Ухвала суду № 100490372, 18.10.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/2286/20

Провадження № 2-п/201/52/2021

УХВАЛА

18 жовтня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року по цивільній справі №201/2286/20 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладкова Юрія Володимировича про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 30 червня 2020 року було ухвалене вищезазначене заочне рішення, яким позов Дніпровської міської ради було задоволено.

Також Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 10 лютого 2021 року було ухвалене додаткове рішення у справі.

30 липня 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 30 червня 2020 року у вказаній цивільній справі. Заявником 22 вересня 2021 року було подано додаткові пояснення по вказаній заяві. У заяві, з урахуванням додаткових пояснень, заявниця посилається на те, що її було неналежним чином повідомлено про дату та час розгляду справи, та обставини справи встановлені не в повному обсязі. До заяви додано копії документів: роздруківка з ЄДРПОУ щодо ОСББ з кодом 43049662; акту приймання-передачі об`єкта в управління з управління стосовно Будинку № 5; справи № 5825 стосовно Будинку № 5; технічного паспорту стосовно Будинку АДРЕСА_1 ; письмової згоди співвласників Будинку № 5; схем визначення червоних ліній з зображенням Будинку № 5; листа КП «ДНІПРОВОДОКАНАЛ» віл 10.07.2020 № 4240/15-14 з додатками; документи на квартиру відповідача станом на 06.11.2012 та після оформлення реконструкції у 2019; заяв ОСББ Будинку № 5 до ДМР за вх. № 36/3185 від 04.07.2019, № 36/502 від 30.01.2020, № 36/3333 від 02.06.2021; окремих сторінок ДБН В.2.2.-15-2005; висновку архітектора ОСОБА_4 по визначенню площі прибудинкової території Будинку № 5. Окрім того, заявник просить поновити строк на подання заяви про скасування заочного рішення, посилаючись на несвоєчасне отримання цього рішення.

Представник позивача подав до суду письмові пояснення, а потім і додаткові пояснення на заяву про перегляд заочного рішення, в яких просив суд відмовити у її задоволенні.

В судовому засіданні заявниця та її представник підтримали заяву про перегляд заочного рішення, просили її задовольнити, вважають, що спірна будівля не відноситься до самочинного будівництва, оскільки згоду на її спорудження надали усі мешканці Будинку АДРЕСА_1 , вона споруджена в межах прибудинкової території цього будинку, а оскільки земельна ділянка під нею не зареєстрована за позивачем, то й дозвіл від нього на таке будівництво не потрібний. Узаконення будівлі відбулося шляхом реєстрації в Реєстрі речових прав, при цьому реєстратор від імені держави визнав, що вона не є самовільним будівництвом.

Представник позивача проти скасування заочного рішення заперечував, вважає надані заявником документи такими, що не спростовують висновки суду, викладені в заочному рішенні по справі. Звернув увагу на те, що доказів про відведення земельної ділянки під будівництво спірної будівлі заявником не надано, в той час як відповідно до Земельного Кодексу України усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності.

Реєстратор Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладков Ю.В. у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву про перегляд заочного рішення за участю осіб, які з`явилися, оскільки статтею 287 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Вислухавши сторони та дослідивши надані докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи дану заяву відповідача по суті заявлених у ній вимог, судом досліджено наявність вищевказаних підстав, визначених цивільним процесуальним законом, за одночасної наявної яких заочне рішення суду має підлягати скасування в силу вимог такого закону.

Відповідач ОСОБА_2 , наполягаючи на задоволенні заяви, зазначає, що не з`явилась в судові засідання з розгляду даної справи по суті та (або) не повідомила про причини неявки, а також не подала відзив на позовну заяву з поважних причин. До таких причин відповідач зазначає те, що до 23 липня 2021 року взагалі не знала про існування даної справи, та дізналась про існування даної справи з сайту Судова влада України. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року у даній справі у визначений законом термін вона не отримувала.

Зважаючи на припис статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких умов, оцінюючи категорію поважних причин неявки в судове засідання та не подання відзиву на позовну заяву, суд звертається до актуальної судової практики Верховного Суду та правових позицій сформованих Судом.

Так, згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові Суду від 09 листопада 2020 року: «Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій» (справа № 420/1813/19).

Більш розширене тлумачення поважності причин надано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2020 року: «Суд вважає, що саме лише посилання скаржника на неправильне визначення суду, до якого була направлена перша апеляційна скарга, поломка ліфта, перебування його представника у відрядженні, за відсутності належного обґрунтування, підтвердженого відповідними доказами, існування обставин, які об`єктивно унеможливили вчасне подання ним апеляційної скарги, не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежали виключно від волевиявлення самого скаржника та належного використання ним своїх прав, визначених нормами ГПК, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення з апеляційною скаргою» (справа № 22б/5014/2595/2012).

Крім цього, судом приймається до уваги правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року: «Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше» (справа № 6-2469цс16).

Судом досліджено матеріали цивільної справи та встановлено наявність запечатаних конвертів листів, які містять копію позовної заяви по даній справі, ухвали суду, судові повістки, адресованих Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська відповідачу у справі – ОСОБА_2 , з доказами направлення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на зареєстровану адресу місця проживання відповідача ОСОБА_2 . Дані листи повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з огляду на сплив строку зберігання.

Як було встановлено в судовому засіданні з пояснень відповідача ОСОБА_2 , зареєстроване та фактичне місце проживання відповідача відповідає адресі направлення поштової кореспонденції від суду та не спростовується відповідачем.

Відповідно до частин 1-7 статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як встановлено та підтверджується матеріалами справи, судом виконано вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, а саме про судові засідання призначені на 23 квітня 2020 року, 29 травня 2020 року, 30 червня 2020 року, направлення копії заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року, направлення копії додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року.

Разом з цим, відповідачем не доведено існування обставин, які об`єктивно унеможливили вчасне отримання нею поштової кореспонденції від суду та (або), об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили та виключили будь-яку можливість відповідача ОСОБА_2 бути обізнаною щодо судових справ, учасником яких вона є, та (або) щодо стану своїх майнових прав.

Належних та допустимих доказів відсутності можливості отримання поштової кореспонденції від суду відповідач ОСОБА_2 не навела, матеріали справи таких доказів не містять.

З цього суд доходить висновку, що заявником ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами існування поважних причин неявки в судові засідання та (або) не повідомлення про причини неявки, а також не подання відзиву на позовну заяву.

Стосовно доказів, на які заявник посилається, в обґрунтування поданої заяви, суд доходить до висновку про те, що вони не відносяться до предмету доказування у даній справі, не спростовують висновки зроблені судом при розгляді справи по суті, та не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

Як було встановлено судом при розгляді справи по суті, спір у даній справі виник щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

При вирішенні вказаного спору по суті судом було здійснено встановлення та перевірку обставин, підтвердження їх належними та допустимими доказами, та формування відповідних висновків щодо наступних питань: 1) яка саме особа є власником земельної ділянки на якій розміщено спірну прибудову; 2) чи надавалось право користування даною земельною ділянкою іншим особам, відмінним від власника; 3) чи надавались будь-які дозволи власником, законним користувачем земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 та (або) іншим особам для забудови земельної ділянки; 4) чи отримувалися відповідачем та (або) іншою особою дозвільні документи на проведення будівельних робіт за адресою розташування земельної ділянки, 5) чи здійснено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно стосовно спірної прибудови у відповідності до закону, у встановленому порядку та з належних підстав визначених законом.

При вирішенні поставлених питань судом було досліджено, що земельна ділянка, на якій розміщена прибудова до квартири відповідача ОСОБА_2 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра в силу приписів п.а ч.2 ст.83 Земельного Кодексу України. Питання розпорядження даною земельною ділянкою комунальної власності є виключною компетенцією Дніпровської міської ради, дана земельна ділянка в користування чи у власність ОСОБА_2 не передавалась, між нею та Дніпровською міською радою договорів для користування земельною ділянкою не укладалось, сервітут не встановлювався, право суперфіцію на вказану земельну ділянку за відповідачкою не визнавалось. Будь-яких рішень про надання дозволу на здійснення відповідачем ОСОБА_2 , або іншими особами прибудови до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , позивачем, як органом місцевого самоврядування, не приймались.

За таких обставин суд, розглядаючи справу по суті, дійшов висновку про те, що будівництво прибудови площею 46,7 кв.м., що складається з: 9-їдальня, 10-приміщення, 11-приміщення, 12-приміщення, до квартири АДРЕСА_3 проведенобез будь-якої правової підстави, є самочинним та підлягає знесенню.

Приймаючи до уваги встановлені обставини справи, підтверджені належними та допустимим доказами, суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності відповідача ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 , проведена 24 вересня 2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю.В., в частині збільшення загальної площі нерухомого майна з 67,7 кв.м. до 114,4 кв.м. та доповнення опису майна об`єктами: 9-їдальня, 10-приміщення, 11-приміщення, 12-приміщення, була здійснена без належної правової підстави, зокрема за умови відсутності дозволу на здійснення відповідачем прибудови до квартири та (або) інших документів що є належною та законною підставою для проведення державної реєстрації права власності, у відповідності до закону.

Виходячи з цього, суд й дійшов висновку про необхідність скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782 від 26 вересня 2019 року, прийнятого реєстратором Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю.В., про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Матеріали цивільної справи містять наступні докази: інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №197251724 від 22 січня 2020 року; лист Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 10/1-96 від 20 лютого 2020 року; лист Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20 лютого 2020 року № 100-1.18/450, якими підтверджуються доводи позивача про належність земельної ділянки, на якій розміщена прибудова до квартири відповідача ОСОБА_2 , до комунальної власності територіальної громади міста, про те, що земельна ділянка в користування чи у власність ОСОБА_2 не передавалась, між нею та Дніпровською міською радою договорів для користування земельною ділянкою не укладалось, сервітут не встановлювався, право суперфіцію на вказану земельну ділянку за відповідачкою не визнавалось, про відсутність будь-яких рішень органів місцевого самоврядування про надання дозволу на здійснення відповідачем ОСОБА_2 прибудови до квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані докази не спростовані відповідачем ОСОБА_2 при розгляді заяви про перегляд заочного рішення по справі, подані відповідачем разом з заявою докази не впливають на правильність оцінки їх судом та висновків суду.

Зважаючи на викладене, суд критично ставиться до поданих відповідачем доказів в частині їх істотного значення для правильного вирішення справи. Так, сукупністю поданих відповідачем доказів не спростовуються вищевикладені обставини, встановлені судом при розгляді справи по суті. Вказані докази не свідчать про існування обставин, які існували б на час розгляду справи по суті судом, були істотними для даної справи, та їх не врахування мало істотне значення для правильного вирішення справи та прийняття законного та обґрунтованого судового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Крім вищевикладеного, суд звертає увагу на те, що копії доказів, поданих заявником при зверненні із заявою, та в подальшому із додатковими поясненнями до заяви та окремими клопотаннями, які були досліджені в судовому засіданні з розгляду заяви, при участі сторін, їх уповноважених представників, не засвідчені в порядку встановленому ЦПК України, оригінали доказів для огляду не надавалися.

Частинами 5-7 статті 81 ЦПК України визначено, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, відповідно до приписів ч.4 ст.77 ЦПК України, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, а ч.1 ст.78 ЦПК України унормовано, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до частин 1-6 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Порядок засвідчення копій документів на момент звернення заявника з відповідною заявою, був визначений підпунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно розпорядчої документації Вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55.

За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом"; назви посади; особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища; дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.

Всупереч вказаним вимогам, копії документів, поданих заявником ОСОБА_2 при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення по справі, та в подальшому із додатковими поясненнями до заяви та окремими клопотаннями, не засвідчені у встановленому порядку.

За викладених обставин, суд позбавлений можливості приймати вказані докази, надані ОСОБА_2 до уваги та покласти їх в основу законного та обґрунтованого судового рішення за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення по справі.

Доходячи до такого висновку, суд враховує й аналогічну правову позицію Верховного Суду з питання визнання неналежними доказами документів, які належним чином не завірені, викладену у Постанові від 27 вересня 2021 року по справі №5026/996/2012.

Отже, позиція та доводи відповідача, а також докази подані відповідачем на підтвердження власної позиції, зводяться до особистої незгоди з судовим рішенням та не підтверджується у порядку та у спосіб встановлені ЦПК України в межах судового розгляду. Належних доказів які б мали істотне значення для правильного вирішення справи відповідачем до суду надано не було. З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги сукупність доказів наявних у матеріалах справи, а також те, що відповідачем ОСОБА_2 не надано разом з заявою про перегляд заочного рішення доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а надані копії документів не засвідчені у встановленому порядку, наявна відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»).

При цьому, національні суди, розглядаючи судові спори позбавлені можливості, а найголовніше не зобов`язані у кожному рішенні посилатись на всю існуючу судову практика з кожного із питань, що виникають при судовому розгляді, та аргументів наведених сторонами. ЄСПЛ вказує, що функція обґрунтованого рішення — це демонстрація, що сторони були почуті (TATISHVILI v. RUSSIA, № 1509/02, § 34, ЄСПЛ, від 20 січня 2005 року).

З погляду ЄСПЛ, у національному рішенні мають бути викладені причини, достатні для відповіді на фактичні та правові (матеріально-правові або процесуальні) доводи сторін у всіх суттєвих аспектах. Суди мають вивчити основні аргументи сторін (пункт 67 рішення ЄСПЛ від 24 травня 2005 року у справі «Бузеску проти Румунії», пункт 35 рішення ЄСПЛ від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Отже, судове рішення з точки зору ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має дати відповіді на основні й важливі для сторони аргументи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з цим, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Одним із елементів належної судової процедури у контексті п. 1 ст. 6 Конвенції визнається принцип правової (юридичної) визначеності. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ від 24 травня 2005 року у справі «Бузеску проти Румунії»).

Правова визначеність вимагає поваги до принципу остаточності судових рішень res judicata, відповідно до якого сторони не мають права домагатися перегляду судового рішення лише з метою повторного розгляду справи та ухвалення нового рішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду судових рішень мають здійснюватися з метою виправлення грубих помилок та несправедливості у відправленні правосуддя, а не заради повторного розгляду справи.

Cама лише можливість наявності двох точок зору щодо одного питання не може слугувати підставою для перегляду. Відступлення від цього принципу може бути виправдане лише наявністю суттєвих або непереборних обставин (RYABYKH v. RUSSIA, № 52854/99, § 52, ЄСПЛ, від 24 липня 2003 року).

Що стосується причин, на які посилається заявник ОСОБА_2 в питанні поновлення строку на подання заяви про скасування заочного рішення, то їх слід визнати поважними та в цій частині заява підлягає задоволенню.

Водночас суд ще раз наголошує на тому, що докази, на які посилається відповідач як на підставу скасування та перегляд заочного рішення, не спростовують висновків суду та відповідно до процесуального закону не зумовлюють необхідності його скасування. У разі потреби, ці докази можуть бути використані відповідачем для апеляційного оскарження оспорюваного рішення.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе поновити строк на подання заяви про скасування та перегляд заочного рішення, однак цю заяву залишити без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.258-260, 286-288 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Поновити ОСОБА_2 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення у цивільній справі №201/2286/20 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладкова Юрія Володимировича про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року по цивільній справі №201/2286/20 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладкова Юрія Володимировича про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно – залишити без задоволення.

Ухвала апеляційному оскарженню окремо від рішення у справі не підлягає.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя С.С. Федоріщев