Постанова № 10050495, 10.07.2007, Господарський суд Тернопільської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2007 р.Справа № 15а/115-2048

14 год. 30 хв.

м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі

при секретарі судового засідання Суховій Р.М.

Розглянув справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", вул. Енергетична, 2, м. Тернопіль

до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль

про визнання податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007р. № 28704 0010312304/0 частково нечинним в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 37564,80 грн., в тому числі 29320 грн. основного платежу та 8244,80 грн. штрафних санкцій.

за участю представників сторін:

позивача: юрисконсульт Чорняк М.П. - довіреність№ 3072/24 від 13.09.2006р.

відповідача: старший державний податковий інспектор юридичного відділу Переймибіда Р.Б. - довіреність № 71/7/10-015 від 09.01.2007р.

Суть справи:

Відкрите акціонерне товариство "Тернопільобленерго", м. Тернопіль звернулося у господарський суд з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007р. № 28704 0010312304/0 щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 37564,80 грн., в тому числі 29320 грн. основного платежу та 8244,80 грн. штрафних санкцій за включення до валових витрат суми податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкових автомобілів.

Як вбачається із позовних матеріалів, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, у зв’язку з чим справа розглядається згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005р.

Відповідно до змісту пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснено належні їм права і обов'язки, передбачені ст. 49, 51, 52, 59 КАС України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Позивач в обґрунтування позовних вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, стверджує, що згідно з пп. 7.4.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів; а тому податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі вартості легкових автомобілів, які належать до основних фондів, не включений до податкового кредиту, а віднесений до валових витрат підприємства; водночас вважає, що при прийняті рішення про порушення пп. 5.3.2, 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Тернопільською об’єднаною державною податковою інспекцією безпідставно не було взято до уваги пряму вказівку Закону № 2181, яким саме і регулюється порядок прийняття рішень контролюючими органами при вирішенні правозастосування у ситуаціях, що з точки зору різних законів передбачають можливість платника податку чинити по-різному встановлюється, що аналогічні витрати не підлягають включенню до складу валових витрат підприємства, що свідчить про наявність в законодавстві неоднозначного трактування прав та обов'язків платника податків; а відтак стверджує, що товариством не допущено порушення вимог чинного законодавства, висновки перевіряючих не ґрунтуються на дійсних обставинах та чинному законодавстві, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 17.04.2007р. № 28704 0010312304/0, що суперечить чинному законодавству.

Представник відповідача у судовому засіданні та заперечені на позов № 37732/7/10-015 від 30.05.2007р. з позовними вимогами ВАТ "Тернопільобленерго" не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, зазначаючи, що саме Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»є спеціальним законом з питань оподаткування податком на прибуток та беручи до уваги положення п. 22.5 ст. 22 цього Закону, згідно якого акти законодавства до приведення їх у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому в частині оскарження норми Закону України «Про податок на додану вартість»не регулюють і не можуть регулювати механізм справляння податку на прибуток, у зв’язку з чим просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

05.04.2007р. посадовими особами відповідача проведено виїзну планову документальну перевірку ВАТ «Тернопільобленерго»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., за результатами якої складено акт №3173/23-04/00130725 від 05.04.2007р.

Перевіркою стану дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарської діяльності встановлено, що в порушення пп. 5.3.2 та 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»товариством включено до складу валових витрат 117280 грн. ПДВ з придбаних легкових автомобілів, зокрема: в ІІ кв. 2006 року –38700 грн. ПДВ з придбаного автомобіля Toyota Land Cruiser 120 в ТОВ «Орлан-Авто»та в ІІІ кв. 2006 року –78500 грн. ПДВ з придбаного автомобіля Toyota Land Cruiser 100 в ТОВ «Орлан-Авто»; що призвело до завищення загальної суми валових витрат за 2006 рік на 192580 грн.; внаслідок чого за 2006 рік донараховано податок на прибуток в сумі 48145 грн., в т. ч. ІІ кв. 2006 року –9675 грн., ІІІ кв. 2006 року –19645 грн., IV кв. 2006 року 18825 грн.

На підставі матеріалів перевірки, Тернопільською об’єднаною державною податковою інспекцією 17.04.2007р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 28704 0010312304/0, яким згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181) визначено ВАТ «Тернопільобленерго»суму податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 61673,50 грн., з них 48145,00 грн. за основним платежем та 13528,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач частково не погоджується із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 17.04.2007р. № 28704 0010312304/0, а саме оспорює його в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 37564,80 грн., в тому числі 29320 грн. основного платежу та 8244,80 грн. штрафних санкцій за включення до валових витрат суми податку на додану вартість, сплаченої при придбанні легкових автомобілів.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у зв’язку з наступним.

Згідно матеріалів справи, протягом 2006 року позивачем придбано два легкові автомобілі; сума податку на додану вартість, сплачена у складі вартості цих автомобілів на користь постачальників, становить 117280 грн.; до податкового кредиту зазначена сума податку на додану вартість позивачем не віднесена, а включена до валових витрат підприємства у ІІ та ІІІ кварталах 2006 року на підставі пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до другого абзацу підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку під час придбання легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

А тому, сума податку на додану вартість за придбаними автомобілями до податкового кредиту позивачем не відносилась, а включалась до валових витрат підприємства.

Підпунктом 1.17 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

У відповідності до підпункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, при придбанні у 2006 році двох легкових автомобілів позивачем правомірно зменшено суму валового доходу безпосередньо на суму ПДВ і не враховано її при розрахунку амортизаційних відрахувань; валові витрати при цьому підлягають збільшенню, оскільки законодавчо передбачено сплачений при придбанні легкового автомобіля податок на додану вартість відносити саме до складу валових витрат, а не на збільшення балансової вартості автомобіля.

Підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Отже, згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) під час придбання легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, що суперечить пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" та Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат під час здійснення господарських операцій з придбання легкових автомобілів та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями до валових витрат, тобто виникає колізія в законодавстві, а відтак і конфлікт інтересів.

Підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181 передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому за правилами пп. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат за операціями, пов'язаними з придбанням легкових автомобілів, повинен був врахувати норму ст. 4 Закону № 2181 та застосувати положення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи викладене, віднесення позивачем 117280 грн. податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства повністю відповідає вимогам пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", і тому донараховувати позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 29320 грн. у відповідача правових підстав не було.

Пунктом 17.1 статті 17 Закону № 2181 передбачено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача за операціями з придбання легкових автомобілів, то, відповідно, відсутні і підстави для застосування до позивача штрафних санкцій з податку на прибуток у розмірі 8244,80 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності оспорюваного повідомлення-рішення в частині донарахування позивачу податку на прибуток в розмірі 37564,80 грн.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007р. № 28704 0010312304/0 щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 37564,80 грн., в тому числі 29320 грн. основного платежу та 8244,80 грн. штрафних санкцій за включення до валових витрат суми податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкових автомобілів, суд вважає обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.

Судові витрати, здійснені позивачем згідно ст. 94 КАС України, присуджуються йому з Державного бюджету України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 7, 18, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163 та п. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задоволити.

2. Визнати частково нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.04.2007р. №28704 0010312304/0 щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 37564,80 грн., в тому числі 29320 грн. основного платежу та 8244,80 грн. штрафних санкцій за включення до валових витрат суми податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкових автомобілів.

3. Повернути з Державного бюджету України 8 (вісім) грн. 50 коп. сплаченого державного мита на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", вул. Енергетична, 2, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 00130725.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі "17" липня 2007 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя