Рішення № 100465875, 23.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2021 року 16:08Справа № 280/4010/21 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Войтенко Д.В.,

позивача ОСОБА_1

та представників

позивача Слєсаря О.В.

відповідача Коваленко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 22.03.2021 №157 о/с, яким відповідно до п. 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №1 Запорізького районного управління поліції, увільнивши його з посади заступника начальника Дніпровського відділу поліції у зв`язку із скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області звільнити зі служби в поліції заступника начальника Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, полковника поліції ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 21.01.2021 він отримав попередження про можливе наступне звільнення зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки його посада підлягає скороченню. Позивач не погодився на призначення на іншу посаду та повідомив відповідача про бажання бути звільненим зі служби в поліції. Проте, відповідач видав спірний наказ, яким, без згоди ОСОБА_1 , призначив його на посаду заступника начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №1 Запорізького районного управління поліції. Позивач вважає такий наказ протиправним, оскільки жодної згоди на призначення на іншу посаду не надавав. Крім того, відповідачем пропущено двухмісячний строк для призначення, визначений статтею 68 Закону України «Про Національну поліцію». За таких обставин, вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить їх задовольнити.

Ухвалою суду від 24.05.2021 відкрито провадження у справі № 280/4010/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.06.2021.

Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами, 23.06.2021 подав відзив на позовну заяву (вх. №35514), в якому зазначає, що у відповідності до наказу Національної поліції України від 22.12.2020 №1013 у структурі Головного управління Національної поліції в Запорізькій області відбулися територіальні зміни. При цьому, в результаті реорганізації відбулася передача завдань, функцій та прав від Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області до новоутвореного Запорізького районного управління ГУНП в Запорізькій області. Тобто, у відповідача відсутні підстави для звільнення позивача через скорочення штатів або проведення організаційно-штатних заходів. Наголошує, що саме попередження про можливе наступне вивільнення не визначає обов`язок роботодавця звільнити позивача зі служби в поліції, а визначає право ГУНП в Запорізькій області звільнити особу за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у разі неможливості призначення на іншу посаду. Крім того, беручи до уваги гарантії професійної діяльності поліцейських та те, що кожному надано право на працю, позивача переміщено на посаду відповідно до його професійних обов`язків, особистих якостей та досвіду роботи. Крім того, посада, на якій позивач перебував до переведення - заступник начальника Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015 № 142 містила граничне звання - підполковник поліції. Водночас, після проведення реорганізації, а саме після створення Запорізького районного управління ГУНП в Запорізькій області, згідно наказу Національної поліції України від 04.12.2015 № 142 граничне звання на посаді заступника начальника управління поліції - полковник поліції. Зазначає, що вакантні посади з граничним званням «підполковник поліції» по підрозділах Запорізького районного управління ГУНП в Запорізькій області на момент переміщення позивача були відсутні. Звертає увагу, що зобов`язання звільнити позивача з посади є втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади. Просить в задоволенні позову відмовити.

Протокольною ухвалою суду від 23.06.2021 відкладено підготовче засідання у справі до 13.07.2021.

01.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №37274), в якій він спротсовує аргументи відповідача з підстав, викладених у позові.

Протокольною ухвалою суду від 13.07.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.08.2021.

Ухвалою суду від 03.08.2021, за клопотаннями представників сторін, провадження у справі зупинено до 23.09.2021.

Ухвалою суду від 23.09.2021 провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні 23.09.2021 на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності з`ясував наступне.

ОСОБА_1 з 1994 року проходить службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.

21.01.2021 позивач ознайомився із попередженням про можливе наступне звільнення зі служби в поліції, відповідно до якого згідно з наказом Національної поліції України від 22.12.2020 №1013 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області» посада «заступник начальника Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області», яку обіймав ОСОБА_1 підлягає скороченню. В попередженні зазначено, що керівництво відповідача попереджає позивача про можливе наступне звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів» з 21.03.2021 за умови відсутності вакантних посад, що відповідають освітньо-кваліфікаційному рівню позивача та набутому фаху, або при відмові позивача від запропонованих посад.

26.01.2021 позивача ознайомлено із пропозиціями щодо надання вакантних посад, із якими він не погодився та зазначив, що бажає бути звільненим на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивачем направлено відповідачу рапорт від 15.03.2021 про звільнення зі служби в поліції з 21.03.2021.

Однак, наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 22.03.2021 №157 о/с, відповідно до п. 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №1 Запорізького районного управління поліції, увільнивши його з посади заступника начальника Дніпровського відділу поліції у зв`язку із скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Листом від 25.03.2021 №1410/05/3-21 позивача повідомлено про прийняття вищезазначеного наказу та про те, що його рапорт не задоволено.

Рапортом від 19.04.2021 позивач повідомив відповідача про те, що вважає даний наказ незаконним.

Вважаючи, що наказ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 22.03.2021 №157 о/с підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. (ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIII).

Призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону. (ч. 1 ст. 48 Закону №580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 61 Закону №580-VIII за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України Конституцією та законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації врегульовано статтею 68 Закону №580-VIII.

Так, частинами першою - третьою зазначеної статті визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. (частини друга, третя статті 77 Закону №580-VIII).

Як вбачається з Переліку змін у штатах Національної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 22.12.2020 №1013, у Дніпровському відділі поліції, що реорганізується, скорочуються всі посади.

Згідно даного наказу позивачу і було вручено попередження про можливе наступне звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII за умови, зокрема, відмови позивача від запропонованих посад.

В силу вищенаведених законодавчих приписів, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад, виникають підстави для застосування п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про те, що не погоджується на переведення на іншу посаду та бажає бути звільненим на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Враховуючи викладене, у відповідача відсутні підстави для прийняття наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 22.03.2021 №157 о/с.

При цьому, всі заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву та зазначені у судових засіданнях, спростовуються приписами частини другої статті 68 Закону №580-VIII, а саме: поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений на іншу посаду за його згодою. Однак, такої згоди позивач не надавав.

Стосовно тверджень про те, що зобов`язання звільнити позивача з посади є втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади суд зазначає наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що у відповідача відсутні підстави для прийняття наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 22.03.2021 №157 о/с, яким відповідно до п. 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 призначено заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №1 Запорізького районного управління поліції, увільнивши його з посади заступника начальника Дніпровського відділу поліції у зв`язку із скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду, через відсутність згоди позивача на таке призначення.

Звідси, враховуючи, що посада, яку обіймав позивач до 21.03.2021 включно, скорочена, у відповідача відсутні інші, альтернативні варіанти, окрім звільнення позивача зі служби в поліції з посади заступника начальника Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відтак, задоволення позовних вимог в даній частині не є протиправним втручанням у дискреційні повноваження відповідача та є найбільш ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 .

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 22.03.2021 №157 о/с в частині, якою відповідно до пункту 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» призначено полковника поліції ОСОБА_1 (0091011) заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №1 Запорізького районного управління поліції, з посадовим окладом 3000 гривень, увільнивши його з посади заступника начальника Дніпровського відділу поліції, у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688) звільнити зі служби в поліції з посади заступника начальника Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, полковника поліції ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

3. Судові витрати в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 20.10.2021.

Суддя Ю.П. Бойченко