Рішення № 100468886, 20.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року м. Київ № 640/2567/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «ЕЛЕКОН» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне акціонерне товариство «ЕЛЕКОН» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.01.2019 №000810504, №000820504.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені в акті висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими, оскільки базуються лише на припущеннях, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень при справлянні податку на додану вартість та формуванні від`ємного значення суми податку на додану вартість, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

На думку позивача, твердження податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення таких господарських відносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2020 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача проти позову заперечив та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру здійснення операцій, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про фактичну неможливість виконання сторонами зобов`язань за договорами, а формально складені первинні документи спрямовані на отримання платником необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу про проведення перевірки від 29.11.2019 №3854, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «ЕЛЕКОН» (код 24582136), за результатами якої складено акт від 13.12.2019 №358/26-15-05-04-03/24582136.

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ «ЕЛЕКОН» пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2018 року на суму 79 481,00 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) за червень 2018 року на суму 59 269,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 11.02.2020:

№0000810504 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 119 222,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 79 481,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 39 741,00 грн.;

№0000820504 (форма «В4»), яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 59 269,00 грн.

Позивач не погоджується із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з визначенням, передбаченим підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Розділу V Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.1 вказаної статті передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом та підтверджується актом перевірки, висновки щодо порушень з боку позивача вимог Податкового кодексу України відповідач пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПРО-КСІМА», ТОВ «АКРУКС ЛТД».

Контролюючий орган вказує на те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не підтверджуються необхідними доказами у зв`язку із відсутністю достатньої кількості основних засобів, виробничих потужностей та трудових ресурсів для здійснення одночасно операцій у значних обсягах.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «ЕЛЕКОН» (замовник) та ТОВ «ПРО-КСІМА», ТОВ «АКРУКС ЛТД» (виконавець) укладено типові договори про надання послуг від 29.05.2018 №68-05 та від 02.04.2018 №02-04-2018, за умовами якого виконавець надає замовнику, а замовник приймає та оплачує послуги з просування товару замовника, надає замовнику за його письмовою вимогою, інформацію про об`єм продажу товару, що поставляється останнім.

Відповідно до розділу 3 вказаних договорів, виконавець надає замовнику акт виконаних послуг та рахунок-фактуру.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано додаток №1 до Договору про надання послуг від 29.05.2018 №68-05, акти виконаних робіт (послуг) від 18.06.2018 та від 19.06.2018, додаток №1 до Договору про надання послуг від 02.04.2018 №02-04-2018, акти виконаних послуг від 23.04.2018 №1/2304, від 26.04.2018 №2/2604, акти взаємних розрахунків за 2018 рік між позивачем та ТОВ «АКРУКС ЛТД», ТОВ «ПРО-КСІМА», платіжне доручення від 18.05.2018 №19 про сплату ТОВ «АКРУКС ЛТД» грошових коштів у розмірі 420 600,00 грн. та податкові накладні від 18.02.2018 №5, 19.06.2018 №6, 26.04.2018 №3, 23.04.2018 №1.

Під час проведення перевірки, контролюючим органом було використано інформацію отриману від управління інформаційно-аналітичного забезпечення щодо директора ТОВ «АКРУКС ЛТД» та ТОВ «ПРО-КСІМА» ОСОБА_1, а саме заяву останнього, якою повідомлено, що ОСОБА_1 не мав відношення до господарської діяльності таких товариств та зазначено про наявність кримінальних проваджень щодо таких товариств.

Разом з тим, вказані докази не беруться судом до уваги, оскільки такі докази не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій. Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи первинних документів, правильність складання яких під сумнів відповідачем на ставиться, господарські операції в рамках договорів позивача з його контрагентом фактично відбулись та спричинили реальні правові наслідки, за якими позивачем було сформовано податковий облік, в тому числі і податковий кредит.

Крім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів. Проте під час з огляду справи таких фактів встановлено не було.

Наведена правова позиція узгоджується з обов`язковими до врахування висновками Верховного Суду, наведеними у його постанові від 05 лютого 2019 року по справі №810/1967/16, від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а та від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального законодавства.

Наведена позиція суду узгоджується із сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема в постанові від 08 серпня 2018 року у справі № 820/4428/17.

Разом з тим, дослідивши надані позивачем первинні документи, як на підставу для підтвердження реальності господарських правовідносин між ним та контрагентами, суд звертає увагу на наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорам.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Положеннями пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до частин 1-2 статті 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, положеннями статті 4 Закону передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах:

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами є такими, що складені всупереч вимог діючого законодавства України, у зв`язку з чим, немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій за відповідні періоди.

Матеріалами справи встановлено, що з метою підтвердження реальності господарських операцій за правочином, що мав місце з ТОВ «АКРУКС ЛТД» та ТОВ «ПРО-КСІМА» позивачем надано акти виконаних послуг, платіжне доручення та податкові накладні.

За наслідком їх дослідження вбачається, що надані позивачем первинні документи не відображають в повній мірі зміст і характер вчинених господарських операцій з контрагентом.

Так, предметом договорів про надання послуг є послуги з просування товару замовника.

Відповідно до актів виконаних послуг, виконавцями були виконані послуги з просування товару, а саме: інформування про характеристики товару; організація перевезення; надання інформації про відстеження просування цистерн від пункту відвантаження до пункту прибуття товару; інші регулярні інформаційно-консультаційні послуги щодо просування товару.

Водночас, такі акти не дають змогу встановити обсяг послуг і терміни їх виконання, ціну й загальну вартість наданих послуг.

При цьому, відповідно до пункту 2.5 Договору про надання послуг від 02.04.2018 №02-04-2018, оплата за цим договором проводиться замовником на протязі десяти календарних днів з моменту підписання актів виконаних послуг.

Матеріалами справи встановлено, що акти виконаних послуг датовані 23.04.2018 та 26.04.2018, у той час як розрахунок було здійснено 18.05.2018 відповідно до платіжного доручення 19, тобто всупереч вимогам договору.

Більше того матеріали справи не містять доказів проведених оплат за виконані роботи ТОВ «ПРО-КСІМА», як і не надано позивачем рахунків-фактур, як то встановлено вимогами договорів про надання послуг від 29.05.2018 №68-05 та від 02.04.2018 №02-04-2018.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

Разом з тим, у ході розгляду справи позивач не подав будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання послуг, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей суб`єкта господарювання.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність належного документального підтвердження, а, як наслідок, і реального характеру виконання зазначених господарських зобов`язань між позивачем та його контрагентами ТОВ «АКРУКС ЛТД» та ТОВ «ПРО-КСІМА».

З урахуванням наведеного у сукупності суд зазначає, що за спірними операціями лише оформлялись окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованих податкових вигод, у зв`язку з чим суд доходить висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, оскільки позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволенню.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства «ЕЛЕКОН» (02096, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 9, код ЄДРПОУ 24582136) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко