Рішення № 100495794, 20.10.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/5164/21

Провадження № 2/234/2717/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Сухоручко Ю.О.,

при секретарі Служалюк В.Ю.,

представників відповідача Лисенко К.І., Суворової О.О.,

справа №234/5164/21; провадження № 2/234/2717/21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Краматорську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )

до

Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (юридична адреса: м. Краматорськ, пров. Земляний, буд. 2)

про захист прав споживачів, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про захист прав споживачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири посвідченим державним нотаріусом Димитровської державної нотаріальної контори Довгалем С.В. зареєстрованим в реєстрі за № 2735. В жовтні 2007 року у вказаній квартирі він змонтував автономне опалення і квартира була відключена від внутрішньобудинкових мереж центрального опалення і газоводопостачання, що підтверджується відповідним Актом від 1.10.2007 р. Згідно вказаного Акту квартира була відключена від внутрішньобудинкової мережі центрального опалення. З цього часу він не користується послугами відповідача з постачання теплової енергії. Однак з листопада 2020 року до цього часу відповідач нараховує оплату за послугу з постачання теплової енергії яка складається з теплової енергії на опалення місць загального користування, на функціонування системи опалення та за абонентське обслуговування і направляє на його адресу квитанції з вимогою оплати вказану послугу та абонентське обслуговування. Відповідач вважає що його заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з листопада 2020 року по березень 2021 року складає 2050,91 грн.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 30.10.2013 р. по справі № 6-59цс13, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Таким чином обов`язок оплачувати комунальні послуги покладено на споживача такої послуги за умови якщо він фактично користувався нею.

В будинку де знаходиться належна йому квартира відсутні місця загального користування приєднані до приладів опалення, відповідно ані він ані інші мешканці будинку не отримують послугу з їх опалення, тобто нарахування оплати за таку послугу є безпідставним.

У відповіді на його вимогу припинити нарахування оплати за послугу на опалення місць загального користування відповідач посилається на розділ III Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 грудня 20,} 8 р. за№ 1502/32954.

Вказане посилання є необґрунтованим, оскільки таке нарахування повинно здійснюватись якщо теплова енергія витрачена на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень. В даному випадку опалення місць загального користування та допоміжних приміщень відсутнє, що підтверджується Актом обстеження від 6 квітня 2021 року, здійсненим комісією ПП «Домінант-Сервіс».

Що стосується нарахування оплати за функціонування системи опалювання то слід зазначити наступне.

Будь-якої пропозиції укласти відповідний договір або проекту договору від відповідача він не отримував. Договір на надання житлово-комунальних послуг між ним та відповідачем не складався, тобто вимога про оплату за функціонування системи опалювання не ґрунтується на законі.

Що стосується нарахування плати за абонентське обслуговування то, відповідно до п. 34 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 плата виконавцю за абонентське обслуговування здійснюється за договором з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії (із здійсненням обслуговування і поточного ремонту внутрішньобудинкової системи теплопостачання). Плата за абонентське обслуговування та плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю в порядку та розмірах, визначених на умовах договору.

Як зазначено вище, квартира обладнана автономним опаленням та відключена від внутрішньобудинкових мереж центрального опалення.

Таким чином, вважає, що він не є індивідуальним споживачем і не отримує від відповідача послугу з постачання теплової енергії, тобто нарахування останнім плати за абонентське обслуговування також є безпідставним.

У зв`язку з вищевикладеним, просить суд зобов`язати Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» припинити нарахування оплати за послугу з постачання теплової енергії яка складається з теплової енергії на опалення місць загального користування, на функціонування системи опалення та за абонентське обслуговування та скасувати нараховану за період з листопада 2020 року по березень 2021 року заборгованість в розмірі 2050,91 грн.

Відповідно до Відзиву на позовну заяву від 16.06.2021 року №21330/26 (а.с.26-36), вбачається, що відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що будь-якого обґрунтування на порушення прав позивача як споживача останнім не надається, вважає, що оскільки відповідач не є органом державної влади, органом влади АРК, органом місцевого самоврядування, тому позивач не має законних підстав висувати позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача. Також, відповідач при укладанні типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії діє виключно в межах законодавства, зокрема Закону №2189, жодних відступів від зазначеного порядку не допускає, в свою чергу чим керується позивач, коли зазначає у позові, що не уклавши з ним договір передбачений законодавством відповідач порушив його права споживача є незрозумілим. Крім того, послуги що нараховуються позивачу за постачання теплової енергії, витраченої на опалення МЗК та забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення, правомірні, здійснюються відповідно до Методики №315, будь-якого подвійного нарахування, за теплову енергію, що надійшла до приміщень підключених до мереж опалення, про що зазначає позивач, не здійснюється. Теплова енергія, розподілена на приміщення з опалення не враховує теплову енергію на МЗК та функціонування систем опалення будинку. На думку відповідача, відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення відповідача від витрат пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій. У зв`язку з вищевикладеним, вважає, що позов ОСОБА_1 не обґрунтований та такий, що не підлягає задоволенню.

Позивач ОСОБА_1 у судову засідання не з`явився, проте надіслав на адресу суду заяву, відповідно до якої просив справу розглянути за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Представники відповідача Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго Суворова О.О., ОСОБА_2 в судовому засіданні навели доводи аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та просили у задоволені позову відмовити.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 22.04.2021 року провадження у справі було відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 03.08.2021 року закрито підготовче судове засідання по справі та призначено справу до судового розгляду.

РОЗГЛЯНУВШИ МАТЕРІАЛИ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ, СУД ВСТАНОВИВ:

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Так, згідно акту про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП від 01.10.2007 року, складеного представником власника будинку «КП СЕЗ» квартира за адресою: АДРЕСА_1 відключена від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП. (а.с. 5)

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10.09.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Димитрівської державної нотаріальної контори Довгалем С.В., реєстровий №2735, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1460259 від 11.09.2003 року ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

З листів №Н-297 від 05.01.2021 року та №83/05 від 28.01.2021 голови генерального директора Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» В. Кощея вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з претензією щодо скасування нарахованої суми за послуги з постачання теплової енергії при наявності системи автономного опалення та роз`яснення щодо методу нарахування, та йому були надані відповідні роз`яснення на запити. (а.с. 11-16)

У відповідність до акту обстеження комісією ПП «Домінант-Сервіс» будинку АДРЕСА_3 в під`їздах будинку на сходових клітинах та в підвальному приміщенні прилади централізованого опаленні (радіатори) відсутні. (а.с. 17)

Статутом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», затвердженим головою облдержадміністрації від 18.01.2001 року за № 30 в редакції розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 23.08.200 року № 941/5-20 визначені юридичний статус, організаційна структура, мета і предмет діяльності, права та обов`язки та інше ОКП «Донецьктеплокомуненерго» (а.с.37-49).

Відповідно до рахунків на оплату послуг станом на березень 2021 року, за особовим рахунком № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 нараховані по сплаті за абонентське обслуговування на загальну суму 158 грн. 52 коп., за постачання теплової енергії на опалення місць загального користування та за функціонування системи опалення на загальну суму 2050 грн. 91 коп.(а.с.4).

Відносини між позивачем та відповідачем регулюються Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року.

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Обов`язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг покладається саме на споживача, як і обов`язок по оплаті вказаних послух, як це визначено ст. 20 Закону.

Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень ст. 10 цього Закону.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні та технічні приміщення).

Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Положенням статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до пункту 28 Правил споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відтак, пункт 28 Правил є спеціальною нормою, яка регулює порядок розрахунку споживачами, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, за послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 № 315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлях комунальних послуг, якою регламентовано визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень (розділ ІІІ Методики).

Позивачу проведено нарахування за опалення місць загального користування та обсяг теплової енергії на функціонування системи опалення.

Підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира позивача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У житловому будинку належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку.

Крім того, житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 обладнано приладом обліку теплової енергії, який знаходиться в технічно справному стані та є комерційним, внутрішньо будинкова система опалення житлового будинку (трубопроводи та арматура) також підтримується в робочому стані. Отже посилання позивача на відсутність приладів опалення в під`їзді багатоквартирного будинку як на підставу неправомірності пред`явлення до нього оплати за опалення місць загального користування неспроможні, оскільки не підтверджують відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку.

Оскільки житло позивача знаходиться у багатоквартирному будинку, він зобов`язаний нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами, а тому підстави для визнання дій відповідача щодо нарахування плати за опалення місць загального користування та забезпечення функціонування системи опалення незаконними відсутні.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

До предмета доказування у спорах щодо розрахунків між постачальниками та споживачами комунальних послуг належать обставини щодо надання та фактичного отримання таких послуг.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон) учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є зокрема споживачі (індивідуальні та колективні) та виконавці комунальних послуг. При цьому споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (ч. 1 ст. 7 Закону). Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Поряд з цим вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що опалення місць загального користування в будинку за адресою АДРЕСА_3 відповідачем не проводиться, оскільки така система опалення відсутня.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів щодо фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факт отримання чи неотримання відповідачами комунальних послуг з опалення місць загального користування, якими можуть бути, зокрема, акти-претензії заміру температури повітря у зимовий період в місцях загального користування у зазначеному будинку, що передбачено пунктом 9 ч. 1 ст. 7 Закону.

Відповідно ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» співвласникам, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення, здійснюються нарахування за теплову енергію витрачену на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення.

Таким чином, відповідачем правомірно нараховано споживачу ОСОБА_1 плату за абонентське обслуговування.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких приводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Крім того, судом встановлено, що з позивача заборгованість за опалення не стягнута; позивачу надходили повідомлення про необхідність сплати заборгованості за теплопостачання, однак позов про стягнення з нього даної заборгованості не заявлявся.

Суд вважає, що надіслання ОСОБА_1 відповідачем ОКП «Донецьктеплокомуненерго» рахунків на оплату послуг не встановлює для позивача будь-яких обов`язків, крім рекомендації сплатити нараховані суми, та є лише різновидом претензії і не тягне за собою будь-яких наслідків для позивача.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про зобов`язання Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» припинити нарахування оплати за послугу з постачання теплової енергії яка складається з теплової енергії на опалення місць загального користування, на функціонування системи опалення та за абонентське обслуговування та скасувати нараховану за період з листопада 2020 року по березень 2021 року заборгованість в розмірі 2050,91 грн.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суд вважає, що нарахування відповідачем оплати за комунальні послуги не створюють для позивача будь-яких наслідків, крім рекомендації сплатити нараховану заборгованість і є різновидом претензії, а доводи позивача, щодо незаконності дій відповідача по нарахуванню заборгованості можуть бути запереченням у разі пред`явлення до нього позову про стягнення певної суми заборгованості, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що самостійне оспорювання нарахувань заборгованості без пред`явлення до нього вимог про стягнення заборгованості з оплати цих послуг, також не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту порушеного права.

Таким чином, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» припинити нарахування оплати за послугу з постачання теплової енергії яка складається з теплової енергії на опалення місць загального користування, на функціонування системи опалення та за абонентське обслуговування та скасувати нараховану за період з листопада 2020 року по березень 2021 року заборгованість в розмірі 2050,91 грн., не ґрунтуються на законі, та є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача припинити нарахування оплати за послугу з постачання теплової енергії яка складається з теплової енергії на опалення місць загального користування, на функціонування системи опалення та за абонентське обслуговування, суд вважає за необхідне також відмовити в їх задоволенні, зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Метою та завданням цивільного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав особи.

Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах щодо подій, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, у зв`язку з чим не можуть бути задоволенні позовні вимоги на майбутнє, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Таким чином, неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки такий спосіб захисту не передбачений чинним законодавством.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», у позові йому відмовлено, отже, з підстав ч.7 ст. 141 ЦПК України, судові витрати належить компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про захист прав споживачі– відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Донецькій апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було врученим у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» (юридична адреса: м. Краматорськ, пров. Земляний, буд. 2)

Суддя Краматорського міського

суду Донецької області Ю.О. Сухоручко