Рішення № 100490033, 18.10.2021, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3175/21

Провадження № 2/210/1406/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"18" жовтня 2021 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю матері,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді перебуває вказана позовна заява. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 04 березня 2000 року з його матір`ю ОСОБА_2 , що працювала оператором поста сигналізації на ст. Кривий Ріг-головний, що відноситься до сфери управління Відповідача, стався нещасний випадок внаслідок наїзду на неї тепловозом ЧМЄ-2350 під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до Акту №1 форми Н-1 про нещасний випадок, що було затверджено 21.03.2000 року, 04 березня 2000 року о 18 годині 50 хвилин на 3-ю колію зі станції Допоміжна прибув поїзд №3510. Черговий по станції ОСОБА_3 по двосторонньому зв`язку передав на пост №4 розпорядження про закріплення вагонів на 3-й колії. ОПЦ ОСОБА_2 , згідно встановленого регламенту переговорів з приміщення поста дублювала по двохсторонньому парковому зв`язку получене розпорядження і пішла його виконувати. Приблизно в цей час, о 18 годині 55 хвилин з колії №4 на станцію Допоміжна відправився поїзд №3515 з електровозом ВЛ-8 під управлінням машиніста ОСОБА_4 . ОПЦ ОСОБА_2 слідувала від стрілочного посту №4 до стелажу з гальмівними башмаками що знаходяться на міжколії 5-6 в середині 5-ї колії. Через гуркіт прямуючого по сусідній 4-й колії поїзда вона не чула, що ззаду неї рухається тепловоз і внаслідок наїзду була смертельно травмована тепловозом ЧМЄ-2350 під керуванням машиніста ОСОБА_5 , що прямував з МВРП через напівгірку по вільній 5-й колії.

Внаслідок травм, отриманих в результаті наїзду на неї потягом, мати позивача - ОСОБА_2 загинула.

Смерть його матері настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та обумовлена не належним виконанням Відповідачем вимог законодавства стовно створення та підтримання безпечних умов праці. Особами, що допустили порушення законодавства про охорону праці, відповідно до п.10 Акту, стали маневровий диспетчер ОСОБА_6 , що порушив вимоги п. 1.2 Правил технічної експлуатації залізниць України та ОСОБА_7 - начальник станції, що порушив вимоги п. 1.2 Правил технічної експлуатації залізниць України. До подій нещасного випадку, мати позивача, відповідно до наведеної в Акті про нещасний випадок інформації, працювала за професією 11 років 10 місяців та мала загальний стаж роботи 33 роки.

Позивач у позові зазначив, що внаслідок смерті матері йому було завдано значної моральної шкоди, яка полягала у втраті ним рідної йому людини, яку він дуже любив і поважав, які і будь-який син. Смерть матері призвела до того, що він постійно перебуває у напруженому психічному стані, постійно згадуючи близьку для нього людину, яку він втратив в достатньо молодому віці, окрім того, думки про матір та обставини її загибелі не залишають його і до теперішнього часу. Після смерті матері він залишився без її піклування, можливого отримання від неї поради, любові, піклування, турботи і не може відновити свою душевну рівновагу.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду та просив стягнути з Відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди в зв`язку із загибеллю матері 408 600 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

01 жовтня 2021 року від представника Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Хлабистіна Д.М. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача посилаючись на вимоги ст.ст. 441-1, 454 ЦК Української РСР зазначив, що відповідно до Акту №1 про нещасний випадок, зокрема п.7, вказано причину нещасного випадку грубе порушення постраждалою, ОПЦ ОСОБА_2 правил безпеки при знаходженні на залізничних коліях, що виразилося у виконанні посадових обов`язків без сигнального жилету і сигнальних приладів. Нещасний випадок стався з вини не Відповідача, а самої ж потерпілої, а тому враховуючи відсутність вини Відповідача у заподіянні шкоди, моральна шкода, в даному випадку, не відшкодовується.

Сторони в судове засідання не викликались.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Так, письмовими матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , про що Дзержинським районним відділом РАЦС м. Кривого Рогу 02 вересня 1971 року зроблено відповідний актовий запис № 2309. Батьками ОСОБА_1 зазначені: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 02 вересня 1971 року. (а.с. 11).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 51 рік, про що в книзі реєстрації актів про смерть 06 березня 2000 року зроблено запис за № 333, причина смерті - грубі травматичні порушення кісток скелета і внутрішніх органів несумісних з життям, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 06 березня 2000 року. (а.с. 12).

Відповідно до Акту №1 про нещасний випадок (затверджений 21 березня 2000 року), ОСОБА_2 , працювала у відповідача оператором поста централізації на станції Кривий Ріг. Загальний стаж роботи складав 33 роки за професією під час якої стався нещасний випадок 11 років 10 місяців.

04 березня 2000 року о 18 годині 50 хвилин на 3-ю колію зі станції Допоміжна прибув поїзд №3510. Черговий по станції ОСОБА_3 по двосторонньому зв`язку передав на пост №4 розпорядження про закріплення вагонів на 3-й колії. ОПЦ ОСОБА_2 , згідно встановленого регламенту переговорів з приміщення поста дублювала по двохсторонньому парковому зв`язку получене розпорядження і пішла його виконувати.

Примірно в цей час, о 18 годині 55 хвилин з колії №4 на станцію Допоміжна відправився поїзд №3515 з електровозом ВЛ-8 під управлінням машиніста ОСОБА_4 .

ОПЦ ОСОБА_2 слідувала від стрілочного посту №4 до стелажу з гальмівними башмаками що знаходяться на міжколії 5-6 в середині 5-ї колії. Через гуркіт прямуючого по сусідній 4-й колії поїзда вона не чула, що ззаду неї рухається тепловоз і внаслідок наїзду була смертельно травмована тепловозом ЧМЄ-2350 під керуванням машиніста ОСОБА_5 , що прямував з МВРП через напівгірку по вільній 5-й колії. Під час травмування постраждала була без сигнальних приладів і сигнального жилета, у взутті, що не відповідає встановленим нормам.

В п. 7 Акту причиною нещасного випадку є грубе порушення постраждалою, ОПЦ ОСОБА_2 , правил безпеки при знаходженні на залізничній колії, що виразилося у виконанні посадових обов`язків без сигнального жилету і сигнальних приладів. Порушення п.п. 1.18, 7.4 ЦД-0019 «Інструкції старшого чергового стрілочного поста, чергового стрілочного поста, оператора поста централізації та сигналіста.

Відповідно до п.10 Акту зазначено, що особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці стали ОСОБА_2 , оператор поста централізації, порушила п. 1.18, 7.4 ЦД-0019 «Інструкції старшого чергового стрілочного поста, чергового стрілочного поста, оператора поста централізації та сигналіста», маневровий диспетчер ОСОБА_6 , що порушив вимоги п. 1.2 Правил технічної експлуатації залізниць України та ОСОБА_7 - начальник станції, що порушив вимоги п. 1.2 Правил технічної експлуатації залізниць України. (а.с. 7-10)

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, в редакції 1963 року.

Згідно зі ст.ст.440, 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин), шкода, спричинена особі чи майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному об`ємі особою, яка завдала шкоди. Моральна шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

При цьому, відповідно до ст.441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно зі ст.450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов`язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно ч.1,3 ст. 13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці.

Також, у відповідності до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються. Дана норма також регламентується п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Відповідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008р. 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

З огляду на вищезазначене вбачається, що внаслідок незабезпечення відповідачем безпечних умов праці Позивач втратив свою матір. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому його душевні страждання будуть тривати і надалі.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 6 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992р. N 2694-XII (зі змінами та доповненнями), які діяли на час виникнення правовідносин, передбачено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Стаття 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Як вище судом зазначалось, відповідно до Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України саме на власника підприємства покладається обов`язок щодо створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові.

Згідно Акту про нещасний випадок який стався із ОСОБА_2 , встановлено, що вона працювала у Відповідача, нещасний випадок стався у робочій час на території підприємства.

Акт, складений за формою Н-1 за фактом смерті ОСОБА_2 підприємством Відповідача не оскаржувався.

Як вище судом зазначалось, відповідно до Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України, саме на власника підприємства покладається обов`язок щодо створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові.

З письмових матеріалів справи достовірно встановлено, що відповідачем не було достатньо створено безпечні умови праці, а тому він також несе відповідальність, включаючи і компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду.

Суд доходить до висновку, що позовні вимоги до відповідача є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

З письмових матеріалів справи встановлено, що позивач переносить моральні страждання, оскільки внаслідок смерті матері, позивач постійно перебуває у напруженому психічному стані. Позивач залишився без любові зі сторони рідної людини, матері. Отже смертю матері позивачу завдано глибоких моральних страждань.

При визначенні розміру відшкодування, суд враховує роз`яснення, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно чого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Так, обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд враховує, характер та обсяг її душевних страждань, в зв`язку зі смертю близької людини, враховує той факт, що дійсно позивач є сином поерлої; наслідки викликані заподіяною шкодою - смертю найбільш близької людини; перенесені та діючі у теперішній час душевні страждання та переживання; тривалість перенесених страждань; зміни в житті викликані смертю матері, час, що пройшов з моменту смерті близької людини та до моменту звернення до суду, вважає за можливе стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю матері, грошові кошти в сумі 220 000 гривень.

При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа № 761/11472/15-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 2200,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст. 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141,259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю матері - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 суму моральної шкоди, завданої внаслідок смерті працівника на виробництві у розмірі 220 000,00 (двісті двадцять тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) в дохід держави судовий збір у розмірі 2200,00 (дві тисячі двісті гривень).

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення копії цього рішення.

Суддя: В. Є. Сільченко