Рішення № 100468948, 21.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року місто Київ №320/2985/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладене у листі № 1222-3032/Г-02/8-1000/20 від 13.03.2020 про відмову у проведенні перерахунку пенсії згідно довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05 березня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01 жовтня 2017 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживаючому по АДРЕСА_1 , що перебуває на обліку як пенсіонер ГУПФ у Київській області, виходячи з розрахунку 6о% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05 березня 2020 року без обмеження граничного розміру з урахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплату різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією здійснити разово та однією сумою, без застосування постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду»;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, що рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим у позивача з`явились підстави для перерахунку пенсії. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), однак, відповідачем було відмовлено в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії на підставі довідки, що на переконання позивача порушує його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 матеріали справи №320/2985/20 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 09.11.2021 подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що 13.12.2019 Другим Сенатом Конституційного Суду України прийнято Рішення № 7-р(ІІ)/2019 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону №1697, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. У своєму Рішенні №7-р Конституційний Суд України визначив порядок виконання цього Рішення до врегулювання Верховною Радою України вказаного питання на законодавчому рівні, вказавши, що частина двадцята статті 86 Закону № 1697 не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, натомість застосуванню підлягає частина двадцята статті 86 Закону №1697 в первинній редакції.

Вказано, що відповідно до ч. 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про прокуратуру».

Офісом Генерального прокурора ОСОБА_1 на підставі рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 та постанови КМУ від 30.08.2017 №657 видано довідку від 05.03.2020 №21-319зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, відповідно до якої розмір заробітної плати з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за нормами чинними на 06.09.2017 за відповідною (прирівняною) посадою старшого прокурова відділу становить:

посадовий оклад - 7140,00 грн.;

надбавка за класний чин/оклад за військовим званням - 2400,00грн.;

надбавка за вислугу років (25%) - 1785,00 грн.;

інші щомісячні надбавки, доплати (надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 96%) - 10872,00 грн.;

премія (60%) - 13318,20 грн.;

матеріальні допомоги (для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань) (1/12) 2959,60 грн. та 2659,60 грн.

Разом - 41434,40 грн.

У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області листом № 1222-3032/Г-02/8-1000/20 від 13.03.2020 повідомило позивача, про те, що останньому потрібно звернутися до Миронівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з відповідною заявою встановленого зразку та з оригіналом довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується при перерахунку пенсій.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Частиною третьою статті 46 Конституції України проголошено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ), частина перша якої передбачала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до статті 50-1Закону № 1789:

- прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку (частина перша статті 50-1);

- обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина дванадцята статті 50-1);

- призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1).

До статті 50-1 Закону №1789-ХІІ вносилися зміни Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1Закону №3668-VI з 01.10.2011 стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.

14.10.2014 ухвалено новий Закон України "Про прокуратуру" №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ).

Частина двадцята статті 86 Закону №1697-VІІ (в первинній редакції) мала такий текст: "Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".

Отже, первісна редакція частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VІІ та частина сімнадцята (з 01.10.2011 - вісімнадцята) статті 50-1 Закону №1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури.

Розділ XII "Прикінцеві положення" Закону №1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у т.ч. стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас з 15.07.2015 втратив чинність Закон №1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), яким, між іншим, внесено такі зміни:

- частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ (діяла до 15.07.2015) викладено в такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України";

- частину двадцяту статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" №1697-VІІ (набрала чинності 15.07.2015) викладено у такій редакції: " 20. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Отже, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні:

- жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України "Про прокуратуру";

- законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

У грудні 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) ухвалив рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 та вирішив таке:

- визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України;

- положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення №7-р(II)/2019:

- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:

"20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".

Зазначене рішення Конституційного Суду України стало підставою для звернення позивача, який отримує пенсію відповідно до Закону України "Про прокуратуру", за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів Пенсійного фонду України із заявами про перерахунок пенсії.

Чинна з 13.12.2019 норма частини 20 статті 86 Закону №1697-VII визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам.

Протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону №1697-VІІ, яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.

Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 (справа №826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом №1697-VІІ покладено саме на уряд.

Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" та зобов`язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

Проте, рішення суду фактично Кабінетом Міністрів України не виконано.

Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами Пенсійного фонду України перерахунку зазначених пенсій, у тому числі, пенсії позивача.

Реалізація його права була забезпечена саме рішенням Конституційного Суду від 13.12.2019.

Тому суд вважає підхід відповідача до вирішення заяви позивача незаконним. Суд зазначає, що в цій ситуації позивач має право на перерахунок його пенсії.

Слід звернути увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про "підвищення заробітної плати прокурорським працівникам".

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05.03.2020.

Крім того, суд відхиляє твердження відповідача, викладене у листі № 1222-3032/Г-02/8-1000/20 від 13.03.2020, оскільки Постановою Кабіненету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Про деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі реорганізоване, та утворено Кагарлицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України. В подальшому, Постановою Кабіненету Міністрів України від 22.08.2018 №628 «Про деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» Кагарлицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України приєднано до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнати протиправним та скасувати рішення викладенне в листі Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладене у листі № 1222-3032/Г-02/8-1000/20 від 13.03.2020 про відмову у проведенні перерахунку пенсії згідно довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05 березня 2020 року.

Що стосується вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без обмеження граничного розміру, то суд вважає її передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив перерахунок та виплату пенсії позивачу, а відтак відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку пенсії відповідач не здійснить її з нарахуванням різниці в пенсії за минулий час та без обмеження максимальним розміром самостійно.

Отже, на момент розгляду даної адміністративної справи між сторонами відсутній спір щодо максимального розміру такої пенсії, тому позовна вимога щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві сплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимального розміру також є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки суд не може розглядати позовні вимоги, що можливо виникнуть у майбутньому.

Аналогічних правових висновків дійшов також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 14 вересня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи №560/2120/20.

У вказаному рішенні Верховний суд зазначив, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону №1789-ХІІ або Закону № 1697-VII;

б) відповідач-територіальні органи Пенсійного фонду України;

в) предмет спору - вимога зобов`язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII;

г) звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13.12.2019 року.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ або статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 року №7-р (II)/2019.

За результатом розгляду справи №560/2120/20 як зразкової Верховний Суд дійшов наступних правових висновків:

з 13.12.2019 року особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону №1789-ХІІ або Закону №1697-VII мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам (зокрема на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657); такі пенсії перераховуються з 13.12.2019 року;

вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру, задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку 6о% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05.03.2020 з урахуванням раніше проведених виплат.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому різницю в пенсії за минулий час без застосування Постанови №649, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду (далі - Порядок №649), то суд зазначає наступне.

За змістом пункту 1 Порядку №649, цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

При цьому, в пункту 2 Порядку №649 наведено визначення поняття: боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення; стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення; рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу нараховано пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці (надбавки, підвищення, компенсацію втрати частини доходу, грошову допомогу), що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та залишаються невиплаченими, або рішення суду про стягнення коштів.

Пунктами 4, 5 Порядку №649 визначено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.

Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.

Відповідно до пунктів 6, 8 Порядку №649, перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).

Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.

Крім того, у відповідності до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист та передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої 55 Конституції України, статтей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити «Конституції» і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення, в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають, начебто, певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №21-5361а15.

Аналіз вищевикладених норм у контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що застосуванню органами Пенсійного фонду положень Порядку №649 передує отримання ним відповідного рішення суду, зокрема, щодо зобов`язання здійснити перерахунок пенсії позивача.

Разом з тим, порушення прав позивача виникає лише після прийняття комісією Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві рішення про наявність/відсутність підстав для виплати їй перерахованої суми пенсії.

З огляду на відсутність прийнятого відповідачем рішення про наявність/відсутність підстав для виплати позивачу перерахованої суми пенсії, судом не встановлено порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, а також суд не може вирішувати спори про події, які не відбулись у часі.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії разово та однією сумою, суд зазначає наступне.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Отже заявлена позовна вимога щодо виплати пенсії разово та однією сумою, на думку суду, є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду суд повідомляє таке.

Відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Суд зазначає, що Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові №3 від 13.03.2017 наголошував, що Кодексом адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це лише прерогатива суду.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, вказана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

На підставі вищевикладеного, враховуючи правові висновки викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи №560/2120/20, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Керуючись статями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10, ЄДРПОУ 22933548) викладене у листі № 1222-3032/Г-02/8-1000/20 від 13.03.2020 щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у перерахунку пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05.03.2020.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10, ЄДРПОУ 22933548) області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії відповідно до вимог статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії), в розмірі 60% від суми місячної заробітної плати та на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-319зп від 05.03.2020, з урахуванням раніше проведених виплат.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.