Вирок № 100473549, 22.10.2021, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа195/1095/20

1-кп/180/71/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2021 р. Марганецький міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого- судді Янжули О.С.

секретар - Котова Н.С.

з участю прокурора Дружиніна В.С.

захисника адвоката - Потьомкіна С.М.

обвинуваченого - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Марганець кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020040590000228 по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Долинське, Томаківського району, Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середня, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та одну неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , працюючого зварювальником АФ «Борисфен», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у невідомої особи придбав ручний протитанковий гранатомет (РПГ-22) та в подальшому переніс для зберігання за місцем свого мешкання розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у порушення вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 року, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року, звернув зазначені боєприпаси у своє володіння, чим вчинив придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Після чого усвідомлюючи противоправний характер своїх дій, маючи злочинний умисел, направлений на незаконне придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв, реалізовуючи виниклий умисел, направлений на зберігання вибухових пристроїв, переніс зберігаючи при собі ручний протитанковий гранатомет (РПГ-22), до свого місця мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де заховав вибуховий пристрій у господарській споруді, чим вчинив носіння і зберігання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, до моменту вилучення працівниками поліції, в ході проведення санкціонованого обшуку, що мав місце 26.05.2020 року.

Відповідно до висновку експерта № 19/104-11/1/164 від 04.06.2020 представлений на дослідження предмет, є реактивною протитанковою гранатою РПГ-22, промислового виготовлення, яка відноситься до категорії боєприпасів та придатна, для здійснення вибуху.

Таким чином умисними діями ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.263 КК України, - носіння, зберігання, придбання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав. Пояснив, що того дня він їхав на роботу в село Тарасівку, йому зателефонувала дружина та повідомила, що приїхали працівники поліції проводити обшук у них вдома, щоб знайти якісь пестициди. Коли почали проводити обшук, його вдома не було. Пізніше зателефонувала дружина та повідомила, що в сараї знайшли гранатомет. Після дзвінка жінки, він одразу поїхав додому. Прибувши на місце, йому повідомили, що в сараї знайшли протитанковий гранатомет, крім того, на подвір`ї знайшли та вилучили якісь коробки та каністри, які йому не належать. В присутності всіх учасників, він акцентував увагу на тому, що коробки, які знайшли на подвір`ї його домоволодіння були повністю сухими, тоді як, всю ніч йшов дощ. Що то були за каністри і як вони опинилися у нього у дворі, йому не відомо. Як протитанковий гранатомет опинився у нього в сараї, де його родина тримає курей, пояснити не може, оскільки напередодні його теща та дружина збирали там яйця, якби даний предмет ними був виявлений, вони б обов`язково його про це повідомили. Зазначив, що він є психічно здоровою людиною, і ніколи б не став тримати в себе на подвір`ї протитанковий гранатомет, де проживає його родина, в яку входить троє малолітніх дітей. Під час огляду в судовому засіданні відеозапису проведення обшуку, акцентував увагу суду на тому, що ним та його захисником, який приїхав пізніше були виявлені сліди, що вели із сараю в сторону городу та лісопосадки, сліди були чіткими, оскільки тоді був дощ. Вони звертали увагу поліції, яка проводила обшук, на ці сліди, слідчий оглянув їх, однак ніяк в протоколі це не зазначив та не зафіксував, ніякої перевірки з даного приводу ними не проводилось. Зазначив, що в конфліктних ситуаціях з людьми не перебуває, працює офіційно, зварювальником, заробляє кошти на життя чесним шляхом, хто міг занести на його подвір`я гранатомет з якимись каністрами та ящиками, йому не відомо. Просив суд виправдати його по висунутому обвинуваченні.

Враховуючи, що явка свідків обвинувачення, зазначених в реєстрі матеріалів досудового розслідування, стороною обвинувачення не забезпечена у період часу з 01 жовтня 2020 року по 07 жовтня 2021 року, тобто сімнадцять судових засідань поспіль, клопотань про ухвалення судом рішення про привід свідків у судове засідання, сторонами не заявлялося, з вищевказаних причин вказані в реєстрі матеріалів досудового розслідування, свідки судом не допитувались.

В підтвердження пред`явленого обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України стороною обвинувачення надані наступні письмові матеріали по кримінальному провадженню №12020040590000228, які дослідженні судом в ході розгляду справи:

Постанову про виділення матеріалів досудового розслідування від 26 травня 2020 року, відповідно до якої, прокурор постановив: виділити в оригіналах з матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12019040590000196 від 28.04.2019 року, матеріали стосовно факту незаконного зберігання РПГ-22 за адресою: АДРЕСА_2 , виділені матеріали долучити до матеріалів кримінального провадження № 12020040590000228 від 26.05.2020 року, за ч.1 ст. 263 КК України. (т.1 а.с.10-11).

Ухвалу слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року, відповідно до якої, надано дозвіл на обшук домоволодіння, житлових, господарських споруд і будівель, що перебувають у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.12).

Протокол обшуку від 26 травня 2020 року, відповідно до якого, проведено обшук будинку, господарських споруд і будівель, що перебувають у користуванні ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами обшуку виявлено та вилучено поліетиленову пляшку, об`ємом 600 гр, мобільні телефони у кількості 5 штук, предмет зовні схожий на РПГ-22. (т.1 а.с.13-15).

Протокол огляду від 26 травня 2020 року, відповідно до якого, об`єктом огляду є два спецпакети з номерами ЕХР0213928 та ЕХР0213927, під час огляду з кожного пакету вилучено по одному флешносію Kingston, об`ємом 16 Gb, які поміщені до одного паперового конверту. (т.1 а.с.32-36).

Висновок експерта №19/104-11/1/164 від 04 червня 2020 року, відповідно до якого, представлений на дослідження предмет, є реактивною протитанковою гранатою РПГ-22, промислового виготовлення, яка відноситься до категорії боєприпасів. Реактивна протитанкова граната РПГ-22 придатна для здійснення вибуху. (т.1 а.с.81-90).

Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки вони як самі по собі, так і в сукупності жодним чином не доводять вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Статтею 8 Конституції України декларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Органи державної влади та їх посадові особи, в тому числі ті, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, за змістом ч. 2 ст. 19 Основного Закону, зобов`язані діяти лише в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства).

Такий же принцип закріплений у статті 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно з ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною.

Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Така позиція також знаходить своє відображення і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».

Пунктом 23 вказаної вище постанови передбачено, що є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли всі зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

За змістом ст.ст. 84-86 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів; доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1). Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, за здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (ч. 2). Недопустимими є також докази, що були отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання (ч. 3). Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані (ч. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винність обвинуваченого у вчинені злочину, мотив і мета злочину. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі (рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 р. № 12-р/п/2011).

Згідно з ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ч. 1).

Статтею 94 КПК України унормовано, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1). Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 2).

За змістом ч. 5 ст. 27 КПК України, під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 107 КПК України визначено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Частиною 6 наведеної вище статті КПК України передбачено, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

Суд вважає, що матеріалами провадження доведена відсутність технічного запису судового засідання розгляду слідчим суддею клопотання про обшук, а тому заява сторони захисту, приймається до уваги судом, і свідчить про істотне порушення вимог КПК України, зокрема п.4 ч.3 ст.87 КПК України. При цьому суд враховує положення ч.3 ст.309 КПК України, відповідно до якого скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, тобто сторона захисту використала своє право і саме в підготовчому судовому засіданні обґрунтувала заперечення щодо ухвали про обшук з підстав відсутності технічного запису судового засідання, в якому вона постановлювалась, подавши до суду відповідний процесуальний документ, що слугувало підставою для витребування технічного запису судового засідання у слідчого судді, з метою перевірки на допустимість доказів, отриманих під час обшуку, проведеного за ухвалою слідчого судді.

Як вбачається з копії технічного запису судового засідання від 21.05.2020 р. щодо розгляду клопотання прокурора про проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , повна технічна фіксація судового засідання відсутня, оголошення ухвали про надання дозволу на обшук на технічний носій не зафіксовано. Даний технічний запис надано слідчим суддею, у якого на розгляді перебувало клопотання прокурора, що підтверджується супровідним листом (т.2 а.с.71-72).

Незважаючи на неодноразово озвучені стороною захисту сумніви в дотриманні слідчим суддею вимог щодо повної технічної фіксації засідання при розгляді питання про надання дозволу на обшук, та після огляду фіксації в судовому засіданні, що була надана на запит суду, прокурором не було вжито жодних заходів для отримання і надання в ході судового розгляду даного кримінального провадження відповідної технічної фіксації судового засідання від 21.05.2020 року.

Таким чином, оскільки фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду клопотання слідчого про обшук згідно з кримінально-процесуальним законом слідчим суддею є обов`язковим та судом, при розгляді цього кримінального провадження, встановлено відсутність фіксування кримінального провадження під час надання дозволу слідим суддею на проведення обшуку в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , суд дійшов висновку про недійсність відповідної процесуальної дії, отриманих внаслідок її вчинення результатів та доказів.

За таких обставин, враховуючи, що процесуальні дії з проведення обшуку в даному випадку проведенні органом досудового розслідування у спосіб не встановлений чинним кримінальним-процесуальним законом, суд дійшов висновку про визнання недопустимими доказів, які були отримані за наслідками проведеного обшуку під час виконання вказаної вище ухвали слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області про дозвіл на обшук, як отримані не в порядку, встановленому КПК України.

З огляду на викладене, судом визнаються недопустимими: протокол обшуку від 26 травня 2020 р. з додатками флеш-носіями картами пам`яті Kingston, об`ємом 16 Gb, у кількості двох штук, із відеозаписом проведеного обшуку; протокол огляду від 26 травня 2020 року, висновок експерта №19/104-11/1/164 від 04 червня 2020 року.

При визнанні недопустимими зазначеного вище висновку експерта, суд приймає до уваги, що предмет злочину, який в подальшому було піддано експертному дослідженню, під час якого було встановлено, що представлений на дослідження предмет, є реактивною протитанковою гранатою РПГ-22, промислового виготовлення, яка відноситься до категорії боєприпасів, був отриманий з порушенням норм КПК України, тому він не може бути використаний у кримінальному провадженні. В свою чергу висновок експерта є похідним від цього доказу, тому суд визнає висновок експерта також недопустимим доказом по справі.

При цьому суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини щодо застосування доктрини «плодів отруєного дерева», недопустимими визнаються не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають також недопустимими. (Рішення у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України»).

Застосовуючи при вирішені справи практику Європейського суду з прав людини, суд приймає до уваги, що згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ст. 90 КПК України, рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

З наведених вище підстав, суд не приймає до уваги вказані вище докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, матеріали цієї справи не містять та стороною обвинувачення не надано.

Відповідно до ч.4 ст. 110 КПК України - обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Згідно п.5 ч.2 ст. 291 КПК України - обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

Диспозиція ч.1 ст.263 КК України передбачає, що кримінальна відповідальність настає за носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Самостійною ознакою складу злочину є предмет злочину, який є його факультативною ознакою.

Предметом злочину вважаються будь-які речі та тіла матеріального світу, а також інтелектуальні і матеріальні цінності, впливаючи на які, винна особа завдає шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. Предмет злочину необхідно відрізняти від об`єкта злочину. Об`єкт злочину завжди виступає в якості суспільних відносин, він завжди є одним з чотирьох обов`язкових елементів складу злочину, а предмет злочину зустрічається не в усіх злочинах, і тому його прийнято вважати самостійною факультативною ознакою складу злочину.

Юридичне значення предмета злочину полягає в тому, що він може бути конструктивною ознакою складу злочину. У тих випадках, коли предмет злочину прямо вказаний у законі або вочевидь мається на увазі, його відсутність виключає кримінальну відповідальність.

Судом встановлено, що формулювання обвинувачення на якому наполягав прокурор у судовому засіданні не відповідає нормам кримінального закону, оскільки відповідно до фабули обвинувачення ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, при цьому дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані по ч. 1 ст. 263 КК України, саме як носіння, зберігання, придбання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу. Однак відповідно до висновку експерта № 19/104-11/1/164 від 04.06.2020 року, представлений на дослідження предмет, є реактивною протитанковою гранатою РПГ-22, промислового виготовлення, яка відноситься до категорії боєприпасів.

Правом на зміну обвинувачення в суді, передбаченого ст. 338 КПК України прокурор не скористався.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ухвалюється виправдувальний вирок.

На підставі викладених вище обставин справи, суд виправдовує ОСОБА_1 по кримінальному провадженню №12020040590000228 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Дія запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, обрана відносно обвинуваченого 27 травня 2020 року, закінчилася 25 липня 2020 року.

Враховуючи, що судом обвинувальний вирок по даному кримінальному провадженню не ухвалено, витрати на залучення експерта в сумі 1 634,50 грн. з обвинуваченого не стягуються.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, п. 2 ч. 1 ст. 373, 374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України у пред`явленому обвинуваченні.

Речові докази:

- залишки після вибуху (тубус) та фрагменти металу, які упаковано до пакету №7529442, долучені до кримінального провадження №12020040590000228, передані на зберігання до камери схову речових доказів Томаківського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, згідно квитанції (т.1 а.с.92) - знищити;

- два флешносія Kingston 16 Gb, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції - після його проголошення.

На вирок може бути подана скарга до Дніпровського апеляційного суду через Марганецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: О . С. Янжула