Рішення № 10046539, 03.06.2010, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.06.10 Справа № 17/70-10. За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамітекс», м. Суми

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності

Суддя КОВАЛЕНКО О.В.

Представники:

Від позивача: не зявився.

Від відповідача: не зявився.

У засіданні брали участь: секретар судового засідання Котенко Н.М.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 06 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керамітекс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, а також визнати за ним право власності на обєкти нерухомого майна, а саме: вагову, літера «В», загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 технічна характеристика якої визначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданому комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради» з підїзними залізничними коліями №№18, 21, 25 загальною довжиною 1713,66 м, технічна характеристика яких визначена в технічному паспорті на підїзні залізничні колії по ст. Лебединська Південної залізниці, виданому ВАТ «Сумський Промпроект».

Представник позивача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду письмовий відзив від 29.05.2010 року, в якому зазначив, що вважає необовязковим нотаріальне посвідчення спірного договору, оскільки це повязано з додатковими фінансовими витратами, а також просить суд здійснювати розгляд справи у відсутність його представника, тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд встановив:

06 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керамітекс» і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу (далі за текстом «Договір»), відповідно до умов якого відповідач зобовязувався передати у власність позивачу нерухоме майно, а саме: вагову (літера «В» згідно технічного паспорту БТІ), загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Сумська область, АДРЕСА_2 технічна характеристика якої зазначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданого ТОВ «Кераміт екс» Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради» від 13.07.2001 р. з підїзними залізничними коліями №№ 18, 21, 25 1713,66 м, технічна характеристика яких зазначена в технічному паспорті на підїзні залізничні колії по ст.. Лебединська Південної залізниці, виданого ВАТ «Сумський Промпроект», а позивач ,в свою чергу, взяв АН себе зобовязання прийняти вказане вище майно і сплатити за нього загальну суму договору в розмірі, строк та в порядку, визначених в розділі 2 даного Договору.

Зі змісту п. 1.2. Договору вбачається, що майно належало відповідачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Лебединської міської ради від 25.09.2008 р. та договору купівлі-продажу від 21.04.2010 р.

Згідно п. 1.6. Договору відповідач передає майно позивачу на підставі Акта приймання-передачі, який складається та підписується сторонами в двох примірниках у строки, визначені цим Договором.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що продаж майна за домовленістю сторін здійснюється за сумою 66658 грн. 32 коп. без ПДВ, 13331 грн. 68 коп. ПДВ, загальна сума 79990 грн. 00 коп. у тому числі ПДВ, із них: вагова (літера «В» згідно технічного паспорту БТІ) вартістю 20000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 3333 грн. 34 коп.; підїзні залізничні колії №№18, 21, 25 0 1713,66 м вартістю 59990 грн. 00 коп. ,в т.ч. ПДВ 9998 грн. 34 коп.

Відповідно до п. 2.2. Договору оплата здійснюється позивачем у будь-якій не забороненій законодавством України формі, а саме: шляхом безготівкового розрахунку, протягом 15 банківських днів з моменту підписання Договору. Право власності на майно переходить з моменту укладення цього Договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно було передано позивачу згідно акту приймання-передачі від 06 травня 2010 р., підписаного сторонами належним чином.

Крім того, судом встановлено, що зазначене вище нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 9,2864 га, кадастровий № 59105 00000:01:041:0058, що перебуває в оренді ВАТ «Низівський цукровий завод» та згідно п. 1.8. Договору в частині, на якій розташоване придбане позивачем нерухоме майно та необхідний для обслуговування цього майна, право користування набув позивач.

Згідно частини 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, позивач набув право власності на зазначений вище обєкт правомірно на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині визнання за ним права власності на обєкти нерухомого майна, а саме: вагову, літера «В», загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 технічна характеристика якої визначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданому комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради» з підїзними залізничними коліями №№18, 21, 25 загальною довжиною 1713,66 м, технічна характеристика яких визначена в технічному паспорті на підїзні залізничні колії по ст. Лебединська Південної залізниці, виданому ВАТ «Сумський Промпроект», правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд визнати дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 06 травня 2010 року, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, відбулося його повне виконання, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрацій, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією.

Дана позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на обєкти нерухомого майна, а саме: вагову, літера «В», загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 технічна характеристика якої визначена в технічному паспорті на будівлі та споруди, виданому комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради» з підїзними залізничними коліями №№18, 21, 25 загальною довжиною 1713,66 м, технічна характеристика яких визначена в технічному паспорті на підїзні залізничні колії по ст. Лебединська Південної залізниці, виданому ВАТ «Сумський Промпроект».

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамітекс» (40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, 61, код 35171669) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 800 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В іншій частині в позові відмовити.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя