Рішення № 100474763, 21.10.2021, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/2587/21

Провадження № 2/545/1181/21

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2021 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді: Потетій А.Г.,

за участю секретаря: Данко А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням посилаючись на те, що вона є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний факт підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченого 26 грудня 2002 року державним нотаріусом Полтавської районної державної нотаріальної контори Антоненко Л.В. в реєстрі за № 2-1380 та на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідач, ОСОБА_3 є її колишнім чоловіком. Разом з нею він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області.

На підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року по справі № 545/2609/15-ц шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 23 жовтня 2015 року. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 перестав проживати в належному їй на праві власності будинку. Про його місце проживання на даний час їй нічого не відомо.

Відповідач, ОСОБА_2 є її сином. Разом з нею він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області. Протягом останніх двох років відповідач не проживає в належному їй на праві власності будинку. Про його місце проживання на даний час їй нічого не відомо.

Отже, відповідачі не проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де вони зареєстровані. Будинком не цікавляться, речей, які належать відповідачам у будинку не має, покинули його добровільно. Не проживаючи за даною адресою, відповідачі не сплачують комунальні послуги, в утриманні житла участі не приймають, особистих речей в будинку не має і взагалі ним не цікавляться. В добровільному порядку знятися з реєстраційного облік) відповідачі бажання не виявляють, своє місце перебування не повідомляють.

Ніяких перешкод у проживанні відповідачів позивачкою не чинилося, вони добровільно давно поїхали з будинку.

Факт не проживання відповідачів в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 11.08.2021 року.

Реєстрація відповідачів в будинку створює позивачці перешкоди в користуванні житловою площею, а саме: плату за комунальні послуги з урахуванням реєстрації відповідачів проводить вона, повноцінно скористатися субсидією по оплаті комунальних послуг не можу та інше.

Тому збереження реєстрації місця проживання відповідачів за адресою, належного їй будинку в той час, як вони фактично залишили вказаний будинок порушує її право на вільне володіння, користування та розпорядження належним їй майном та суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

У зв`язку з чим позивачка змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а саме з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позивачка у судове засідання надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов визнав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Третя особа - ОСОБА_4 у судове засідання надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала, просила задовольнити.

Третя особа - ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 у судове засідання надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала, просила задовольнити.

Від представника третьої особи - Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у судове засідання надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника, при вирішенні спору поклались на розсуд суду.

Тому, суд вважає за можливе розгляд даної справи по суті у відсутності відповідача по наявним матеріалам справи в заочному порядку відповідно до ст. ст. 223, 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до висновку що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний факт підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченого 26 грудня 2002 року державним нотаріусом Полтавської районної державної нотаріальної контори Антоненко Л.В. в реєстрі за № 2-1380 та на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідач, ОСОБА_3 є колишнім чоловіком позивачки. Разом з нею він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області.

На підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року по справі № 545/2609/15-ц шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 23 жовтня 2015 року. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 перестав проживати в належному позивачці на праві власності будинку. Про його місце проживання на даний час їй нічого не відомо.

Відповідач, ОСОБА_2 є сином позивачки. Разом з нею він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області. Протягом останніх двох років відповідач не проживає в належному їй на праві власності будинку. Про його місце проживання на даний час їй нічого не відомо.

Отже, відповідачі не проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де вони зареєстровані. Будинком не цікавляться, речей, які належать відповідачам у будинку не має, покинули його добровільно. Не проживаючи за даною адресою, відповідачі не сплачують комунальні послуги, в утриманні житла участі не приймають, особистих речей в будинку не має і взагалі ним не цікавляться. В добровільному порядку знятися з реєстраційного облік) відповідачі бажання не виявляють, своє місце перебування не повідомляють.

Ніяких перешкод у проживанні відповідачів позивачкою не чинилося, вони добровільно давно поїхали з будинку.

Факт не проживання відповідачів в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 11.08.2021 року.

Свідок ОСОБА_7 надала суду письмові пояснення про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дійсно не проживають за адресою: АДРЕСА_1 більше двох років.

Реєстрація відповідачів в будинку створює позивачці перешкоди в користуванні житловою площею, а саме: плату за комунальні послуги з урахуванням реєстрації відповідачів проводить вона, повноцінно скористатися субсидією по оплаті комунальних послуг не можу та інше.

Тому збереження реєстрації місця проживання відповідачів за адресою, належного їй будинку в той час, як вони фактично залишили вказаний будинок порушує її право на вільне володіння, користування та розпорядження належним їй майном та суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Факт реєстрації відповідачів порушує право позивачки на вільне розпорядження і користування майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частини 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями частини 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Статтею 64 Житлового кодексу України визначено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно положень етапі 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до етапі 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи із порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 64, 150, 156 ЖК УРСР, слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь-яких осіб, у тому числі і тих, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 64, 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).

Статтею 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верхового Суду України від 03.04.1987 р. №2 «Про практику застосування судами житлового законодавства», за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї житлове приміщення зберігається протягом шести місяців. Якщо людина відсутня в житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, вона вважається такою, що втратила право на житлове приміщення.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може біти підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивача.

Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи вище наведене, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 втратили право користування житловим приміщенням, будинком АДРЕСА_1 у зв`язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, крім того відповідачі не сплачують за комунальні послуги, не несуть інших витрат по утриманню житлового приміщення.

Судовий збір підлягає розподіленню відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 316, 317, 319, 321, 405 ЦК України, статтями 19, 28, 175, 177, 184, 187, 263, 265, 268, 274-279, ЦПК України, статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати віднести за рахунок позивачки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: А.Г. Потетій