Вирок № 100507634, 23.10.2021, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/741/21

Номер провадження 1-кп/341/187/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2021 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретарів судового засідання Матейко О. С., Фрик Т. В.,

прокурора Тюшки І. І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Лотоцького М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 вересня 2020 року під № 12020090140000227, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, жителя та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , розлучений, пенсіонер, українець, громадянин України, не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 286, частиною 1 статті 135 Кримінального кодексу України.

встановив:

ОСОБА_1 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження, а також, будучи особою, яка мала змогу надати допомогу потерпілому і яка сама поставила потерпілого у небезпечний для життя стан, вчинив завідоме залишення без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження унаслідок безпорадного стану, за наступних установлених судом обставин.

03 вересня 2020 року приблизно о 20 годині 30 хвилин в темну пору доби водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки ВАЗ-2109, н. з. НОМЕР_1 . Рухався неосвітленою ділянкою автодороги між населеними пунктами с. Кінашів - смт. Більшівці Івано-Франківської області у напрямку смт. Більшівці. Ця ділянка дороги для двох напрямків руху та має по одній смузі для руху в кожному з них.

У цей час лівим краєм проїзної частини дороги у зустрічному напрямку відносно руху автомобіля рухався велосипедист ОСОБА_2 .

Проїжджаючи прямою ділянкою дороги, обвинувачений проявив неуважність, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не обрав в установлених межах безпечної швидкості, об`їжджаючи вибоїни на дорозі, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2 .

Внаслідок ДТП потерпілий ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку середнього ступеня важкості, переломом кісток основи та склепіння черепа, ранами та саднами в ділянках голови, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, є небезпечними для життя в момент спричинення; закритої тупої травми шийного відділу хребта з переломами тіла 2-го шийного хребця та 5-го шийного остистого відростка, які належать до тяжких тілесних ушкоджень та є небезпечними для життя в момент спричинення.

При цьому ОСОБА_1 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, зокрема п. 1.2, п. 1.5, п.п. «б», «д» п. 2.3, п. 10.1, п. 12.1, а саме:

- не дотримався установленого в Україні правостороннього руху транспортних засобів;

- вчинив дії, які загрожували життю та здоров`ю громадянина, завдали матеріальних збитків;

- не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну;

- створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху;

- перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

- під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій не враховував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним.

Таким чином, суд установив вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Водночас після наїзду на велосипедиста ОСОБА_2 громадянин ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що відбулось зіткнення його автомобіля з велосипедистом, поставивши потерпілого у небезпечний для життя стан, маючи можливість надати потерпілому допомогу, умисно залишив без допомоги ОСОБА_2 , який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження унаслідок безпорадного стану. Водночас ОСОБА_1 місце ДТП залишив, не повідомивши нікого, зокрема медичну установу, про факт події.

З огляду на викладене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 286 КК України та частиною 1 статті 135 КК України, оскільки він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження, а також, будучи особою, яка мала змогу надати допомогу потерпілому і яка сама поставила потерпілого у небезпечний для життя стан, вчинив завідоме залишення без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження унаслідок безпорадного стану.

Водночас розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 здійснювався у межах пред`явленого йому обвинувачення.

Оскільки обвинувачений у судовому засіданні вину визнав та дав суду показання, аналогічні пред`явленому обвинуваченню, які відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, за згодою всіх учасників судового розгляду і відповідно ч. 3 ст. 349 КПК України суд обмежив обсяг досліджуваних доказів у цій кримінальній справі, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, і обмежився допитом обвинуваченого, сумнівів у добровільності та правдивості позиції якого у суду немає, дослідженням висновку експерта та характеризуючих даних особи. Згода обвинуваченого щодо застосування положень частини третьої статті 349 КПК України зафіксована за допомогою технічного запису процесу засідання та письмовою розпискою особи.

Водночас установлені судом обставини підтверджуються наступними доказами.

Показаннями допитаного у судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_1 , який свою вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся та пояснив, що дійсно 03 вересня 2020 керував автомобілем у темну пору доби із ввімкненими фарами та швидкістю близько 20-30 км/год. Лівим краєм проїзної частини дороги у зустрічному напрямку відносно руху автомобіля рухався потерпілий на велосипеді. Проїжджаючи прямою ділянкою дороги, не побачивши велосипедиста, об`їжджаючи вибоїни на дорозі, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив наїзд лівою передньою частиною автомобіля на потерпілого ОСОБА_2 , якого помітив уже безпосередньо за мить перед зіткненням. Надалі після наїзду на потерпілого, не надав йому домедичної допомоги та не викликав бригаду екстреної швидкої (медичної) допомоги, оскільки сильно злякався і в шоковому стані покинув місце ДТП. Потерпілому ОСОБА_2 шкоду відшкодував повністю.

Висновком експерта від 06 січня 2021 року № 681, відповідно до змісту якого потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, зокрема: закрита черепно-мозкова травма з забоєм головного мозку середнього ступеня важкості, переломом кісток основи та склепіння черепа, ранами та саднами в ділянках голови, які належать до тяжких тілесних ушкоджень та є небезпечними для життя в момент спричинення; закритої тупої травми шийного відділу хребта з переломами тіла 2-го шийного хребця та 5-го шийного остистого відростка, які належать до тяжких тілесних ушкоджень та є небезпечними для життя в момент спричинення. Указані тілесні ушкодження утворились від дії тупих твердих предметів.

За встановлених обставин, суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначених кримінальних правопорушень в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винуватим.

Відповідно до змісту письмової заяви потерпілого ОСОБА_2 , останній просив, щоб судові засідання у кримінальному провадженні здійснювати за його відсутності. Не заперечував проти застосування частини третьої статті 349 КПК України та спрощеного розгляду справи. Просить не призначати обвинуваченому сувору міру покарання. Претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_1 не має, просив не позбавляти обвинуваченого волі. Крім цього надав письмову розписку, у якій підтвердив, що обвинувачений оплатив йому кошти у сумі 20000,0 грн. Жодних претензій до обвинуваченого не має та мати не буде. Цивільний позов, який він подав, просив залишити без розгляду, оскільки обвинувачений відшкодував йому всі збитки.

При цьому суд вважає необґрунтованим обвинувачення в частині порушення ОСОБА_1 пункту 12.2 ПДР України з огляду на таке.

Відповідно до положень пункту 12.2 ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. З огляду на те, що автомобіль ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілого лівим переднім краєм, рухався зі швидкістю 20-30 км/год з увімкненими фарами, а обвинувачений помітив велосипедиста в останній момент перед зіткненням, то таке зіткнення відбулось не через недотримання відповідної швидкості руху у темну пору доби, яка б давала змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги за відповідного освітлення фар.

Призначаючи міру покарання обвинуваченому, суд відповідно до статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому згідно зі статтею 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди потерпілому, похилий вік особи.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України, не встановлено.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до змісту висновку досудової доповіді районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, історію правопорушень, а також середній рівень ризику небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства та окремих осіб.

Виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Орган пробації вважає що, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, то на ОСОБА_1 необхідно покласти обов`язки, передбачені статтею 76 КК України, а саме не виїжджати за межі України без погодження органу пробації.

Суд, врахувавши характер кримінального правопорушення; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку нарколога та психіатра не перебуває, вину визнав, щиро покаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, є похилого віку, завдані збитки відшкодував, відсутність обставин, які обтяжують покарання, дійшов висновку про призначення йому покарання у межах санкцій частини 2 статті 286 КК України та частини 1 статті 135 КК України, яке буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно частини 1 статті 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Водночас на підставі статті 75 КК України суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання та його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Іспитовий строк, необхідний для того, щоб ОСОБА_1 довів своє виправлення без відбування покарання, суд встановлює тривалістю один рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_2 у кримінальному провадженні суд залишив без розгляду на підставі заяви потерпілого ухвалою від 27 вересня 2021 року та відповідно до статті 257 ЦПК України.

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_1 не обирався.

Процесуальні витрати відповідно до долучених довідок від 08.10.2020 № СЕ-19/109/13/3-703 ІТ/20, від 09.11.2020 № СЕ-19/109/11/3-335 МРВ/20, від 11.03.2021 № СЕ-19/109-21/75-ІТ становлять 980,70 грн, 1961,40 грн, 2288,30 грн, і відповідно до вимог частини другої статті 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави у загальному розмірі 5230,40 грн.

У судовому засіданні прокурор також просив скасувати арешт автомобіля марки «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду від 08 вересня 2020 року, який визнано речовим доказом у справі та був знаряддям учинення правопорушення.

Відповідно до частини четвертої статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Отже, арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду від 08 вересня 2020 року, необхідно скасувати.

Питання речових доказів суд вирішує на підставі статті 100 КПК України.

Керуючись статтями 100, 368, 374, 376, 532 КПК України, статтями 66, 70, 75, 76, 135, 286 Кримінального кодексу України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 286 КК України та частиною першою статті 135 КК України, і призначити йому покарання:

- за частиною 2 статті 286 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік;

- за частиною 1 статті 135 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_1 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

На підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертиз у розмірі 5230 (п`ять тисяч двісті тридцять) гривень 40 копійок.

Скасувати арешт на:

- автомобіль марки «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Речові докази у справі:

- автомобіль марки «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 повернути власнику - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- велосипед червоного кольору, без маркувальних надписів, який належить потерпілому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повернути ОСОБА_2 ;

- ЛФП вишневого кольору, уламки скла, уламки пластмаси жовтого кольору, які зберігаються у кімнаті речових доказів Галицького ВП, знищити.

Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ