Рішення № 100509805, 21.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21 жовтня 2021 р. справа № 520/14457/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, поліцейський), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання наказу №555 від 02.07.2021 року “Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області”, виданого Головним управлінням Національної поліції в Харківській області про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції до поліцейського взводу №4 роти №1 батальйону №1 ППОП сержанта поліції - ОСОБА_1 , - неправомірним та скасування його; 2) визнання наказу № 317 від 08.07.2021, виданого Головним управлінням Національної поліції в Харківській області, яким у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на підставі наказу №555 від 02.07.2021 року ГУНП в Харківській області звільнено позивача з поліції - неправомірним та скасування його; 3) поновлення ОСОБА_1 у посаді поліцейського взводу № 4 роти №1 батальйону №1 ППОП Головного управління Національної поліції у Харківській області; 4) зобов`язання Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення в розмірі, передбаченому згідно з штатним розписом для посади начальника поліцейського взводу №4 роти №1 батальйону №1 ППОП Головного управління Національної поліції у Харківській області в період з 13.08.2021 року по дату ухвалення судового рішення в цій справі.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, Управління, терорган Національної поліції, ГУ НП), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння поліцейським дисциплінарного проступку мала місце. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято уповноваженою особою.

Період відпустки з 20.09.2021р. по 26.09.2021р., вихідні та святкові дні з 14.10.2021р. по 17.10.2021р. зумовили розгляд справи по суті – 21.10.2021р.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив публічну службу в Національній поліції України з 07.11.2015 року на посаді поліцейського взводу №4 роти №1 батальйону №1 ППОП, зі спеціальним званням – сержант поліції.

24.06.2021 до ГУНП в Харківській області надійшла доповідна записка заступника начальника УКЗ ГУНП в Харківській області - начальника ВІОС полковника поліції Тюніна В.О. від 24.06.2021 № 4583/119-12/02-2021, про те, що цього ж дня працівниками Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві, у рамках кримінального провадження, унесеного до ЄРДР за №42020220000000537 від 17.11.2020 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Харків від 14.06.2021, проводяться обшуки у службових приміщеннях ППОП ГУНП в Харківській області, розташованих за адресою: вул. Карпівська, 3, м. Харків, а також за місцем мешкання поліцейських ППОП ГУНП в Харківській області: старших сержантів поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , сержанта поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого СКП ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_5 , старшого оперуповноваженого СКП ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_6 , старших оперуповноважених ВКП ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_7 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 та оперуповноваженого ВКП ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_9 .

Наказом начальника ГУНП в Харківській області від 24.06.2021 № 1327 було призначено проведення службового розслідування за вказаним фактом та цим же наказом заявника відсторонено від виконання службових обов`язків на період проведення службового розслідування.

З даним наказом заявник ознайомився 25.06.2021р., про що свідчить його підпис на цьому наказі, та спростовує твердження заявника про необізнаність про проведення відносно нього службового розслідування.

Доказів оскарження заявником названого наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять.

Доводів про наявність особистої зацікавленості членів Дисциплінарної комісії в конкретних наперед визначених висновках службового розслідування текст позову не містить, у ході розгляду справи заявник таких аргументів не висловлював.

Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках заявника те членів Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять.

В ході службового розслідування Дисциплінарна комісія виходила із того, що відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Харків від 14.06.2021 досудовим розслідуванням установлено, що в період з лютого 2021 року по теперішній час зазначені поліцейські спільно з цивільними особами ( ОСОБА_10 та/або ОСОБА_11 ) на території м. Харків вимагали та отримували неправомірну вигоду від осіб за не притягнення їх до кримінальної відповідальності за ст. 321 КК України.

Також Дисциплінарна комісія виходила із того, що слідчими ДБР під час провадження досудового розслідування у межах кримінального провадження було установлено, що в період з лютого 2021 року цивільні особи ( ОСОБА_10 та/або ОСОБА_11 ), діючи спільно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення за попередньою змовою із вищевказаними поліцейськими ГУНП в Харківській області, тобто службовими особами, при використанні ними службового становища за різними адресами на території м. Харкова затримували громадян та погрожуючи кримінальною відповідальністю за вчинення злочину, передбаченого ст. 321 КК України, висували вимогу про надання неправомірної вигоди за не притягнення зазначених громадян до кримінальної відповідальності. У подальшому поліцейські ГУНП в області спільно з цивільними особами отримували від громадян грошові кошти за не притягнення до відповідальності.

При цьому поліцейські не повідомляли про виявлене кримінальне правопорушення за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» та не інформували шляхом написання відповідних рапортів про вказані обставини керівників органу (підрозділу) поліції, і як наслідок не ініціювали внесення відповідним органом досудового розслідування вказаних відомостей до ЄРДР.

24.06.2021 заявнику вручено письмове повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України.

Під час проведення службового розслідування встановлено, що в мережі Інтернет виявлено ряд публікацій критичного характеру щодо викриття 24.06.2021 працівниками Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, спільно з працівниками УСБУ в Харківській області під процесуальним керівництвом Харківської обласної прокуратури, поліцейських ГУНП в Харківській області в отриманні неправомірної винагороди від громадян.

Заявник був обізнаний з фактом проведення службового розслідування, від надання пояснень відмовився.

Результати службового розслідування були оформлені висновком службового розслідування від 02.07.2021р. (далі за текстом - Висновок).

У тексті Висновку викладені судження Дисциплінарної комісії про скоєння заявником дисциплінарного проступку, що виразилося у порушенні, зокрема, вимог: п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» у частині недотримання Присяги поліцейського та неналежного виконання своїх службових обов`язків; ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» у частині повідомлення найближчого органу поліції в разі безпосереднього виявлення подій, що загрожують особистій чи публічній безпеці; п. 6 Розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, у частині невідкладного повідомлення поліцейським за скороченим номером екстреного виклику поліції "102" у разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію; п. 7 Розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, у частині доповіді рапортом невідкладно, але не пізніше 24 годин, керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов`язки про самостійне виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення; п. 1, 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, у частині неухильного дотримання нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та професійного виконання своїх службових обов`язків відповідно до вимог указаних нормативно- правових актів; п. 1 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині необхідності бути вірним Присязі поліцейського; п. 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині утримання від дій, які підривають авторитет Національної поліції України.

Наказом Головного управління Національної поліції України в Харківській області №555 від 02.07.2021 року до заявника на підставі Висновку було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з поліції.

Згадане дисциплінарне стягнення було реалізовано наказом Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 08.07.2021 року №317о/с з 13.07.2021р.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції суб`єктом владних повноважень обрані положення п.п. 1, 2 ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п. 6, п. 7 Розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, п. 1, 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, п. 1, п. 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а фактичною підставою послугувало судження про вчинення дисциплінарного проступку заявником, який є несумісним з подальшим проходженням його служби в Національній поліції України, а саме: скоєно проступок проти інтересів служби та громадян; вчинені дії суперечать покладеним на нього обов`язкам; скоєно проступок, який підриває довіру до нього як до представника влади та до старшого оперуповноваженого оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку, який повинен бути взірцем у службовій діяльності для інших поліцейських; приводить до приниження іміджу поліції та довіри населення до поліції, як до правоохоронного органу.

Не погодившись із правомірністю накладеного дисциплінарного покарання, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію», а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р.№2337-VIII; далі за текстом - Статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Частиною 1 ст.2 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Як указано у ст.6 названого закону поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Таким чином, інститут Присяги поліцейського вже сам по собі призначений забезпечити дотримання публічним службовцем – поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.

При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" інститут присяги поліцейського забезпечує необхідність виконання завдань поліції незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.

За визначенням ч.1 ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Статуту визнається дисциплінарним проступком.

Отже, до кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги поліцейського; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов`язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 15) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 16) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

У спірних правовідносинах службове розслідування було призначено та проведено.

Недоліків в організації службового розслідування, а також нездоланних та непереборних дефектів у процедурі службового розслідування судом під час вирішення спору не виявлено.

Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.02.2021р. у справі №822/1175/17 з приводу наслідків недотримання особою Правил етичної поведінки поліцейських в аспекті припинення подальшої публічної служби поліцейський повинен дотримуватись покладених на нього вимог, в тому числі етичного та морального змісту, як в робочий час, так і в час відпочинку, що передбачено вимогами Дисциплінарного статуту та Закону України «Про Національну поліцію», та уникати вчинення дій, які б могли викликати негативну суспільну думку населення відносно органів поліції та спричинити суспільний резонанс.

Зі змісту Присяги поліцейського, текст якої наведено у ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію», вбачається, що особа, яка вступає на службу в поліцію, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. у справі №320/3085/20: 1) адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової чи адміністративно-правової кваліфікації діяння чи інших аспектів відповідного провадження; 2) Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами; 3) Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: - чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; - чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; - чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; - чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням; 4) звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування; 5) Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях; 6) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви №9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру; 7) працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту; 8) поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби; 9) Порушення моральних та етичних приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава, а це безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства; 10) Відсутність обвинувального вироку не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку (невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни).

З огляду на викладені правові позиції окружний адміністративний суд доходить до переконання про те, що обставини фізичної наявності зустрічей поліцейського з іншими громадянами не в інтересах поліцейської служби та навіть сам лише зміст комунікації (розмов чи конклюдентних дій), котра явно та очевидно не сприяє досягненню покладених на органи Національної поліції України завдань, вже здатні утворити закінчений склад дисциплінарного проступку поліцейського у вигляді порушення Присяги поліцейського.

Водночас із цим, у силу правового висновку Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі №802/1767/17-а повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доконаний факт не можна.

Відтак, склад дисциплінарного проступку поліцейського має бути вичерпно викладений Дисциплінарною комісією у тексті Висновку службового розслідування із посиланням на ті об`єктивні дані, котрі фізично знаходились у розпорядженні Дисциплінарної комісії на момент складання Висновку службового розслідування.

Положеннями п. 6, п. 7 Розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100) передбачено, що поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події.

Поліцейський у разі самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, невідкладно, але не пізніше 24 годин рапортом доповідає про це керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов`язки.

За рішенням керівника органу (підрозділу) поліції або особи, яка виконує його обов`язки, відомості про виявлене кримінальне правопорушення уповноважена службова особа реєструє в ІТС ІПНП (журналі ЄО в разі тимчасової відсутності технічних можливостей унесення таких відомостей до ІТС ІПНП) та невідкладно, але не пізніше 24 годин реєстрації передаються:

до органу досудового розслідування для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) або передання цих відомостей до органів (підрозділів) поліції нижчого рівня та їх внесення до ЄРДР;

у міжрегіональних територіальних органах поліції та їх територіальних (відокремлених) підрозділах - до органів (підрозділів) поліції, на території обслуговування яких сталася така подія, для прийняття відповідних рішень та внесення до ЄРДР.

Відповідно до п. 1, 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179) під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Під час виконання службових обов`язків поліцейському заборонено: сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; допускати будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками; використовувати будь-які предмети, на яких зображена символіка політичних партій, та провадити політичну діяльність, висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій під час виконання службових повноважень, а також використовувати службові повноваження в політичних або особистих цілях; розголошувати та використовувати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, у тому числі після припинення служби в поліції, крім випадків, визначених законом; знімати з однострою чи приховувати нагрудний знак (жетон), а також будь-яким іншим чином перешкоджати прочитанню інформації на ньому або фіксуванню за допомогою технічних засобів, крім випадків, коли поліцейський виконує службові обов`язки в режимі секретності в установленому законодавством України порядку; перебувати на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов`язків і в невстановленому місці.

Дослідивши змісту Висновку службового розслідування, суд констатує відсутність вичерпного опису суті та змісту вчинку заявника, кваліфікованого у якості дисциплінарного проступку.

Разом із тим, у тексті Висновку міститься посилання на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 14.06.2021р., винесену у рамках кримінального провадження №42020220000000537 від 17.11.2020р., відповідно до якої досудовим розслідуванням установлено, що в період з лютого 2021 року по теперішній час конкретні поліцейські (до складу яких входив і заявник) спільно з цивільними особами ( ОСОБА_10 та/або ОСОБА_11 ) на території м. Харків вимагали та отримували неправомірну вигоду від осіб за не притягнення їх до кримінальної відповідальності за ст. 321 КК України.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень у рамках кримінального провадження №42020220000000537 від 17.11.2020р. Ленінським районним судом м. Харкова 14.06.2021р. винесено ухвали про обшуки у службових приміщеннях ППОП ГУЕП в Харківській області розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також за місцем мешкання поліцейських ППОП ГУНП в Харківській області старших сержантів поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , сержанта поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого СКП ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_5 , старшого оперуповноваженого СКП ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_6 , старших оперуповноважених ВКП ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_7 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 та оперуповноваженого ВКП ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_9 .

Ці ж обставини відтворені і в ухвалі Ленінського районного суду міста Харкова від 30.06.2021р. у справі №642/3473/21 (провадження №1-кс/642/1911/21), повний текст якої виготовлений 05.07.2021р.

"Так, досудовим розслідуванням встановлено, що старший сержант поліції ОСОБА_1 /0085348/, відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції у Харківській області № 399 о/с від 22.11.2019 призначений на посаду поліцейського взводу № 3 роти № 1 батальйону № 1 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській області, вирішив залучити раніше знайомого цивільну особу - колишнього працівника Національної поліції ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який достовірно знав, що ОСОБА_1 є працівником поліції, до участі у вчиненні умисних злочинів, а саме отримання неправомірної вигоди від громадян за не притягнення останніх до відповідальності, на що останній надав згоду.

Так, з метою реалізації спільного злочинного умислу цивільна особа - колишній працівник Національної поліції ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи спільно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, за попередньою змовою із поліцейським ППОП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 , тобто службовою особою, та при використанні службового становища останніми, 27.04.2021 близько о 01 год. 48 хв. неподалік від будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , затримали ОСОБА_12 , помістили останнього до автомобілю, який ОСОБА_10 та ОСОБА_1 використовують у своїй злочинній діяльності, а саме Mercedes Benz ML 320, сірого кольору, іноземної реєстрації, VIN: НОМЕР_1 , де висунули погрозу притягнути до адміністративної відповідальності останнього за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного із керуванням водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, та застосування штрафу, після чого повідомили про необхідність надати неправомірну вигоду в розмірі понад 8500 грн., за непритягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Того ж дня, близько о 02 год. 10 хв. неподалік від будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , поліцейські ППОП ГУ НП в Харківській області Реуцький А.В., та цивільна особи ОСОБА_10 , продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди, з корисливих мотивів, з використанням наданого службового становища, отримали від ОСОБА_13 грошові кошти в розмірі 1800 грн, за неповідомлення працівником поліції ОСОБА_1 та цивільною особою ОСОБА_10 інформації, про вчинення ОСОБА_13 адміністративного правопорушення, за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» та не інформування, шляхом написання відповідних рапортів, про вказані обставини керівників органу (підрозділу) поліції.

Таким чином, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України - одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за невчинення в інтересах того хто надає неправомірну вигоду та третьої особи дії з використанням наданої їй влади та службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб."

Отже, із тексту перелічених судових актів випливають обставини фізичної наявності зустрічей заявника у якості поліцейського з іншими громадянами не в інтересах поліцейської служби та проведення комунікації (розмов чи конклюдентних дій), котра явно та очевидно не сприяє досягненню покладених на органи Національної поліції України завдань.

У тексті позову заявник достовірності та правдивості цих обставин жодним чином не спростовує.

Тому, продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені Дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: дисциплінарну комісію тероргану Національної поліції України та керівника тероргану Національної поліції України, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного.

При цьому, межі дискреції цих суб`єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені дисциплінарною комісією тероргану Національної поліції України адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру для керівника тероргану Національної поліції України).

Суд відмічає, що у тексті Висновку Дисциплінарною комісією достатньою мірою викладені обставини скоєного заявником дисциплінарного проступку, котрий охоплював сукупність реально існуючих фізичних вчинків (зустрічі, розмови, конклюдентні дії), котрі явно та очевидно суперечать інтересам служби, об`єктивно не могли перебувати поза волею та усвідомленням заявника.

За таких обставин, у даному конкретному випадку звільнення заявника від юридичної відповідальності через несуттєві і формальні причини суперечить приписам ст.8 Конституції України та є порушенням справедливого балансу між приватним інтересом заявника на продовження поліцейської служби та публічним інтересом суспільства на абсолютну неприпустимість проявів явного та очевидного свавілля представників державної виконавчої влади, наділених законом повноваженнями на обмеження свободи пересування інших громадян.

Суд повторює, що затримання громадянина у ночі поза межами виконання завдань поліцейської служби є явним порушенням Присяги поліцейського.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що повноваження керівників поліції з приводу накладення дисциплінарних покарань розмежовані приписами ст.20 Дисциплінарного статуту, згідно з якою керівник Національної поліції України уповноважений застосовувати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, до всіх поліцейських (ч.3 ст.20); інші керівники застосовують дисциплінарні стягнення в межах повноважень, визначених керівником Національної поліції України (ч.4 ст.20).

Тому підсумково суд вважає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку обставини діяння поліцейського з`ясувала повно, оцінила вірно, вчинене поліцейським діяння в частині епізоду неетичної поведінки поліцейського та епізоду порушення Присяги поліцейського кваліфікувала правильно, норму закону визначила неналежну, зміст норми права витлумачила відповідно до її дійсної суті, а, відтак, забезпечила дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (засадничих гарантій притягнення особи до відповідальності не порушила).

Так, Дисциплінарною комісією були взяті до уваги усі істотні та суттєві поза розумним сумнівом аспекти, котрі здатні вплинути на міру відповідальності особи.

Наслідки цього проступку за цими епізодами є явними та очевидними і не підлягають окремому викладенню у тексті Висновку.

Суд вважає, що окремо кожен із тих епізодів, котрі визнані підтвердженими у ході розгляду справи (а особливо епізод зустрічей із іншими громадянами попри інтереси поліцейської служби), поза будь-яким розумним сумнівом явно та очевидно є достатніми для застосування найсуворішого із можливих видів дисциплінарного стягнення, позаяк демонстрація такої поведінки абсолютно не виключає майбутніх ризиків рецидиву.

Як установлено судом, владний суб`єкт - начальник ГУ НП у спірних правовідносинах діяв виключно на реалізацію суджень Висновку Дисциплінарної комісії.

Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб”єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері поліцейської діяльності судом не виявлено.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом подано достатній обсяг доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже поведінка поліцейського, котрий цілком усвідомлює значення власних діянь, має бути зразковою в усіх випадках незалежно від дії будь-яких третіх факторів.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах стосовно епізоду порушення поліцейським етики та порушення Присяги поліцейського забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував повно та вичерпно, діяння поліцейського кваліфікував правильно, норму закону визначив вірно, зміст приписів цієї норми витлумачив без помилок (перекручень), взяв до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом фактори, наслідки вчиненого поліцейським діяння не спотворив, міру юридичної відповідальності обрав без явного та очевидно нерозумного перевищення меж свободи адміністративного розсуду.

Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб`єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Оскільки основна вимога позову задоволенню не підлягає, то усі похідні вимоги також належить відхилити.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши на судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева