Рішення № 100509359, 24.09.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2021 року м. Рівне №460/6953/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту, - Рівненського ОТЦІКСП) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.01.2019 та зобов`язання здійснити таке нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.01.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є учасником бойових дій та проходив військову службу у Рівненському ОТЦКСП. Повідомив, що Наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил від 16.10.2018 №547 був звільнений з військової служби у відставку, а наказом військового комісара Рівненського ОТЦКСП від 02.01.2019 № 1 (по стройовій частині) позивача виключно зі списків особового складу Рівненського ОТЦКСП. Поміж тим, вказаний наказ не відображає виплату позивачу грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій. Позивач звертався до начальника Рівненського ОТЦІКСП із заявою, якою просив виплатити таку грошову компенсацію. 23.04.2021 відповідач надав відповідь на вказане звернення, якою з посиланням на ч.19 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відмовив у виплаті компенсації через те, що позивач не набув права на отримання додаткової відпустки. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2019 роки, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої учасникам бойових дій встановлено додаткову відпустку. З огляду на це, просив в судовому порядку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 15.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суду встановлено строк для подання відзиву – 15 днів з дня вручення ухвали (а.с.16-18).

30.07.2021 Рівненський ОТЦІКСП у встановлений судом строк, подав відзив на позов, яким проти позовних вимог заперечив. Не вважає свої дії (бездіяльність) протиправними. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в особливий період надання додаткових відпусток учасникам бойових дій припинено. Враховуючи те, що під час проходження військової служби позивач повністю використав основну відпустку, а право на отримання додаткової відпустки за період з 2015-2019 роки не набув, то і відсутні підстави для виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку не було набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. З таких підстав, просив у задоволенні позову відмовити (а.с.19-20).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Зважаючи на те, що в період з 27.07.2021 по 07.09.2021 головуючий суддя перебувала в основній щорічній відпустці та з у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді в період з 08.09.2021 по 10.09.2021, розгляд даної справи здійснено судом 24.09.2021.

Розглянувши заяви по суті справи, з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.12.1996 (а.с.7).

Позивач з 01.04.2015 по 02.01.2019 проходив військову службу в Рівненському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується витягом з послужного списку полковника ОСОБА_1 ввід 03.06.2021 (а.с.10-11).

Згідно з наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.10.2018 №547 позивача звільнено з військової служби у відставку за пп. «в» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.12).

Наказом військового комісара Рівненського ОТЦКСП від 02.01.2019 № 1 (по стройовій частині) позивача з 02.01.2019 виключно зі списків особового складу Рівненського ОТЦКСП та всіх видів забезпечення (а.с.12).

Вказаний наказ не містить відомості про виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій.

Як слідує з матеріалів справи, 21.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив у зв`язку зі звільненням зі служби виплатити йому грошову компенсацію невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки як учаснику бойових дій (а.с.13).

Листом від 23.04.2021 №12/2/262 у відповідь на звернення позивача відповідач з посиланням на ч.19 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відмовив у виплаті грошової компенсації, мотивуючи тим, що позивач не набув права на отримання додаткової відпустки (а.с. 14).

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує і керується таким.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з ч.18 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 "Про часткову мобілізацію" №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо неотримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби (виключення зі списків особового складу) позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015--2019 роках додаткові відпустки як учасник бойових дій, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, що також підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, які враховуються судом при вирішенні даної справи.

Згідно з вимогами частин 1, 2 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005, заява №3134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23).

Іншими словами, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки, допустив протиправну бездіяльність, а відтак діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

А тому, певна річ, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправною бездіяльності Рівненського ОТЦІКСП щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.01.2019, та відновленню – шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.01.2019.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу на те, що в ході судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень не виконав свого процесуального обов`язку щодо доказування правомірності допущеної ним поведінки у спірних правовідносинах та будь-яких доказів на підтвердження протилежних, аніж встановлено судом фактів при розгляді цієї справи, не подав. Натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Суд пам`ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведених обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Правові підстави для застосування положень статті 139 КАС у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08060817; вул. Грабник, буд.4, м. Рівне, 33023) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2019 року.

Зобов`язати Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 січня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 24 вересня 2021 року

Суддя Н.С. Гудима