Ухвала суду № 100507258, 19.10.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/2707/21

(1-кп/199/425/21)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2021 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий - суддя Воробйов В.Л.

секретар - Романькова О.А.

за участю:

прокурора Федик О.Р.

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2

захисників Уманець Д.Ю., Можейко Є.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження №12021040630000069 відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного з них, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 та ч.3 ст. 311 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 на 60 днів, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Вимоги клопотання й узагальнені доводи особи, яка її подала.

Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання обвинуваченому, у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, враховуючи тяжкість злочину, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, є підстави вважати, що ОСОБА_2 може переховуватися від суду та вчинити інший злочин, здійснювати тиск на свідків, перешкоджати іншим шляхом судовому розгляду кримінального провадження.

Позиції інших учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_2 , захисник заперечували, просили суд відмовити у задоволенні заявленого прокурором клопотання, та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, що підтримали обвинувачений ОСОБА_1 , захисник Уманець Д.Ю., прокурор заперечував.

Мотиви суду.

Вирішуючи заявлене клопотання суд враховує наступне.

Відповідно до ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободі людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання про доцільність зміни запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому на будь-який інший, не пов`язаний з позбавленням волі, або його продовження, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд), вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватись суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

У відповідності зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23.02.2006 року, не тільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), але й практика ЄСПЛ застосовується судами України як джерело права, та має більшу юридичну силу чим норми КПК України, оскільки згідно ст.19 Закону, законодавчий орган держави (орган представництва) має здійснювати експертизу та перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці ЄСПЛ.

У відповідності до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному проваджені, а, також, і у відповідності з ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

У відповідності з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Тримання під вартою та подальше продовження перебування особи під вартою повинно бути законним і обґрунтованим. Законність полягає у дотриманні встановленої законом процедури застосування цього запобіжного заходу та на підставі рішення суду, а обґрунтованість – у вимозі взяття особи під варту і подальше продовження перебування особи під вартою лише за наявності передбачених в законі підстав.

Загальною декларацією прав людини (статті 3,9) та Конвенцією (стаття 5) проголошено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність і ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. У Рекомендації підкреслюється, що з погляду на презумпцію невинуватості, тримання під вартою особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушенні, має бути винятком, а не правилом. В окремих випадках тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньої необхідності і як останній захід; воно не повинно застосовуватися з каральних міркувань.

Наголос на винятковому характері застосування тримання під вартою до судового розгляду, коли йдеться про осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушення та на застосуванні лише у тих випадках, коли цього суворо вимагають особливі обставини окремої справи, відображають вимоги статті 5 Конвенції, розвинені Судом. Ця практика, зокрема, встановила, що рішення про тримання будь-кого під вартою не може ґрунтуватися лише на минулому підозрюваної особи або на тому, що певні злочини, можливо були вчинені.

26.01.2021 року ОСОБА_2 було затримано як особу, яка підозрювана у вчинені злочину, а 28.01.2021 року слідчим суддею обвинуваченому ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який не змінювався, тобто з 26.01.2021 року обвинувачений перебуває в ізоляції від суспільства, фактично в умовах тюремного ув`язнення та без вироку суду. На теперішній час ОСОБА_2 продовжує бути особою, яка повідомлена про підозру у скоєнні, за своїм складом, умисних тяжких злочинів.

Але, зі спливу певного і тривалого часу перебування ОСОБА_2 під вартою, з огляду на практику Суду і норми КПК України, при розгляду клопотання прокурора, суд керується Конвенцією, відповідними рішеннями Суду та нормами КПК України.

Згідно з практики Суду, зокрема з його рішення у справі «Яблонський проти Польщі» від 21.12.2000 р., Суд вказав, що п.3 ст.5 Конвенції передбачає, що через певний проміжок часу наявність обґрунтованої підозри сама по собі вже не виправдовує обмеження свободи, натомість судові органи повинні навести обґрунтовані підстави для продовження тримання під вартою.

Не викликає сумніву, що особа повинна бути звільнена до суду, якщо держава не може продемонструвати, що є обґрунтовані та достатні причини для подальшого утримання під вартою (справа «Wemhoff v.FRG» за 1968 р.)

Таким чином у своїх рішеннях ЄСПЛ звертає увагу на те, що тяжкість злочину, та ризик ухилення обвинуваченого від слідства залишаються єдиними підставами для відмови суду у задоволенні клопотань про звільнення. Проте згідно з п.3 ст.5 Конвенції зі спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ «Яблонський проти Польщі» від 21.12.2000р., «І.А. проти Франції» від 23.09.1998 р., «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001 р.).

Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення по справі «Єчюс проти Литви» від 31.07.2000 р.). При цьому існує презумпція на користь звільнення з-під варти.

У відповідності з ч.1 ст.183 КПК України обов`язок довести, що особу, якої необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та який є винятковим запобіжним заходом, а також подальше продовження такого запобіжного заходу, покладений не на суди, а на прокурора, який повинен довести, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У відповідності зі ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отримані якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявність доказів, якими обґрунтовується відповідні обставини.

Під винятковими випадками у цьому разі слід розуміти відсутність постійного місця проживання у підозрюваного, обвинуваченого, систематичні пияцтво та дебош у сім`ї, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання тощо, про що на теперішній час відносно обвинуваченого - суду невідомо.

Обвинувачений ОСОБА_2 є особою, яка народилась на території України в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, та є громадянином України.

З часу народження по теперішній час обвинувачений постійно проживав на території України, середню освіту ОСОБА_2 отримав на території України.

На досудовому слідстві не встановлено і суду не надані докази про те, що ОСОБА_2 має у розпорядженні в закордонних країнах грошові кошти на банківських рахунках або нерухомість, має близьких родичів в іноземних країнах, що він до затримання багато чисельно та вільно перетинав державний кордон України або має численні тісні зв`язки в закордонних країнах, або має та у нього вилучено декілька іноземних паспортів різних країн.

В матеріалах кримінального провадження не зафіксовано також висловлювання і наміру ОСОБА_2 отримати іноземне громадянство та виїхати з території України в іншу закордонну країну для постійного проживання або переховування.

Крім того, ОСОБА_2 має місце реєстрації та місце постійного проживання у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, де разом з ним постійно проживають його дружина та троє малолітніх дітей, відповідно, 2011, 2013 та 2017 року народження.

ОСОБА_2 на обліку лікаря нарколога, психіатра не перебуває, раніше не судимий, працював шахтарем, за місцем роботи характеризувався позитивно, має рідну сестру – інваліда 2 групи (інвалід з дитинства з ураженням опорно-рухового апарату), також в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, що обвинувачений перебуває в розшуку, відсутні відомості, що відносно нього розслідуються або перебувають у судовому розгляді інші кримінальні правопорушення.

Вищевказані факти свідчать про достатньо міцні зв`язки обвинуваченого з державою, у якій його переслідують, тобто, з Україною і задовільну характеристику обвинуваченого.

З урахуванням того, що судом в межах кримінального провадження допитані всі заявлені прокурором свідки, тому відсутні підстави для висновку про наявність на теперішній час ризику того, що обвинувачений може впливати на свідків обвинувачення.

У справі «Хайредінов проти України» (рішення від 14.10.2010 року), Суд зазначає про існування презумпції на користь заявника, зазначає у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягнення обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (див. рішення у справі «Власов проти Росії» від 12.06.2008 р.).

Національні органи влади зобов`язані встановити наявність конкретних фактів, відповідних підстав для подальшого тримання під вартою. Перекладення тягаря доведення цих фактів на особу, яка перебуває під вартою, рівноцінно порушенню принципу ст.5 Конвенції – положення, яке робить тримання під вартою винятковим відступом від права на свободу і таким, що дозволяється лише у вичерпно перелічених та чітко визначених випадках (див. рішення у справах «Рохлін проти Росії» від 07.04.2005 р., «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р.).

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, суди виправдовували продовжуване тримання заявника під вартою головним чином тяжкістю пред`явлених заявнику обвинувачень. Відмовляючи у задоволенні його клопотань про звільнення та продовжуючи строк його тримання під вартою без посилання на будь-які конкретні факти, вони вважали, що цієї єдиної підстави було достатньо для презумпції, що він може ухилитися від слідства і суду або іншим чином перешкоджати ходу розслідування. Тримання заявника під вартою протягом судового розгляду до винесення вироку, та на єдине на що посилався суд, - запобіжний захід вважався виправданим, не надаючи будь-якої оцінки його виправданості з урахуванням спливу часу та прогресу в розгляді справи, Суд не вважає ці підстави для продовжуваного тримання заявника під вартою «відповідними та достатніми», та не може не відмітити той факт, що протягом усього періоду, який розглядається, національні органи влади ніколи не розглядали можливість забезпечення явки заявника в суд шляхом застосування альтернативних запобіжних заходів, таких як підписка про невиїзд або застава, про застосування яких чітко просив заявник (див. також рішення «Яблонський проти Польщі» від 21.12.2000р.).

Крім того, відповідно вимогам Конвенції і рішенням ЄСПЛ, міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою «не може бути виправдана очікуваним покаранням у вигляді позбавлення волі».

Так, у рішенні «Ноймайстер проти Австрії» від 27.06.1968р., Суд вказав, що «позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі».

Таким чином, оцінка відповідних і достатніх підстав тримання під вартою має бути здійснена без відриву від фактичної тривалості попереднього ув`язнення. Ця оцінка здійснюється з необхідною ретельністю під час провадження у справі (Рішення у справі Gabor Nagy проти Угорщини-2 від 11 квітня 2017 року, заява № 73999/14, параграф 77). При цьому, потрібно завжди виходити з презумпції звільнення особи з-під варти (Рішення Великої Палати у справі Buzadji проти Республіки Молдова від 5 липня 2016 року, заява № 23755/07, параграфи 89, 91). Мають бути переконливо продемонстровані конкретні факти справи, для того, щоби переважати правило поваги до особистої свободи, а також щоби виправдати подальше тримання під вартою (наприклад, Рішення у справі Ilijkov проти Болгарії від 26 липня 2001 року, заява № 33977/96, параграф 84). Питання тривалості тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно.

Всупереч практики Суду, вказаним рішенням Суду і КПК України, сторона обвинувачення - прокурори, які брали або беруть участь у судовому розгляді кримінального провадження, використовуючи тільки загальні фрази, за стандартним шаблоном, формально, посилаючись тільки на тяжкість злочину, винність за скоєння якого може бути встановлена тільки за вироком суду, і «абстракту можливість ОСОБА_2 в майбутньому к чомусь», взагалі не вмотивувала та не обґрунтувала свою думку, при цьому, не надаючи суду на підтвердження зазначеного відповідні доводи та докази, чому саме, на яких законних підставах, обвинувачений ОСОБА_2 повинен перебувати під вартою на теперішній час і не може бути звільнений з-під варти під альтернативний запобіжний захід до законного та обґрунтованого вироку, з огляду на те, що він тривалий час знаходиться під вартою та позбавлений свободи, та не навела жодного доказу тому, що ОСОБА_2 , перебуваючи на свободі, не виконає вимоги ст.177 КПК України.

Тому, суд вважає, що одного лише висловлення думки прокурорами, що обвинувачений не виконає покладених на нього процесуальних обов`язків, буде намагатися чи намагатиметься переховуватися від суду чи вчиняти інші дії, направлені на протидію судового розгляду, недостатньо.

Зазначене повинне підтверджуватися відповідними матеріалами і доказами, які не були надані суду стороною обвинувачення.

При цьому суд враховує, що обвинувачений утримується під вартою з26.01.2021 року, а з огляду на тривалий час утримання обвинуваченого під вартою, сама лише суворість покарання, яке може бути призначене ОСОБА_2 , не може бути підставою для подальшого тримання останнього під вартою при тому, що прокурором в клопотанні не наведено та не підтверджено доказами існування відповідних ризиків, запобігти яким можна було б лише шляхом тримання обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства. В сукупності з вищенаведеним, з огляду на те, що обвинувачений, має достатньо стійкі соціальні зв`язки, зареєстроване та постійне місце проживання, суд вважає, що на теперішній час відпав публічний інтерес, що переважав би, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи обвинуваченого, і подальше утримання останнього під вартою.

Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Виходячи з норм КПК України та переліку запобіжних заходів, домашній арешт застосовується в тих випадках, коли застава є занадто м`яким запобіжним заходом, а тримання під вартою — занадто суворим. Частиною 2 статті 181 КПК України встановлено, що домашній арешт може бути застосований до особи, яка підозрюється (обвинувачується) у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено у виді позбавлення волі.

Вказана норма права не передбачає будь-яких обмежень, а тому до категорії осіб, до яких може бути застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту серед інших є підозрювані (обвинувачені), які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини.

В даному конкретному випадку обвинувачений ОСОБА_2 повідомлений у скоєні злочинів, відповідальність за які передбачено у виді позбавлення волі.

З огляду на викладене, керуючись Конвенцією, рішеннями ЄСПЛ, правовими нормами КПК України, суд вважає за можливе змінити обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який, відповідно ст.176 КПК України, є найбільш суворим запобіжним заходом після тримання під вартою.

Суд зазначає, що домашній арешт як запобіжний захід має низку переваг. Водночас з тим, що особа усвідомлює невідворотність покарання, домашній арешт надає можливість обвинуваченому ОСОБА_2 зберегти соціальні та сімейні зв`язки, продовжувати працювати та матеріально забезпечувати свою родину. Особливо це є актуальним де він є єдиним годувальником у родині.

З психологічного погляду домашній арешт для ОСОБА_2 , до якого він застосовується, та членів його сім`ї є менш стресовим і психологічно травмуючим запобіжним заходом, оскільки обвинувачений проживатиме у звичайній для себе обстановці, без заборони на спілкування з родиною, де наявні троє малолітніх дітей та сестра – інвалід 2 групи (інвалід з дитинства з ураженням опорно-рухового апарату), яка потребує стороннього догляду.

Суд вважає, що на теперішній час саме цей запобіжний захід – у вигляді домашнього арешту з забороною залишати житло за адресою місця його реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , з 20-00 год. до 06-00 год., є заходом, який забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_2 покладених на нього процесуальних обов`язків, та правової норми, яку містить ст.177 КПК України, та є втіленням щодо забезпечення дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина на такому ж рівні, як вони гарантуються Європейською Конвенцією з прав людини та основоположних свобод і практикою ЄСПЛ.

Крім того, з метою забезпечення безумовного виконання обов`язків обвинуваченим ОСОБА_2 покладених на нього у зв`язку із застосуванням домашнього арешту, суд вважає за необхідне застосувати як виконання обов`язку та засіб здійснення контролю за обвинуваченим ОСОБА_2 обв`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме, протягом двох місяців: не відлучатися із м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, в якому він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з свідками та експертами за даним кримінальним провадженням; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Таким чином на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню, а клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 176-178, 181, 194, п.2 ч.3 ст.202, 331, 369-372 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити.

Замінити обвинуваченому ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який обвинувачується у вчиненнікримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 та ч.3 ст.311 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, з забороною залишати житло за адресою місця його реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , з 20-00 год. до 06-00 год.

Строк дії ухвали суду про тримання ОСОБА_2 під домашнім арештом встановити два місяці - до 17 грудня 2021 рокувключно.

Застосувати як виконання обв`язку та засіб здійснення контролю за обвинуваченим ОСОБА_2 , обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме, протягом двох місяців:

-не відлучатися із м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, в якому він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

-утримуватися від спілкування з свідками та експертами за даним кримінальним провадженням;

-докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Відмовити у задоволенні іншої частини заявленого прокурором клопотання.

У відповідності з п.2 ч.3 ст.202 КПК України обвинуваченого ОСОБА_2 негайно звільнити з-під варти в залі судового засідання та зобов`язати невідкладно прибути до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту негайно направити для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_2 - до відділення поліції №1 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, буд. 3, (Email: vdz@dp.npu.gov.ua), який повинен негайно поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_2 і повідомити про це Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.

Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло обвинуваченого за вказаною адресою, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

По закінченню цього строку та за відсутністю клопотання прокурора, ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Копію ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту вручити обвинуваченому, прокурору та захиснику.

Ухвала оскарженню не підлягає та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, яким закінчується судовий розгляд кримінального провадження.

Повний текст ухвали оголосити о 09-00 год. 23.10.2021 року.

Головуючий: суддя: Воробйов В.Л.