655,33 грн.

Щодо особи, яка повинна відповідати за заявленими позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Відповідно п.10 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5 (в редакції станом на дату звільнення позивача) начальник Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим призначається на посаду та звільняється з посади Міністром юстиції України за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

На час виникнення спірних правовідносин вказане Положення зазнало змін, відповідно яких начальники Головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем Міністерства юстиції України (п.9 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року № 1707/5).

Згідно із статтями 6, 10 Закону України від 17.03.2011р. № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади", міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Міністерство очолює міністр України (далі - міністр), який є членом Кабінету Міністрів України.

Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру. Основними завданнями державного секретаря міністерства є забезпечення діяльності міністерства, стабільності та наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов`язаної із здійсненням повноважень міністерства.

Згідно із п.п.12-1, 12-2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014р. №228, Державний секретар Мін`юсту є вищою посадовою особою з числа державних службовців Мін`юсту. Державний секретар Мін`юсту підзвітний і підконтрольний Міністру. Державний секретар Мін`юсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мін`юсту та їх заступників, заступників керівників територіальних органів державної виконавчої служби, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міста Києва або Севастополя, присвоює їм ранги державних службовців, застосовує заходи заохочення та притягує до дисциплінарної відповідальності.

Отже, як станом на дату звільнення позивача, так і станом на дату виникнення спірних правовідносин, повноваження щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді належали вищим посадовим особам Міністерства юстиції України.

Таким чином, й обов`язок щодо виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року також належав цим посадовим особам.

Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 по справі №820/5002/16, від 12.09.2019 по справі №640/19397/18, від 21.11.2019 по справі №1140/5/19, від 27.12.2019 по справі №808/2422/16, а також в постанові в даній конкретній справі від 23.06.2021 року викладено правовий висновок, що згідно норм статті 236 КЗПП України фінансову відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі покладено на власника або уповноважений ним орган, які допустили затримку виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, в даному конкретному випадку, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду має бути стягнуто з Міністерства юстиції України.

Щодо аргументів МЮ України з приводу пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

По-перше, аргументи стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду хоч і викладені в відзиві та запереченнях відповідача-2, проте в жодній з зазначених заяв по суті спору МЮ України не просить залишити позовну заяву без розгляду. Тобто, наведені доводи використані як підстава для відмови в задоволенні позову, а не оформлені процесуальною заявою про залишення позовної заяви без розгляду. Саме тому й оцінка наведеним аргументам надана в рішенні по суті спору, а не в відповідній ухвалі.

По-друге, суд вважає помилковими твердження представника відповідача-2 про пропуск строку звернення до суду з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:

Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 КАС України).

Саме такий висновок сформовано Верховним Судом в постанові від 28.05.2021 року по справі № 380/2355/20, який має бути справедливо поширено й на дані спірні правовідносини.

Отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку становить один місяць, а не три як помилково зазначено відповідачем-2.

Разом з тим, врахуванню підлягає й правова позиція ОСОБА_1 стосовно того, що невиконання рішення суду є триваючим порушенням.

Так, підставою заявленого стягнення є невиконання відповідачем-2 судового рішення, яке набрало законної сили.

Як зазначено Верховним Судом України в постанові від 24.11.2015 року по справі №п/800/259/15 сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

Також Верховним Судом, зокрема в постанові від 19.02.2019 по справі №522/15009/15 зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

В даному конкретному випадку відповідачем-2, суб`єктом владних повноважень, свідомо не виконувалось рішення суду, яке набрало законної сили, що є триваючим правопорушенням. Відмова в наданні судового захисту позивачу за таких обставин буде діями суду щодо легалізації триваючого правопорушення з боку держави, що є неприпустимим.

За вказаних обставин, суд вважає що право особи на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду з`являється на наступний день після звернення такого рішення до негайного виконання й закінчується через місяць після виконання боржником відповідного рішення.

Таким чином, обґрунтовані підстави вважати, що позивачем строк звернення до суду пропущено - відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність невиконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді в період з 01.04.2019 до 06.11.2019, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З приписів даної норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, що може використовуватись залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

В той же час позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, а судом таких обставин не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ00015622) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 01 квітня 2019 року до 06 листопада 2019 року в сумі 65 856 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн 00 коп., з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ00015622) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01 січня 2019 року до 06 листопада 2019 року в сумі 54655 (п`ятдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят п`ять) грн 33 коп., з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ00015622) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01 серпня 2018 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 23734 (двадцять три тисячі сімсот тридцять чотири) грн 46 коп., з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 106030000