Рішення № 100468726, 20.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року м. Київ № 640/1949/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аверкової В.В., суддів Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М. у порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

третя особа Пенсійний фонду України

про визнання протиправною та нечинною постанови

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Пенсійного фонду України, в якому просить суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" (далі - Постанова № 649).

В обґрунтування позову зазначено вказана постанова в частині затвердження Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду є протиправною, не відповідає Конституції України та Законам України, як правовим актам вищої юридичної сили з тих підстав, що обов`язковість виконання судових рішень визначена чинним законодавством України, а порядок примусового виконання судових рішень встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву послався на те, що спірна постанова Кабінету Міністрів України регулює питання з погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, проте, позивач не зазначив, в чому саме полягає порушення його прав у зв`язку з її прийняття та не довів, що він є учасником правовідносин, які регулює вказаний нормативно-правовий акт.

Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що вказана постанова Кабінету Міністрів України регулює правовідносини між управлінням Пенсійного фонду України та його територіальними підрозділами, зокрема, щодо змін бюджету для фінансування сум, що підлягають виплаті за рішенням суду, тому, за доводами представника відповідача, відповідачем видано оскаржувану постанову від 22 серпня 2018 року №649 в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався й на те, що оскаржувана постанова покликана та спрямована на визначення механізму для належного виконання судових рішень щодо пенсійних виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету і є частиною бюджетного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення Пенсійного фонду України в якості співвідповідача. Задоволено клопотання Кабінету Міністрів України про залучення третьої особи. Залучено до участі у справі Пенсійного фонду України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Згідно пояснень третьої особи від 19 березня 2020 року, Пенсійний фонду України не погоджується із позовними вимогами, вважає оскаржувану постанову, такою що прийнята в межах наданих повноважень, спрямована на погашення заборгованості з пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету.

Ухвалою Окружного адміністративного суду мста Києва від 10 червня 2020 року зупинено провадження в адміністративній справі № 640/1949/20 до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 640/5248/19. Зобов`язано сторін невідкладно повідомити суд про набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 640/5248/19.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Пенсійного фонду України залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року змінено. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції:

"Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційні скарги Пенсійного фонду України та Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 640/5248/19 залишено без змін.

До суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року поновлено провадження в адміністративній справі № 640/1949/20. Призначено підготовче засідання на 30 червня 2021 року.

У підготовче засідання 30 червня 2021 року учасники справи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомленні, позивач та представник відповідача подали заяви про проведення підготовчого засідання за їх відсутності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті 22 вересня 2021 року.

У судове засідання 22 вересня 2021 року представники сторін не з`явились, подавши клопотання про розгляд справи без їх участі.

Суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року закрито провадження в адміністративній справі № 640/1949/20 в частині оскарження пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач є пенсіонером МВС, якому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 420/7242/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії, - задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 щодо зменшення основного розміру пенсії до 70% відсотків грошового забезпечення з 01 січня 2016 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) здійснити з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 85% грошового забезпечення відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до статей 13,43, 63 Закону України №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат.

Не погоджуючись із постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» постановлено:

1. Затвердити Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що додається.

2. Установити, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.

3. Внести до бюджету Пенсійного фонду України на 2018 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 р. № 8 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 8, ст. 310), зміни, що додаються.

Суд зазначає, що оскільки ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року закрито провадження в адміністративній справі № 640/1949/20 в частині оскарження пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», суд надалі розглядає справу в частині оскарження пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини 3 цієї правової норми у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року №794-VII (далі - Закон України №794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону КМ України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. А за статтею 19 - забезпечує інтереси Українського народа шляхом виконання наведених нормативно-правових актів.

На підставі вимог пункта 2 частини 1 статті 20 Закону України №794-VII, здійснюючи повноваження у сфері соціальної політики, КМ України має вживати заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечувати соціальний захист громадян.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частина 6 статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відтак, Кабінет Міністрів України має регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Як вбачається з пункту 3 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», суб`єктом владних повноважень внесено до бюджету Пенсійного фонду України на 2018 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 р. № 8 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 8, ст. 310), зміни, що узгоджується із повноваженнями Кабінету Міністрів України.

Натомість, суд зазначає, що позивач, оскаржуючи пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» не обґрунтував суть порушеного права.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов`язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

При цьому, реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, покладений на відповідача - суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності оспорюваного рішення (дій, бездіяльності) не звільняє позивача від обов`язку доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 456/952/16.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач не навів аргументів і не надав жодних доказів щодо протиправності пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Колегія суддів наголошує, що саме незгода із Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, який затверджений пунктами 1,2 спірної постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» зумовила звернення позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва із цим позовом.

Так, суд зазначає, що порушення має бути реальним, чого позивачем суду не доведено.

При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених прав у публічних правовідносинах.

У даному випадку, позивачем не наведено доводів, а судом не встановлено порушення прав, свобод та законних інтересів у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш ИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу

Головуючий суддя В.В. Аверкова

Судді М.А. Бояринцева

Н.М. Шевченко