Рішення № 10047043, 10.06.2010, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.06.10           Справа № 7/53-10. Господарський суд Сумської області у складі судді РИЖКОВА М.Б.

при секретарі Кальченко А.М.

за участю представників сторін:

позивача – Косар Р.І., Акальцев І.Є.

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №7/53-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Псьол”

до Державного підприємства “Сумиспирт”, м.Суми

про стягнення 242609 грн. 08 коп.,

встановив:

У травні 2010 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на його користь заборгованість за поставлене зерно кукурудзи в розмірі 242609, 08 грн. в тому числі 155073, 54 грн. основного боргу, 2102, 1 грн. 3% річних, 71063, 59 грн. інфляційних збитків, 14369, 85 грн. пені. Крім того, просить стягнути витрати по сплаті державного мита в сумі 2426, 10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. ( а.с. 3-5).

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Правами наданими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не скористалися.

У відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника відповідача та за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи позовної заяви, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі – продажу №189/1-08 (а.с. 10 –11).

У відповідності до п. 1.1 зазначеного договору продавець (позивач) зобов’язується передати у власність, а покупець ( відповідач ) прийняти і оплатити на умовах, і по ціні даного договору зерно кукурудзи в кількості 5000 тон. всього на суму 4000000 грн.

Згідно з пунктами п.2.2 вказаного договору, покупець зобов’язується провести оплату по кількості і якості прийнятого товару протягом 30 календарних днів, з особового рахунку покупця на розрахунковий рахунок продавця.

На виконання умов договору позивач продав відповідачу кукурудзу в кількості 1032,479 т. по ціні 666,67 за 1 тону на загальну суму 825983, 20грн., що підтверджується відповідною накладною (а.с.17).

Відповідач свої зобов’язання за договором частково виконав та сплатив позивачу 610000 грн. за товар.

02.10.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договіру купівлі – продажу №189/1-08 за якою відповідач зобов’язувався надати позивачу послуги сушці зерна за відповідну плату (а.с.12).

Загальна сума виконаних відповідачем робіт склала 60909, 66 грн., що підтверджується актами здачі – прийняття робіт (а.с.13-16), які було зараховано в рахунок сплати боргу за поставлену позивачем кукурудзу.

Станом на 15.03.2010р. відповідач частково виконав свої зобов’язання перед позивачем за договором №189/1-08 здійснивши погашення боргу на суму 670909, 66 грн.

Станом на 16.03.2010р. сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 155073, 54 грн. (825983, 20 грн. – 670909, 66 грн.).

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України .

У відповідності до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позовна заява позивача в частині стягнення 155073, 54 грн. основного боргу підлягає задоволенню, оскільки вимоги позивача в цій частині відповідають матеріалам справи та нормам діючого законодавства.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 231 Господарського кодексу України Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та те, що судом задовольняються позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу за договором купівлі – продажу №189/1-08 від 02.10.2008р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2102, 1 грн. 3% річних, 71063, 59 грн. інфляційних збитків - підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 14369, 85 грн. пені, то суд вважає, що вони задоволенню не підлягають враховуючи наступне.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.07.2007р. було порушено провадження у справі №7/86-07 про банкрутство ДП «Сумиспирт» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно ч.4 статті 12 Закону україни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи той факт, що пеня позивачем нарахована всупереч дії мораторію на задоволення вимог кредиторів вона стягненню не підлягає.

В позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані із сплатою державного мита за подання позовної заяви в сумі 2426,10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначено господарським судом, витрат пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язаних з розглядом справи, покладаються:

- при задоволенні позову – на відповідача;

- при відмові в позові – на позивача;

- при частковому задоволенні позову – на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 2282, 23 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн.

          Керуючись статтями 1, 2, 4, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6, 4-7, 12, 13, 15, 32, 33, 34, 44, 49, 69, статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Псьол” задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Сумиспирт» (Сумська область, Сумський район, с.Стецьківка, вул. Заводська, 1, код 00375237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Псьол” (Сумська область, Краснопільський район, с.Велика Рибиця, код 03779550) заборгованість за договором купівлі – продажу №189/1-08 від 02.10.2008р. в сумі 155073, 54 грн. - основного боргу, 2102, 1 грн. - 3% річних, 71063, 59 грн. - інфляційних збитків, витрати по сплаті державного мита в сумі 2282, 23 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 14369, 85 грн. пені. – в задоволенні позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його прийняття.

Повний текст рішення підписаний та проголошений у судовому засіданні 10.06.2010р.

Суддя