Ухвала суду № 100488056, 21.10.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

21 жовтня 2021 року Справа № 915/1080/20

м.Миколаїв

За позовом: Акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

(54017, м.Миколаїв, вул. Громадянська, 40, електронна пошта kanc@energy.mk.ua)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївська агропромтехніка»

(юридична адреса: 54030, м.Миколаїв, вул. Спаська, 10,

фактична адреса: 57133, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Сливине, вул. Центральна, 2а, електронна пошта monolitpp@ukr.net)

Суддя Ткаченко О.В.

Представники:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: стягнення 56798,2 грн., -

29.09.2021р. від відповідача до суду надійшли заява про вирішення спору по суті та заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем.

За приписами частин 1-4 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Ухвалою суду від 04.10.2021р. розгляд вказаної заяви був призначений на 20.10.2021р. з повідомленням сторін без їх виклику.

13.10.2021р. від позивача до суду надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких позивач проти такої заяви заперечує, зазначаючи, що відповідач пропустив встановлений ст. 129 ГПК України п`ятиденний строк для подання доказів про понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, а подані відповідачем докази, на думку позивача не підтверджують реальний розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

19.10.2021р. від відповідача до суду надійшла відповідь на заперечення позивача, в якій відповідач зазначає, що він подав вказану заяву в межах відповідного п?ятиденного строку, який обчислюється з дати складання повного тексту ухвали суду від 22.09.2021р., та надані ним докази у повній мірі підтверджують фактичне понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. З огляду на це, відповідач просить суд задовольнити його заяву та стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу. Також відповідач зазначає, що та обставина, що позивач відмовився від своїх позовних вимог тільки підтверджує те, що він усвідомлював свої незаконні дії але все одно наполягав на своїх вимогах та саме така поведінка позивача і викликала необхідність залучення відповідачем для свого захисту адвоката і, як наслідок, понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, з заявою про компенсацію якої відповідач і звернувся до суду. Також відповідач зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація понесених збитків але і забезпечення відповідачу можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до нього необґрунтованого позову (коли відповідач не вчиняв жодних дій, направлених на порушення прав позивача).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (ч.6 ст.130 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 232 ГПК України ухвала є одним із видів судового рішення.

Частиною 4 статті 233 визначено, що ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Складання повного тексту ухвали залежно від складності справи може бути відкладено не строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали. Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.

В судовому засіданні 22.09.2021п. судом було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали, повний текст якої був складений та підписаний 24.09.2021р.

Заяву про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації судових витрат відповідачем було подано до суду 29.09.2021р., тобто з дотриманням строку, встановленого ч.8 ст. 129 ГПК України.

Як вже зазначалось, приписами ч.5 ст. 130 ГПК України передбачено право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача у випадку, зокрема, залишення позову без розгляду.

Доведення необґрунтованості дій позивача покладається на відповідача.

Відповідач зазначає, що необґрунтовані дії позивача полягають у наступному: основною підставою (обґрунтуванням) вимог позивача був договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електроенергії №38/56 від 30.09.2019р., який рішенням господарського суду від 10.06.2021р. у справі №915/140/21 був визнаний недійсним. Відповідач зазначає, що він неодноразово робив зауваження у протоколах розбіжностей і в листуванні щодо неправомірності дій позивача з 2019 року, однак позивач ігнорував всі звернення відповідача та не зробив нічого для врегулювання відносин з вимогами нормативно-правових актів.

Також відповідач зазначає, що позивач вдавався і до інших неправомірних дій, а саме: попри неправильне встановлення лічильника, нарахування спірної заборгованості здійснювалось саме за ним; на неодноразову вимогу відповідача позивачем так і не були надані коефіцієнти ЕЕРП по базі вводу №1, необхідні для розрахунку плати; при нарахуванні спірної заборгованості використовувалась Методика, яка не відповідала чинному на момент спірних відносин законодавству; жодних доказів на право здійснення діяльності з надання послуг з компенсації реактивної електроенергії відповідачу на його вимогу не надавалось; нарахування заборгованості позивачем відбулось за відсутності однолінійної схеми електропостачання та паспортів точок розподілу, що взагалі є неприпустимим.

На підставі викладеного, відповідач вважає поведінку позивача у справі необґрунтованою, та враховуючи те, що відповідачем у зв`язку із розглядом вказаної справи було понесено витрати на правову допомогу в розмірі 18400,0 грн., просить заяву задовольнити та стягнути з їх з позивача.

За правилами чинного ГПК України відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування (ст. 13,74 ГПК) необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували правовідносини, які виникли на підставі укладеного між ними договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії №38/56 від 30.09.2019р.

Остаточна оцінка цих відносин, в тому числі щодо правильності встановлення лічильника, прав на здійснення діяльності з надання послуг з компенсації реактивної електроенергії, правильності твердження відповідача, що нарахування заборгованості відбулось за відсутності однолінійної схеми електропостачання та паспортів точок розподілу, що є неприпустимим, тощо, судом могла б бути здійснена лише за результатами прийняття рішення у справі, в т.ч. і по питанню належності і допустимості доказів, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

Позивач на підставі власного уявлення про зміст правовідносин сторін намагався довести правову підставу позову та стягнути кошти з відповідача на підставі наявних у нього доказів.

Оскільки рішення у справі не прийнято, то судом не було встановлено беззаперечної безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

Саме по собі звернення позивача до суду із доказами, які відповідач вважає неналежними, а позов недоведеним, не свідчить про необґрунтовані дії позивача.

Суд керується тим, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та гарантується безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, спливу строку позовної давності.

Саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень у його реалізації через необхідність обґрунтування спеціальними причинами.

Отже, залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення справи без ухвалення рішення. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Судом також враховано ту обставину, що відповідач по-перше не заперечував на тому, що ним був підписаний спірний договір №38/56 від 30.09.2019р., отже, він був обізнаний з його умовами з моменту укладання, а по-друге, відповідач не був позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом про визнання даного договору недійсним одразу після виникнення незгоди із цим договором або його окремими умовами, проте фактично звернувся з відповідним позовом лише після пред`явлення АТ «Миколаївобленерго» позову про стягнення коштів за спірним договором.

За результатами вирішення питання про компенсацію відповідачу його витрат на професійну правничу допомогу суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним вчинені в процесі розгляду даної справи;

- що при цьому позивач діяв недобросовісно та пред`явив заздалегідь необґрунтований позов, борг за яким явно відсутній через його сплату чи припинення зобов`язання з інших підстав і позивач про це знав;

- що позивач систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору;

- що позивач мав на меті протиправну мету і діяв на порушення прав та інтересів відповідача;

- що при цьому дії позивача були умисні;

- що позивач при цьому зловживав своїми процесуальними правами.

На підставі викладеного у задоволенні заяви відповідачу слід відмовити повністю.

Окрім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що разом із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації судових витрат, відповідачем було подано до суду заяву про вирішення справи по суті, в якій відповідач просить суд з метою надання можливості відшкодування судових витрат, заява з приводу яких робиться при розгляді справи і вирішення питань, впливаючих на репутацію відповідача, керуючись ч.3 ст. 231 ГПК України, вирішити спір по справі №915/1080/21 по суті.

Частиною 3 статті 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

В даному випадку, провадження у даній справи не було закрито, а на підставі заяви позивача - АТ «Миколаївобленерго», його позов було залишено без розгляду.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, в тому числі і заяви і клопотання про залишення без розгляду чи відмову від раніше поданих заяв і клопотань (скарг).

Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

За таких обставин, за відсутності волевиявлення позивача щодо подальшого розгляду поданого ним позову та з огляду на подання ним клопотання про залишення позову без розгляду, яке було судом задоволено, у суду відсутні правові підстави для вирішення спору у справі №915/1080/21 по суті.

Керуючись ст. ст. 130, 234-235, 244 ГПК України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ТДВ «Миколаївська агропромтехніка» у стягненні з акціонерного товариства «Миколаївобленерго» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18400,0 грн.

2. Заяву ТДВ «Миколаївська агропромтехніка» про вирішення справи по суті (вх.№14717/21) залишити без задоволення.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повний текст ухвали складений та підписаний 22 жовтня 2021 року.

Суддя О.В. Ткаченко