Вирок № 100485660, 22.10.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/3249/21

провадження № 1-кп/415/773/21

ВИРОК

Іменем України

"22" жовтня 2021 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене 01 квітня 2021 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12021136240000106 у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лисичанська Луганської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, не є особою з інвалідністю, судимого: 1) 01.09.2003 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; 2) 11.08.2005 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 315, ст. 69, ст. 70, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі; 3) 05.01.2010 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст.186, ст.71 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 22.08.2013 року за постановою Перевальського районного суду Луганської області на підставі ст. 81 КК України, умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 8 днів, 4) 16.08.2021 Біловодським районним судом Луганської області за ч.2 ст.185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

за участі сторін та інших учасників кримінального провадження:

прокурора Черненка В.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2021 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , перебуваючи в гостях разом зі своїм знайомим за адресою місця проживання ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_2 , де вони розпивали спиртні напої, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, будучи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно з корисливих мотивів, повторно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, із кімнати вказаної квартири таємно викрав мобільний телефон марки «Хiaomi» моделі «Mi F 2 Lite 4/64 GB» вартістю 2011 гривень 66 копійок (згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/3930-ТВ від 07.04.2021), який належить потерпілому ОСОБА_3 та сім карту мобільного оператора «Водафон» за номером НОМЕР_1 , яка матеріальної цінності для потерпілого не представляє.

Після цього ОСОБА_1 залишив місце скоєння кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 майнову шкоду на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснив, що 25 березня 2021 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, він, перебуваючи разом зі своїм знайомим в гостях за місцем мешкання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , після вживання спиртних напоїв, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, із кімнати вказаної квартири таємно викрав мобільний телефон марки «Хiaomi», який приніс до себе додому. Під час досудового розслідування визнавав свою провину, зробивши для себе належні висновки, надавав правдиві свідчення про обставини вчинення ним злочину. У скоєному щиро розкаявся, вину усвідомив, повністю визнав, вибачався за скоєне та просив суворо не наказувати, надавши шанс на виправлення, оскільки майнову шкоду потерпілому відшкодував в повному обсязі шляхом повернення викраденого майна.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 провести без його участі. Матеріальних претензій до обвинуваченого не має, викрадене майно повернуто, покарання просив призначити на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винність ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів;

- особу винного, який не працює, має постійне місце проживання, за яким характеризується задовільно (а.с.45), амбулаторну психіатричну допомогу у лікаря - психіатра м. Лисичанська не одержує (а.с.43), на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває (а.с.42), судимий (а.с.47-48), та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та повне визнання вини.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Суд не визнає в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - рецидив кримінальних правопорушень, оскільки згідно обвинувального акту, така обтяжуюча покарання обставина, стороною обвинувачення ОСОБА_1 не висувалася, що узгоджується з положеннями ст. 337 КПК України та з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 138/2748/18 (51 -6252км 19).

На підставі вищевикладеного, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення кримінального правопорушення не працював, єдиного джерела доходів не мав, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, маючи незняті та непогашені судимості, за вчинення умисних, в тому числі тяжких злочинів, не зробив належних висновків для себе, на шлях виправлення не став і знову, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вчинив нове корисливе умисне кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі та, з огляду на вищевикладене, підстав для призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 185 КК України суд не вбачає.

І, у зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, викладене у даному вироку, до постановлення вироку Біловодського районного суду Луганської області від 16 серпня 2021 року, яким останнього було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 остаточного покарання, суд вважає за необхідним застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України, призначивши обвинуваченому остаточне покарання, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Суд також не вбачає підстав для застосування приписів, передбачених ст. 69-1 КК України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

При цьому суд враховує, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні «Бемер проти Німеччини» (заява 37568/97 п. 61 від 03.10.2002 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою».

На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та приписи ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання являється не тільки карою за вчинені кримінальні правопорушення, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, враховуючи наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, визнання вини та щире каяття винного, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав змістовні, повні та правдиві свідчення про обставини вчиненого кримінального правопорушення, дав критичну оцінку своїм протиправним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого кримінального правопорушення тяжких наслідків не настало, оскільки викрадене майно було повернуто потерпілому, беручи до уваги задовільну характеристику обвинуваченого за місцем його проживання та думку потерпілого, який щодо призначення покарання покладався на розсуд суду, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою зі звільненням від відбування покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України з покладенням ряду обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 759/13520/18 від 06 серпня 2020 року, згідно якої наявність у особи непогашеної судимості відповідно до закону не є перешкодою для застосування до нього ст. 75 КК України (постанови ВС від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № 753/13972/17).

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілим ОСОБА_2 не пред`явлений, у зв`язку з поверненням викраденого майна.

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 :

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/3930-ТВ від 07.04.2021 (а.с.24-30), що згідно довідки Луганського НДЕКЦ (а.с. 23) складає 817 (вісімсот сімнадцять) грн. 25 коп., підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави (отримувач ГУК у Луганській обл./МТГ м. Лисичанськ/24060300 код ЄДРПОУ 37991110, банк - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 24060300, рахунок UA468999980313070115000012491).

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази:

- мобільний телефон марки «Хiaomi» моделі «Mi F 2 Lite 4/64 GB», який відповідно до постанови дізнавача СД Відділу поліції № 3 Сєвєродонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 08 квітня 2021 року (а.с.31), знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 (а.с.32), - підлягає поверненню власнику - потерпілому ОСОБА_2 .

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Біловодського районного суду Луганської області від 16 серпня 2021 року, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, визначити обвинуваченому ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів, у зв`язку з проведенням судової дактилоскопічної експертизи СЕ-19/113-21/3930-ТВ від 07.04.2021 у сумі 817 (вісімсот сімнадцять) грн. 25 коп. (отримувач ГУК у Луганській області./МТГ м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37991110, банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA468999980313070115000012491, код класифікації доходів бюджету 24060300).

Речові докази:

- мобільний телефон марки «Хiaomi» моделі «Mi F 2 Lite 4/64 GB», який відповідно до постанови дізнавача СД Відділу поліції № 3 Сєвєродонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 08 квітня 2021 року, знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 , - повернути власнику - потерпілому ОСОБА_2 .

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілому ОСОБА_4 в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова