Рішення № 100466065, 21.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року м. Київ справа №320/6984/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, прийняте на другому пленарному засіданні ІІ (позачергової) сесії VІІІ скликання від 9 грудня 2020 р. № 34.8/01 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та наданні у власність гр. України ОСОБА_1 , яка розташована на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області";

- зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області згідно клопотання від 19 листопада 2020 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою (клопотанням) від 19 листопада 2020 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області. До клопотання було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Рішенням відповідача №34.8/01 від 9 грудня 2020 р. було відмовлено у задоволенні лопотання позивача у зв`язку з тим, що земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Зазначає, що із вказаною відмовою не погоджується, оскільки відповідно до офіційного урядового сайту Публічна кадастрова карта зазначена позивачем земельна ділянка є вільною, жодних правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку у встановленому законодавством порядку не зареєстровано. На думку позивача, відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України та є необґрунтованою, у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

19 липня 2021 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що відповідачем було відмовлено через те, що вказана у графічних матеріалах земельна ділянка вже перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Тайм», як зазначено у протоколі Постійної комісії з питань комунального майна, земельних ресурсів, будівництва та архітектури Білогородської сільської ради. Стверджує, що рішення прийняте відповідно до нормативно-правових актів та у відповідності до вимог Земельного кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

19 листопада 2020 р. позивачем до відповідача подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,63 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовано у с. Святопетрівське Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.

9 грудня 2020 р. відповідачем прийнято рішення №34.8/01, яким відмовлено у задоволенні клопотання громадянину України ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,63 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території с. Святопетрівське Бучанського району (раніше Києво-Святошинського району) Київської області у зв`язку з тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка, які заявник додає до заяви, перебуває у приватній власності юридичної особи.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 5 ЗК України (тексти статей наведено в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення), земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з змістом преамбули Закону України "Про землеустрій", цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

У ст. 1 Закону України "Про землеустрій" надається визначення поняттю проект землеустрою, відповідно до якого це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до вимог ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (ч. 2 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (ч. 4 вказаної статті).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 відповідної статті).

Згідно з вимогами ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до вимог ч. 7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі №545/808/17.

Згідно з рішенням відповідача №34.8/01 від 9 грудня 2020 р. підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Суд зазначає, що громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1, ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1 ст. 122 ЗК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на конкретні підстави, передбачені ст. 118 ЗК України.

Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка перебуває у приватній власності юридичної особи, суд відхиляє з огляду на те, що будь-які докази цього твердження на час прийняття спірного рішення у відповідача були відсутні.

Суд зазначає, що отримання вказаною юридичною особою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки у власність є стадійним. Зокрема, першою стадією є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 5 березня 2019 р. у справі №360/2334/17.

З огляду на наведені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення №34.8/01 від 9 грудня 2020 р., яким було відмовлено у наданні дозволу позивачу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, не дотримався вимог ЗК України та безпідставно відмовив у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, посилаючись на надання дозволу на розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку іншій особі, у зв`язку з чим спірне рішення є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, що саме ця земельна ділянка належить іншій особі на праві власності.

Разом з тим, доказів про наявність чи відсутність такого права власності на цей час у вказаної юридичної особи (Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Тайм») суду не надано.

Тому щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області згідно з клопотанням від 19 листопада 2020 р., суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Разом з тим, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2018 р. у справі №804/1469/17, від 14 серпня 2019 р. у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 р. у справі №0640/4248/18 та від 28 листопада 2019 року по справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив. Суд зазначає, що з оскаржуваного наказу неможливо встановити чи здійснював відповідач перевірку щодо наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу позивачу, зокрема, чи є належні і достовірні докази про наявність чи відсутність права власності на вказану земельну ділянку у зазначеної юридичної особи (Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Тайм»).

У свою чергу, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Тому належним і ефективним способом повного захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути в установленому законом порядку заяву (клопотання) від 19 листопада 2020 р. з доданими документами про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області згідно клопотання від 19 листопада 2020 р., та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем в цій частині.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду належних та достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своїх рішень.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з платіжним дорученням від 14 червня 2021 р. № 18662 позивачем сплачено судовий збір на суму 908 грн. 00 коп. Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог присуджує позивачу 600 грн. 00 коп. понесених витрат по оплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, прийняте на другому пленарному засіданні ІІ (позачергової) сесії VІІІ скликання від 9 грудня 2020 р. № 34.8/01 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та наданні у власність гр. України ОСОБА_1 , яка розташована на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області".

Зобов`язати Білогородську сільську раду Бучанського району Київської області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 19 листопада 2020 р. з доданими документами про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства на території с. Святопетрівське Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області згідно з клопотанням від 19 листопада 2020 р. та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ - 04358477) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 600 (шістсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач - Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, адреса: вул. Володимирська, 33, с. Білогородка, Київська область, 08140, код ЄДРПОУ - 04358477.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 21 жовтня 2021 року.